На початку літа мережу сколихнула світлина бабці, яка перемальовує візерунок для вишиванки з ноутбука.
Знаменитою бабцею виявилася 80-річна Анна Бойко з Рогатинщини, а фото розмістила в Інтернеті її внучка Ольга Супрун, пише Фіртка з посиланням на Вікна.
Вона й створила блог про історію життя своєї бабці, який став найкращим особистим блогом України. А Тwitter-акаунт Ольги Супрун у конкурсі на кращий мікроблог підтримав сам Святослав Вакарчук.
Ольга Супрун родом з міста Дубно, що на Рівненщині, але батьки дівчини не корінні дубенчани, а галичани: мама — з Франківщини, а тато — з Львівщини. Своє дитинство Ольга провела у маминої мами — бабусі Гані, яка живе у селі Яглуш Рогатинського району.
Батьки Олі — архітектори, вона також пішла їхніми слідами. У 2011 році дівчина закінчила університет, і наразі працює у Львові. Хист до творчості Ользі Супрун передався від батьків і бабці.
Ідея створити блог від імені своєї бабусі в онучки виникла доволі спонтанно — Ольга каже, що назбиралося багато оповідок та історій, і їх треба було якось передати. Блог — це засіб, для поширення інформації.
— Почалося все з гуртожитка. Спершу друг “підсадив” мене на Twitter, а потім розказав про блоги загалом. Я хотіла щось знайти в Гуглі, а він каже: шукай по блогах. Я й питаю, що це таке. Він мені розповів. Через кілька днів до мене прийшла ідея створити бабусин блог, бо у мене назбиралося багато матеріалів — її вірші, спогади, старі світлини. Це було навесні 2010-го. А через місяць я вирішила створити і блог про себе, аби публікувати власні малюнки, замальовки тощо.
Зараз блог “Історія життя Анни Бойко” не такий, яким був спочатку, — додалися нові рубрики, панелі, кнопки. Спершу Ольга публікувала лише вірші й спогади, потім — фоторепортажі, тоді — рецепти.
— Бабці треба було пояснити, що таке блог. Я приїжджала з ноутбуком, підключалася до Інтернету через телефон і показувала бабці її блог. Вони з дідом усе розглядали, читали. Бабуся Ганя і дідусь Михайло є дуже сучасними, щодо технологій і давно користуються мобільним телефоном, переглядають фото та відео онуків на нетбуках, грають в ігри на TV-тюнері, читають книжки з мого IPhone (сміється. — Авт.).
Цільова аудиторія блогу — люди старшого віку, яким цікаві спогади про війну та повоєнні роки. Однак найчастіше на блог потрапляють саме за пошуком рецептів. Спогади рідко “гуглять”. Ще шукають дитячі вірші. Також блог має свою сторінку в усіх соцмережах.
— Коли фото моєї бабці за ноутбуком, де вона перемальовує схему для вишивання, сколихнуло соцмережі, я запросила багато друзів старшого віку долучитися до спільноти у Facebook. Зараз щодня на блог заходять у середньому 50 людей.
Важливо просувати блог у соцмережах, тому що люди ліниві. Щоб їх затягнути туди, треба придумати цікаві моменти і гарні фото. Тема спогадів доволі важка, але через соцмережі це легше подати. До того ж, так простіше знайти свою аудиторію. Підписники “лайкають” та “репостять” мої дописи.
Блог “Історія життя Анни Бойко” став переможцем Конкурсу блогів BUBA-2011 в номінації “Особистий блог”.
— Спершу він потрапив у десятку особистих блогів України. Перемога для мене була дуже неочікуваною. Мене навіть не було на нагородженні. Організатори передали, що це цікава та оригінальна тема. Мабуть, оригінальністю він і “взяв” журі.
Зрештою, блогів такого контенту небагато, здебільшого — це історії цілого села чи нацменшини.
Тwitter-акаунт Ольги Супрун теж здобув нагороду: у 2013 році він став найкращим мікроблогом українською мовою. Зараз Ольга “постить” по п’ятдесят “твітів” у день, але це включно з перепостами і відповідями. Суто її дописів — три-чотири на день. У Тwitter уже сформувалася своєрідна тусовка блогерів.
У конкурсі на кращий мікроблог The Bobs 2013 Ольгу підтримав відомий український співак Святослав Вакарчук.
— У фінал конкурсу пройшло 11 людей, за яких можна було голосувати. Серед них, зокрема, були Святослав Вакарчук, Катя Аврамчук, Роман Голубовський, Каша Сальцова і я. Тож, я почала “рекламну кампанію”, просила всіх за мене голосувати. Одного вечора я написала у Тwitter, що мої “фолловери” — а тоді їх було десь 3000 — як альфа-загін проти війська фанатів Вакарчука. Мої друзі почали писати, що для нього це не так важливо, бо він співак, а не блогер. Я погодилася. Через годинку дивлюся, а Славко Вакарчук відписав “голосуйте за Олю Білочку, бо для неї важлива ця перемога”. Він по-джентельменськи поступився мені. Зараз у мене уже 6 000 підписників.
У соцмережі Ольга пише про все, крім політики. Спостереження, малюнки, подорожі, емоції. Досить велика частина її життя є відкритою. За кілька років блогер навчилася не розповідати про роботу та особисте.
На блог бабці Оля уже нечасто дописує, адже там розміщені майже всі бабусині спогади. Цікаво, що Анна Бойко пам’ятає історію своєї сім’ї та свого села чотирирічного віку. Тоді, у 1939-ому, якраз почалася війна.
