Справа Ігоря Мосійчука буде мати надзвичайно великі наслідки для українського політикуму. І в основі її причини лежить спроба великої кількості політичних суб’єктів розхитати Парламент та змінити владну структуру, на яку Президент відповів небезпечним кроком.
Неправильний момент для самостійної гри.
Спроба почати власну політичну гру проти Президента олігархами та представниками коаліції зрозуміла і досить логічна. Довго один політичний клубок у вигляді великої коаліції на себе ризики брати не може. Та і взагалі, поява опозиції є нормальним і логічним розвитком процесу, особливо на стадії певної деескалації на Донбасі.
Та тему для окремого походу з коаліції взяли явно не підходящу. А саме Мінські домовленості і процес децентралізації в Україні. Політики просто використали логічне нерозуміння суспільством суті тих речей, які намагався змінити Президент разом з міжнародними партнерами. Особливо це стало можливим на фоні втрати довіри до Петра Порошенко, згідно з останніми соціологічними дослідженнями. Згідно липневим опитування соціологічної групи «Рейтинг», довіра до президента впала з 45 до 24 відсотків з вересня 2014 року.
Та насправді, в змінах до Конституції немає нічого страшного. Це підтвердила більшість українських експертів. Більш того, доказом приводу використання голосувань за Конституцію, ніж причини для виходу з коаліції, є голосування і за закон «Про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської області», і за початок змін головного закону, коли такого політичного підігріву не відбулось. До того ж, закон на який буде спиратися Конституція явно не влаштовує Москву. Адже з однієї сторони в ньому немає механізмів впливу окремих районів на загальнонаціональну повістку, а з другої сторони, там навіть посади об’єднаної немає. Тобто немає голови даних окремих районів, а отже, немає посади ні для Пушиліна, ні для Захарченко. А стосунки Києва будуть конкретно з кожним населеним пунктом, а не з регіоном в цілому. І запуск такого особливого самоврядування можливий лише з виводу бойовиків та контролю кордону хоч би міжнародними спостерігачами.
Такі елементарні речі розуміли більшість політичних суб’єктів, та спокуса пограти у власну політичну гру раніше за все, перевищила логіку. До того ж, у гру на розхитування коаліції, а отже і парламенту, вступила велика кількість олігархів. Які, згідно джерел, теж вмовляли різними способами не підтримувати і РПЛ, і Батьківщину і Самопоміч змін до Конституції.
В цій історії є одна проблема. Яка легітимізує крок, який зробив Порошенко сьогодні з арештом Мосійчука. Це велика надія Заходу на прийняття Мінських угод. Захід грає у дуже тендітну і важливу гру, в якій погляд більшості політичних суб’єктів в Україні на Мінські домовленості має бути схвальний. Вмовляння представниками влади своїх партнерів голосувати за зміни до Конституції та показати єдність, успіхом не увінчалися. Навіть заклики негативного ставлення Заходу у разі небажання голосувати теж не подіяли. Ляшко з партією вирішив взагалі вийти з коаліції, а Батьківщина і Самопоміч почали активніше качати ситуацію з середини.
Отже, нова фаза політичної кризи в країні почалась з голосувань по Мінським домовленостям тоді, коли вони виходять на важливу кінцеву стадію. Адже в грудні мають бути повністю виконані. Це і є стратегічною помилкою наших політиків, які за тактичною вигодою, не побачили загроз.
Вересневий контрудар Президента.
Та Президенту і його оточенню переобрання Парламенту сьогодні не на часі. З багатьох причин. Це і відсутність рейтингу у значній коаліційній фракції — «Народного фронту», і збільшення представництва менших коаліційних партій у разі переобрання, і збільшення впливу олігархів на Парламент в результаті заходження їхніх проектів і, звісно, потенційний зрив Мінських угод зі сторони України. І тут треба зрозуміти, що інтереси не розпускати сьогодні Парламент зійшлися і у Президента, і у Заходу.
Тепер треба розуміти, що українська політична система дуже корумпована. Гроші за депутатські запити, потрібний вплив на виконавчі органи через коаліційний лобізм, нелегалізований законодавчий лобізм і таке інше, процвітають в Україні і далі. А оскільки вибори у нас проходили за змішаної системи і на базі старих по своїй суті політичних платформ, то у Парламент 8-го скликання обралась велика кількість представників, які вищезгаданими методами заробітку не цураються ні для себе, ні для партій, які представляють. І як відомо, силові органи в Україні, через військову загрозу, отримали достатньо технічних і інших інструментів для внутрішньої діяльності в державі, а отже і фіксації порушень. І немає сумнівів, що на велику кількість депутатів вже є відомості про їх специфічну діяльність.
Тепер повернемося до відкритого сезону політичної боротьби. Владі потрібна була показова справа, яка мала чіткі основи порушення права з однієї сторони, для легітимізації зі сторони суспільства, але і направлена на народного депутата політичної сили, яка підривала стійкість коаліції. Найбільш активною в цій історії була саме Радикальна Партія Олега Ляшка, а одним з найбільш одіозних її депутатів та і Парламенту у цілому – Ігор Мосійчук. Який окрім історії з даними хабарями, може розкрити ланцюжок фінансування політичної партії Олега Ляшка.
Отже, сьогодні був даний чіткій сигнал усім депутатам, що їхні корупційні історії будуть використані проти них самих. Що на думку влади зупинить загрозу майбутніх перевиборів. І згадаємо, що дане використання вибіркового законодавства може пройти скрізь пальці Заходу. Оскільки такий крок може дозволити і зберегти коаліцію, і надалі виконувати Мінські угоди.
Скриньку Пандори відкрито.
Використання такого агресивного важелю в політичних домовленостях є надзвичайно небезпечним для влади. Його наслідки мають і іншу сторону медалі, окрім досить потенційного збереження парламентської стійкості. В очі вкидається явна вибірковість. Інтернет вибухнув порівнянням і з Сергієм Клюєвим, до якого довгий час не могли навіть торкнутися. І з мерами-сепаратистами на звільненій території Донбасу, яких активно використовують в новій політичній платформі АП — «Наш Край», як противагу регіоналів на місцевих виборах. І прізвищ великої кількості «рєшал», яких повно в політичних силах влади зокрема.
Тепер і наявність людей з потенційною кримінальною справою за плечами, і поява нових доказів причетності за порушення законів, буде змушувати владу або відмовлятися від вибірковості та встановлювати законність, або давати можливість політичним конкурентам закопувати її рейтинг.
І крок, на який пішов Президент, дуже складний по своїй суті. Тактично він ефективний, та от стратегічно скоріш програшний. Адже для того, аби грати в таку гру, потрібно бути готовим саджати за порушення закону велику кількість людей, навіть лояльних до себе потужних політичних гравців. У інакшому випадку довіра до Президента, яка і так на дуже низькому рівні, зникне остаточно. Що призведе не тільки до обрання Парламенту, але і до Президентських перевиборів.
