Ангели війни: 7 приголомшливих історій українських Героїв, що загинули на Донбасі

 

 

Війна на Донбасі триває вже майже 4 роки. За офіційними даними, за цей час Росія забрала життя понад 2,5 тисяч українських героїв, серед яких були й жінки. З нагоди Дня Збройних сил України сайт "24" підготував історії про героїчні вчинки воїнів, що загинули у зоні АТО.

Роман Радівілов, позивний "Гюрза"

Радівілов, Герой, АТО, Донбас, загибель

Загинув на сумнозвісній Світлодарській дузі в бою за висоту "Варяг" у грудні 2016 року. На самому початку бою Роману влучили в долоню, але він не відступив і, нашвидкуруч перемотавши руку бинтом, продовжив разом зі своєю групою переслідувати терористів. Під час бою потрапив у засідку, і бойовики майже впритул розстріляли його із великокаліберного кулемета – він став першим із п'яти загиблих під час цього вогневого зіткнення. Героїзм "Гюрзи" дозволив українським воїнам зайняти нові позиції поблизу села Калинівка.

На Донбас Роман потрапив добровольцем, оскільки не пройшов медкомісію. Вже на сході він був учасником бойових дій у найгарячіших точках: горів у машині, в яку влучив снаряд, подеколи лише з одним ножем ходив у складі ДРГ до Донецька, воював за Піски та обороняв Донецький аеропорт. У підсумку із його обличчя та рук злізла шкіра, а пальці втратили рухливість, однак після лікування та операцій він знову йшов на фронт. Спершу Роман воював без офіційного статусу та заробітної платні, а усе спорядження купував за власні кошти та за допомогою волонтерів. Лише восени 2016 року він уклав контракт зі Збройними силами.

У побуті ж Роман був досить скромним хлопцем і справжнім патріотом, хоча майже усе життя говорив російською та суржиком, однак після початку війни перейшов на чисту українську. Навіть, коли пішов на фронт, попросив поховати його у вишиванці, якщо загине. У вільний час Роман займався різьбленням по дереву, робив ікони, а потім дарував усе це товаришам. У бійця залишилися мати та кохана дівчина.

Анастасія Горбачова, позивний "Ліса"

Горбачова, Донбас, Герої, АТО, загибель

Загинула у серпні 2015 року внаслідок бойового поранення під Маріуполем. У цей час Настя перебувала на 7-му місяці вагітності. На фронті вона служила розвідницею та була стрільцем-парамедиком, хоча усе життя мріяла стати снайпером, оскільки в юності професійно займалася біатлоном і мала непогані стрілецькі навички. "Ліса" запам'яталася своєю неабиякою витривалістю (з вантажем у 25-30 кілограмів могла спокійно пройти десятки кілометрів) і сміливістю (не раз ходила ворожими мінними полями, немов небезпека там взагалі не існує, не дбала і про власне здоров'я та говорила, що помре молодою та це її не засмучує).

Анастасія брала активну участь у Революції Гідності, а після початку війни поїхала на Донбас, хоча і мала вроджену хворобу серця. Тут вона пережила дві контузії: першу – поблизу Водяного, коли терористи накрили "Градами", а другу – під Донецьким аеропортом, коли внаслідок ворожої атаки вибухом їй поламало ребра. "Лісу" легко можна було впізнати серед українських воїнів, оскільки постійно ззаду на касці носила рудий лисячий хвіст. Одного разу ця її ознака допомогла врятувати кілька життів: українські розвідники йшли на вихід і їх мали забрати армійці на авто, поміж яких перебувала й Настя, але водій щось наплутав і з'явився не там та не втому місці, як було домовлено, відтак українські воїни подумали, що це сепаратисти та вирішили рознести цей автомобіль, але в останній момент помітили хвіст на касці.

Життя Насті було дуже важким. Народилася вона у багатодітній родині, її батько помер дуже рано. Крім того, мати від безвиході та через складне матеріальне становище була змушена віддати усіх дітей до інтернату, а провідувала їх лише на вихідних. Вже ставши дорослою, Настя працювала санітаркою, а потім і продавцем на ринку. Упродовж останніх років вона доглядала за важкохворою матір'ю, яка незадовго до війни померла. Вже на фронті, як це не парадоксально, Анастасія зустріла своє щастя, створила сім'ю та чекала на дитину.