— Бабуся все життя прожила у селі. Її виховувала лише мама. Тата вона за своє життя бачила всього двічі. Він з ними не спілкувався. Коли починалася війна, бабці Гані було чотири роки, але з цього періоду вона все пам’ятає.
Вона завжди розказувала нам, онукам,про партизан, “совіти”, про польське, німецьке та радянське панування, про те, як жилося у тяжкі воєнні та повоєнні часи. Жилося тоді дуже бідно. Але попри це все, бабуся є дуже позитивною людиною, вона ніколи не скаржиться.
У дитинстві Анна Бойко захворіла, через що закінчила не звичайну, а вечірню школу. Їй довелося довго лежати, і у цей період вона багато читала й вишивала. Їй треба було зайняти руки, і ці руки не мають спочинку й досі, ділиться онучка Ольга. І зараз у бабці вдома є “господарка”. Звісно, поратися їй допомагає дідусь Михайло.
— З дідом вони познайомилися у вечірній школі. Бабця була дуже красивою у молодості. Дід був ревнивцем, але ходив-ходив за нею і свого добився. Разом вони виховали трьох дітей — мою маму і ще два сини. Онуків нас є п’ятеро, а ще — дві правнучки, одна з яких народилася у день народження бабці.
Часто приїжджати на Рогатинщину родині не вдається. Ольга зізнається, що хоче значно частіше навідувати стареньких, але виходить лише раз на три місяці.
— По телефону мама з бабцею говорить щовечора. А ми, онуки, — ліниві, часто забуваємо подзвонити. Та бабця ніколи не ображається. Коли ми нарешті дзвонимо, то вона дуже дякує.
Стосунки в онучки та бабці — типові. Вони радше подружки, аніж люди з великою різницею у віці. З бабцею завжди цікаво поговорити.
— Я кажу, що бабці з онуками більш дружні, бо в них є спільний ворог (сміється — Авт.). Бабуся є дуже прямолінійною, з нею просто спілкуватися, вона не драматизує, не так переживає, як мама. Вона завжди жартує і любить “потролити”. Коли у когось з нас свято, то баба з дідом дуже ображаються, якщо ми їх не запрошуємо до Львова. Притім, усі добре знають, що вони і так не приїдуть, але це не причина не запрошувати в гості.
В Ольги є мета: видати книжку спогадів своєї бабці. Звісно, для Анни Бойко такий формат ближчий, адже книгу можна потримати в руці та погортати. Після успіху світлини з ноутбуком, на блозі залишили чимало позитивних відгуків. Їх онучка планує роздрукувати і привезти їх своїй бабці.
На блозі, до слова, можна не лише почитати історії з життя Анни Бойко, а ще й послухати відеозаписи віршів, історій. Оповідати бабця уміє неперевершено — на різний лад різними голосами. А вірші старенької зачаровують простотою і проникливістю. Основний мотив — національно-патріотична тематика, але є й поезії про любов та родину. Ще бабця Ганя — відмінний кулінар.
— Я найбільше люблю палюшки і бабусин хліб. А ще дуже смачні пальчики з трояндовим варенням. Щороку я приїжджаю до баби на Святу вечерю.
Анна Бойко й у свої 80 років займається рукоділлям. Вишиває при денному світлі, бо зір у неї поганий. Удома в бабці усе вистелено її вишивкою, а онуки мають по кілька вишиванок. Родинною реліквією є вишиті матір’ю бабці Гані простирадла на домотканому полотні. Ними ще дотепер ліжка в господі застелені.
— Бабця любить більше франківські візерунки. Часто ми їй привозимо вже готові схеми. Цікаво, що сама бабця не має вишитої сорочки. Але дід має. Він завжди гарний йде до церкви.
Ольга вдалася у бабцю, може, й не зовні, зате вона теж любить готувати, вишивати, в’язати, а деколи і вірші пише. Вона із задоволенням приїжджає до старенької, аби почерпнути мудрості і натхнення. Тим паче, стверджує дівчина, Анна Бойко — лояльна та демократична бабуся: не хочеш йти до церкви — поспи.
— Бабця переживає за стан політики й економіки в країні. Поки вона за вечір вишиває і шиє, то переглядає усі новини, знає, що діється. Буває, що коли я сиджу вдома у Львові, то бабця дзвонить і розказує, що твориться у центрі міста.
Звісно, Анна Бойко хвилюється за онуків. Завжди повторює, що треба добре їсти, тепло одягатися, і завжди бути вдячним. До Ольги у бабці окреме побажання: аби вона якнайшвидше вийшла заміж.
Варення з троянди, або, як каже бабця Ганя, — з рожі
Рожа має густі кущі, її гілочки щільно вкриті колючками, квіти пухнасті, насичено-рожевого кольору, а листочки — маленькі. А ще вона чудово пахне.
Для варення потрібні багато пелюсток рожі. Від них слід відрізати білі кінчики (вони гіркі) і залишити тільки рожеву пелюстку. Далі перетерти в макітрі або перемолоти на м`ясорубці, або руками, як робить бабуся Ганя. За її словами, після м`ясорубки рожа темніє…
Наприкінці до суміші треба додати лимонної кислоти та цукру. Варення ставимо в баночку і — в холодильник.
Варення з рожі не лише дуже смачне, але й корисне. Відмінно допомагає від стоматиту.
