Пропонуємо читачам інтерв’ю з головою Івано-Франківського громадського об’єднання « Наше Місто» Андрієм Микитиним.
- Пане Андрію, ви як екс-депутат Івано-Франківської міської ради мабуть сліду куєте за політичними подіями в нашому місті. Сьогодні закінчився власне період коли всі депутати міської ради склали свої річні звіти. Причому робили це публічно. Яка ваша думка з приводу цих звітів?
- Насамперед скажу, що ті звіти, які нині складають наші депутати - це страшенна профанація. Про що може звітувати сьогодні депутат, коли він офіційно не мав виборчої програми на місцевих виборах 2010 року?
- Хіба?
- Так. Це трапилося вперше за 20 років Незалежності, коли кандидати пішли на вибори без програм, а тільки з пустими гаслами. Хоча не буду ідеалізувати ситуацію, бо раніше програми, які передбачалися Законом, носили номінальний характер – усі кандидати чи партії переписували один в одного по шаблону якісь завдання, наче «підвищити», «покращити», «забезпечити» і таке інше та йшли з тим в ради. І тільки одну передвиборчу програму, яка стосувалася розвитку нашого міста, було представлено на розгляд виборцям Івано-Франківська.
Може це трохи не скромно, але зробив це виборчий блок «Наше Місто» на виборах 2006 року. Тоді вийшла книжка з програмою, причому у двох варіантах: повна і скорочена, і роздано було 70 тисяч таких програм людям (до тепер вони ще є в кожній другій хаті).
Так от ця програма нам тоді дуже… пошкодила. І повідомив нам про це один досвідчений депутат (тричі обирався від брендових партій), мовляв, ви куди хлопці зібралися в швейцарський кантон, чи Івано-Франківську міськраду? «Та ви написали програму для Швеції і Швейцарії, а у нас для бидла треба коротко - кинув гасло й погнали голосувати» - ділився «безцінним» політичним досвідом наш колега.
- А чим може нашкодити програма ?
Програма викликає численні дискусії з одної сторони, а з іншого боку - шалений спротив. Не можна всім догодити: хтось не може розуміти принципів облаштування транспортної системи в місті Івано-Франківську і реорганізації пасажирського руху, хтось проти передачі колегіати римо-католицькій церкві. А спротив викликають розділи реформування апарату виконкому, жеків, функції сесії міськради. Чиновники – а це приблизно 10 тисяч осіб у нашому місті, а ще їх родини й друзі – можете уявити собі розмір спротиву та поширені ними провокаційні плітки та обмови.
Тому ми програли ті вибори, а виграли тоді партії, які писали примітивні програми з трьох… слів: наче «Бандити будуть сидіти у тюрмах» та «Справедливість є й треба боротися за неї». Тепер ось бачите, бандити сидять у радах всіх рівнів, а «Справедливість» сидить в тюрмі і ніхто за неї не бореться.
- Так справді не весело, але повернімося до депутатських звітів. Ви стверджуєте, отже, що вони не потрібні ?
Не потрібні, бо нема відносно чого звітувати. Ось я фахівець третього сектору, співавтор підручника власне для розвитку неурядових організацій, кажу вам елементарну річ: звіт повинен мати дві складові: наративну та фінансову. Наративна частина, що підтверджує фінансову діяльність, може бути розповідального характеру, але обов’язково має містити індикатори.
- Так, а простіше…
Наприклад: чиновник звітує: «відремонтовано 12 дахів у місті». 12 – це цифра від якої кількості? Індикатори можуть мати різні викладки, але ось найпростіша модель:
«1. У місті 200 дахів, що потребують негайного ремонту. Далі - посилання на адресний список дахів.
2. Заплановано відремонтувати було в звітному році 20 дахів – і, знову, посилання на адресний список дахів.
3. Відремонтовано 12 з них і теж посилання на адресний список відремонтованих дахів».
Тепер можна проаналізувати і оцінити роботу того, хто звітує: тобто скільки це 12 дахів, чи справді їх відремонтували і чи дійсно в звітному році, а не раніше, за скільки коштів, якої якості виконані роботи і так далі.
А коли індикатори не виконані, то треба з’ясувати, чому не виконані: наприклад появилися інші пріоритети: треба негайно пам’ятник Герою поставити, чи фонтан збудувати, чи купити іконостас до церкви.
- Але хіба це реально так відзвітувати ?
Чому не реально, ви думаєте статистика рад та виконкомів немає цих індикаторів? Якраз навпаки - там тих індикаторів аж забагато, але ж у нас депутат, по-перше немає програми, а по-друге, не відслідковує індикатори чиновників, не перевіряє виконання тих чи інших показників. У нас взагалі відсутнє елементарне поняття, яке є в усіх розвинених країнах іменується таким трохи негарним англійським словом як «вотч дог».
- А по-українськи ?
Може не красиво, але цей термін варта перекласти як от «сторожовий пес демократії». Себто хтось (такий собі злий пес) повинен відслідковувати показники та індикатори. А тепер подивіться, що у нас робиться - депутати пишуть регулярно в прокуратуру і вимагають, щоб прокурор те все перевіряв.
Абсурд. А де третя і четверта влада ( громадські організації та ЗМІ)? Прокуратура та правоохоронні органи повинні вже реагувати на злочини та кримінал, а не бігати й виясняти ремонтували дах чи ні, якщо ремонтували то як і за скільки. Тож якщо в нас немає «сторожових злих псів демократії», то і демократії бути не може.
Так от, про звіт. Ваш депутат звітує про що? Про що він може звітувати? Скільки разів на сесії був, скільки разів від мікрофона виступав? Скільки пропозицій вніс? Ось це і весь його звіт може бути, згідно прямих обов’язків депутата – приймати участь в роботі сесії та депутатських комісій.