Олександр Лавренко

Лавренко, Герой, АТО, Донбас, загибель, війна

Загинув у бою за Піски в липні 2014 року. Був командиром танкової роти, що входила до складу легендарної 93-ї окремої механізованої бригади. Під час його першого та останнього зіткнення з терористами бронемашині Олександра допомагали ще чотири танки Т-64 та два БМП. У разі успіху ЗСУ посилювали свої позиції на підступах до Донецька та розривали кільце оточення у районі Донецького аеропорту. У підсумку екіпажу капітана вдалося знищити два ворожі автобуси та дві мінометні точки, а також захопити блокпост, що дало змогу прикрити вогнем інших воїнів. Зауважимо, що на самому блокпосту перебували два танки й кулеметні розрахунки, а за ним – мінометна батарея та снайперські позиції незаконних збройних формувань. Відчуваючи близькість поразки, бойовики пішли у контрнаступ, і Олександр одним із перших висунувся на їхній рубіж, відірвавшись далеко вперед від інших танків роти. Відтак, терористи по його танку відкрили вогонь із гранатометів, кулеметів і автоматів. Намагаючись ухилитися від вогню, бойова машина Героя підірвалася на потужному фугасі. Олександр розумів, що з оточення йому не вийти, поготів його ще було важко поранено, тому, щоб не допустити захоплення бойової машини, він вирішує підірватися в танку разом з іншими військовими. Цей вчинок допоміг врятувати близько 40 життів, знешкодити кілька сепаратистів і унеможливив атаку елітного батальйону "Кальміус".

У танкових військах Лавриненко служив від самого початку війни: спершу був командиром 3-ї танкової роти, а потім очолив 1-шу танкову роту. До травня 2014 року здебільшого займався ремонтом і підготовкою техніки, також передавав свій досвід іншим бійцям, а у липні його рота висунулася до Авдіївки.

Як загадують побратими Олександра, він був невгамовним хлопцем і мав відмінне почуття гумору. Крім того, офіцер був дуже грамотним і знав досконально свою справу. Через його уміння полагодити будь-який танк друзі неодноразово жартували, що машини Лавриненка заводяться та їдуть навіть без двигуна. У капітана залишися дружина та донька.

 

Тарас Прончук, позивний "Людоїд"

Прончук, Герой, АТО, загибель, Донбас

Один із наймолодших, хто пішов із життя внаслідок конфлікту на Донбасі. Загинув під час виконання бойового завдання від кулі ворожого снайпера в лютому 2017 року, коли терористи обстріляли український опорний пункт поблизу Водяного. У серпні йому мало б виповнитися 20 років. На Донбасі Герой служив на посаді кулеметника батальйону морської піхоти та мав звання старшого матроса ВМС.

На війну він пішов, як тільки став повнолітнім, хоча мав можливість цього не робити. На фронті Тарас був наймолодшим серед своїх побратимів, але вік не завадив йому врятувати життя не одного пораненого воїна. У останньому листі до своєї дівчини він написав такі слова: "Не має значення те, що я – молодий. Я хочу, щоб мої діти жили у вільній країні з мирним небом. Якщо моя доля – тут полягти, отже, так і буде, якщо ні – я повернусь, і ми будемо жити разом у країні, де немає війни".

Тарас ріс старшим сином у сім'ї, відтак увесь тягар відповідальності ліг на його плечі. Рідні та близькі згадують, що він був дуже напористим, заповзятливим хлопцем, сильним характером і незламним духом, також не боявся жодної роботи, а за час перебування на фронті дуже подорослішав і змужнів. Волонтер Ян Осока описує його як "людину, з якою завжди було спокійно, він приносив людям відчуття захищеності, він був стіною, яка оберігала інших від негараздів, та дуже хотів домогтися справедливості". Тарас закінчив лише 9 класів, після яких вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, його закінчив у 2015 році за фахом "електрогазозварювальник". У воїна залишилися мати, три брати та кохана дівчина.

