Дванадцять кілометрів важкої гірської стежки бійці та волонтери полку “Азов” здолали за рекордних три з половиною години. Для більшості зі ста шістнадцяти “азовців” – це був перший у житті похід у гори.
Були серед них і поранені Для походу був обраний один із найважчих карпатських маршрутів – на двотисячник Чорногірського хребта – гору Піп Іван, яку прикрашають руїни обсерваторії, збудованої ще за поляків. За словами бійця полку “Азов” Назара Кравченко, більшість інструкторів вести їх чомусь відмовлялися, передає Фіртка з посиланням на ТСН.
— Сказали, що ви не підніметеся на гору і це як виклик для нас був! Плюс ми, бійці полку Азов, і не піднімемося на гору?! – розповів “азовець”. Вони не просто піднялися, а ще й вразили гірських інструкторІв своєю спритністю. До обсерваторії видряпалися удвічі швидше, ніж “середньостатистична” туристична група – за якихось три із половиною години – там і почепили прапор полку.
На вершині відзначили день народження побратима із позивним Янтар. Денису “стукнуло” 26 років. Сам Денис зізнався, що таке святкування навряд чи могло б в когось бути. Під час сходження на гору Піп Іван, попри песимізм інструкторів, жоден боєць не постраждав. Хіба що шию спалили під пекучим сонцем.
Боєць полку “Азов” Сергій Філімонов каже, що багато хто набив в поході і синці, натомість зізнаватися не хочуть. Уже повернувшись у табір, чоловіки, які виходили з-під Іловайська, обороняли Маріуполь, а нині воюють за Широкине, вразили своїм зізнанням – підкорення гори Піп Іван для багатьох стало… подвигом.
— Відносно війни у нас таке враження, що це не подвиг, а обов’язок, – сказав Денис Янтар. Що ж до сходження на гору, це за його словами, подвиг. Адже треба було себе перебороти, витримати навантаження.
За лічені дні більшість з учасників походу знову повернуться на передову. Утім, екстремальні походи в гори вирішили не полишати і тепер хочуть перетворити на традицію свого полку. Яку вершину підкорятимуть наступного разу ще визначаються.