Наталія Хоружа

Хоружа, АТО, Донбас, загибель, Герой, війна

Загинула на Світлодарській дузі у лютому 2017 року внаслідок прямого влучання протитанкової керованої ракети у її медичний автомобіль з червоним хрестом на борту: жінка мала звання старший сержант і служила на посаді медичного інструктора. Під час ворожого обстрілу вона саме намагалася вивезти пораненого бійця з поля бою та сідала в автомобіль.

Того дня терористи обстріляли бліндаж, внаслідок якого постраждали троє. На виклик виїхала Наталія, яка у підсумку двом швидко надала першу допомогу та посадила в машину, а третього з пораненням руки сама повела в опорний пункт. Потім за ними приїхала інша машина, і в неї спеціально поцілили бойовики. На жаль, у результаті медик пішла із життя – осколки повністю порвали її тіло, перебили ноги та таз, проте обличчя не постраждало, живими ж залишилися водій і воїн.

Саніструктор Вікторія Тюркіджи так згадує зустріч із Наталією за кілька днів до її смерті: "Забирала у неї хворого бійця. Ми попили чай, поговорили. Скільки пам'ятаю Наташу, вона завжди була веселою, що б не відбувалося, знаходила в собі сили посміхнутися та пожартувати. Але цього разу вона здалася мені дуже сумною. Ми вже попрощалися, але вона потім підійшла до мене ще раз. Обняла, поцілувала, попросила бути на зв'язку. І незабаром зателефонувала: "Віко, у мене троє " трьохсотих". Їду за ними". Це була наша остання розмова".

Наталія потрапила в зону АТО в серпні 2016 року за покликом серця, а до війни мала роботу в районній поліклініці. Крім того, після навчання працювала фельдшером у рідному селі та одного разу зуміла врятувати життя 14-річній дівчині. На Донбасі жінка спершу служила у медпункті, а потім з власної ініціативи стала санітарним інструктором роти. Друзі медика згадують, що вона мала невеликий зріст і вагу лише 42 кілограми: була маленькою, тендітною та з першого погляду здавалася абсолютно беззахисною. Насправді ж Хоружа нічого не боялася та зуміла з-під обстрілів витягнути не одного воїна. Загалом Герой зуміла вивезти десятки поранених з найгарячіших точок Донбасу, а перед Новим у 2016-м роком у такий спосіб їй вдалося врятувати аж 24 людини.

Приїжджаючи до поранених, вона насамперед надавала їм допомогу, накладала джгути (часто під обстрілом), а опісля тягнула до машини. Бували дні, коли Наталія від втоми просто "вимикалася", але коли чула про принаймні одного пораненого, одразу зривалася на ноги та бігла допомагати.

У Наталії залишилися чоловік, з яким познайомилися ще під час навчання у медучилищі та згодом прожила 23 роки, а також 22-річна донька. Вона дуже любила свою сім'ю, але, за її словами, на фронті в неї була ще одна: усіх воїнів називала зайчиками та сонечками, а дехто з них був навіть молодшим за її доньку. Часто приходила до військових, аби приготувати обід і поспілкуватися, чимось допомогти. Щоранку жінка обов'язково робила обхід: підходила до кожного, пригощала цукеркою та говорила: "З Богом!" Чоловіки за це її прозвали мамою.

Дмитро Неумивакін

Герой, АТО, Донбас, загибель, війна

Загинув наприкінці вересня – на початку жовтня 2016 року у полоні терористів, до чиїх рук потрапив разом з двома іншими бійцями під час виконання бойового завдання з розвідки у районі Горлівки. Тоді група з трьох військових потрапила під ворожий обстріл. В результаті перестрілки Дмитро та ще один його побратим зазнали поранень. Третьому ж бійцю вдалося повернутися неушкодженим, а за півтори доби до своїх дістався й інший. Неумивакін з-під вогню так і не вийшов. Після того бою доля військового залишалася невідомою: офіційно його вважали зниклим безвісти та точної дати смерті досі не знає ніхто. За кілька місяців його тіло виявили у Дніпровському морзі, а потім з'ясувалося, що увесь цей час український воїн перебував у полоні бойовиків.

Як переконує начальник відділу допомоги учасникам АТО у Вінницькій ОДА Андрій Грачов, терористи жорстоко вбили Дмитра, оскільки його тіло було дуже понівеченим. Крім того, з ним не було жодних документів, що засвідчують його особу, відтак тривалий час тіло не вдавалося забрати з моргу, щоб спокійно поховати. Тому мати захисника була змушеноа здати аналіз ДНК.

Пішов на фронт Дмитро у 2014 році під час першої хвилі мобілізації добровольцем, щоправда, після дембеля вирішив повернутися у зону АТО: підписав контракт зі Збройними силами та служив у складі 53-ї механізованої бригади. Запам'ятався побратимам людиною, яка може відремонтувати те, що вже було списаним і лежало металобрухтом. Також завжди оберігав молодших хлопців і відправляв їх подалі від точок зіткнення, завжди казав, що у них все ще попереду: треба створити сім’ю, дітей народжувати й виховувати. На Донбасі він мав звання сержанта та був командиром відділення. За плечима воїна – такі гарячі точки, як Горлівка, Майорське, Зайцеве.

Народився боєць на території сучасної Росії, а саме в Чеченко-Інгушській республіці СРСР. Свого часу він заявляв: "Я русский, родился на северном Кавказе, но принимал присягу на верность Украине... Сейчас жена, бывшая, говорит, чтобы я убегал в Россию, но я не буду. Пойду воевать за Украину".

Батько Героя був також військовим, а мати – медиком. У 1993 році родина переїхала до Вінниці, де він закінчив 10 і 11 класи. Потім навчався в політехнічному технікумі та пішов у армію. Після служби вирішив поїхати в Ірак, щоб взяти участь у миротворчій місії, та навіть для цього успішно пройшов підготовку, проте за сімейними обставинами залишився в Україні та пішов працювати водієм таксі.

Друзі його згадують, як життєвого, компанійського, "живого" та такого, хто завжди міг знайти слова підтримки у важкі хвилини, за молодості він був бешкетником і дуже любив дівчат. За словами побратимів, Дмитро ніколи не вмикав "задню". У чоловіка залишилися мати та син.

Ігор Воловенко

Воловенко, АТО, Донбас, Герой, загибель, війна

Загинув у липні 2016 року в результаті підриву на міні поблизу Троїцького. Тоді його група здійснювала обхід взводно-опорного пункту. Ігор був командиром розвідки, відтак йшов попереду. Коли ж помітив небезпеку, то встиг попередити інших, однак сам упав на міну та підірвався. Таким вчинком Герой врятував життя двох своїх бійців.

Потрапив Ігор на Донбас у липні 2015 року після мобілізації. Як загадують його рідні, чоловік пішов служити, не вагаючись, одразу після отримання повістки. На фронті він був старшим оператором відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки. Побратими поміж собою називали його "Моряком".

За словами близького оточення Ігоря, за кілька місяців до смерті він ніби відчував, що одного разу не повернеться. Так, під час відвідин рідного дому навесні прощався кілька разів і упродовж останніх місяців постійно телефонував рідним. Також дуже лагідно називав свою донечку: і сонечком, і квіточкою.

До війни Ігор понад 20 років працював на Ладижинській ТЕС, де був складачем поїздів паливно-транспортного цеху. Колеги його згадують як найкращого працівника та наставника. А у рідній Новоселівці він прославився, як сильний духом і безвідмовний, як чудовий батько, люблячий син і чоловік. Знають його і як хорошого господаря: звів власними силами будинок і мав не лише машину, а й трактор. Односельчани також кажуть, що у нього було багато планів. У Героя залишилися батьки, дружина та двоє дітей.


06.12.2017 6506 1
Коментарі (1)

НИК 2017.12.14, 12:00

ВІЧНАЯ ПАМ"ЯТЬ!

ВЧИТЕЛЯМ НА ВИХОВНУ ГОДИНА ЧУДОВИЙ МАТЕРІАЛ.

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

658
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1906 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1127 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

550
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6901 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11390 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

331

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1068

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1112

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1104
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

274
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1077
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

845
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

745
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

655
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2946
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4438
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18437
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

316
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

350
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

660
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

766