- І все?
І все. А що на вашу думку повинен робити депутат? Ремонтувати дахи? Ставити дитячі майданчики?
- Здається, що так…
Таж у нас все перевернуто з ніг на голову. Депутати по Закону наймають виконком, тобто професіоналів (а не вуйків зі своєї партії чи клану), які вміють ремонтувати дахи, робити майданчики і все інше – і ставлять перед ними завдання, за що виділяють їм сяку таку зарплату. Все. У нас же все навпаки: чиновники сидять і вигадують, щоб таке во придумати для мешканців міста. Ось приклад мера Шкутяка. Засів із своїми бабами - апаратницями виконкому, пліткарками за фахом, тай вигадували, чим «ощасливити» місто. Тому й придумували вам всякі фонтани, церкви з золотими банями та іконостасами, пам’ятники і бали. Треба ж десь бабам світитися у нових платтях та сукенках.
Тим часом депутат бігає і вимагає ремонт даху, бо виборці його обирали й з нього спитають, а не з пліткарок, а мер тим часом набирає корупційним шляхом своє лобі депутатське і йому вже файно голосують за «фонтани-парки». У нас навіть ксьондзи були депутатами і голосували звісно не як Ісус Христос, але як Шкутяк: за фонтан, за фонтан, ще раз за фонтан, за парк-пам’ятник-стадіон, і за ремонт даху на… їхній церкві. А директор школи голосував так: за фонтан, за фонтан, ще раз за фонтан, за парк-пам’ятник-стадіон, і за… новий паркан довкола своєї школи. А інші депутати й собі голосують: « за фонтан, за фонтан, ще раз за фонтан, за парк-пам’ятник-стадіон, і за свою чергову земельну діляночку». До речі, ця традиція така стійка, що й по нині так голосують.
- Цікаво. Але повернімося тоді до статистичної звітності. Скажіть, хіба не важливо, щоб виборці знали як ходив його депутат на сесії, комісії?
Це проформа. Ця статистика потрібна хіба для керівника фракції, і не більше, щоб той міг бачити, як працює його депутат. Це статистика для «тренера». Якщо застосувати, наприклад, спортивну термінологію, то скажіть, кому з вболівальників цікаво скільки футболіст кутових подав, скільки - аутів, скільки штрафних пробив, скільки хвилин був на полі з м’ячем, а скільки без. Глядач хоче від футболіста одного: ГОЛа. Тому йому до лампочки звіт футболіста, йому й так видно чи той забиває голи чи ні. Так само й у депутатів. Голова франції - це тренер, він підбирає собі команду, з ким «на поле» (на вибори) виходити.
Ось у нашій фракції «Наше Місто» було15 депутатів з 60-ти. Всі без винятку виступали від мікрофону, подавали запити, відвідували комісії. Я, як голова фракції, фактично виступав в ролі тренера, навчав на початках тих, хто новачками прийшли у політику, як «голи забивати» (тобто застосувати запити, виступи, протоколи, тощо), а відтак весь час підганяв до трибуни: «Ну, давайте хлопці, забийте чиновникам, бюрократам, крадіям… ГОЛ». Тим часом у політичних фракція як от «Наша Україна», що тоді мала більшість, значна частина депутатів ніколи(!!!) не виступали ні з трибуни, ні від мікрофону, не відвідували комісій, не писали запити. Нічого не робили - тільки піднімали руки для «одобрямс» політики мера. Ну, от така була футбольна команда, де футболіст не тільки не торкався до м’яча, але й втікав від нього.
- Так вже ж вже, мабуть, тому «Нашої України» більше й немає…
Та хто вам сказав: всі ті хлопці якраз і далі сидять в депутатах, так би мовити і далі виходять як горе футболісти «на поле». Це назви команди такої більше як от «Нашої України» (бренд здох), а ті всі футболісти перебігли як щурі з корабля - хто в БЮТ, хто у «Фронт Змін», хто в «Свободу», хто в «Регіони»… Всі вони й далі при владі. Далі «грають» у такий «футбол», який вболівальники називають у нас «балєтом».
До речі, це не тільки ваша особиста помилка, але й всіх наших виборців, бо їх дурять назвами партій, тим часом гравці там залишаються ті самі. Тому демократія – народовладдя у нас поки що як то кажуть «відпочиває» на цвинтарі.
- Отже, ви стверджуєте, що звіти депутатів не потрібні?
Так, вони не потрібні, бо немає про що звітувати: немає програми, немає індикаторів, немає «сторожових псів демократії», про що звітувати? Зрештою, людям це не потрібно. Он «свободівці» придумали проводити публічні звіти депутатів та чиновників. Мовляв, ми вам майданну демократію покажемо. Так і що вийшло: на майдані окрім чиновників, наївних журналістів, та свободівців нікого більше не було. І не могло бути. Бо людям не цікаві такі звіти.
Якби зібрали народ на таку тему: «Є 100 тисяч гривень. Куди їх потратити?» О, тоді б прийшла б маса народу. А якщо б сказали «Є 1 мільйон?», то що? Правильно – ще більше.народу привалило б. Так от, міський бюджет – це 700 таких мільйонів. Коли б їх ділити довелося на Майдані – тоді б стільки народу прийшло, що була уже надзвичайна ситуація. А так про що звітують? Про те, як вони люблять віртуальну Україну?
- Чи можливо змінити ситуацію?
Ви мені даєте складне запитання. Подумайте собі так: приходить до вас людина й питає, як добре й заможно жити. Ви ж з’ясовуєте: ти, чоловіче - п’єш, куриш, в карти граєш, по бабах гасаєш? «Так, - відповідає, - все це практикую регулярно й тим тішуся і пишаються, що ще можу». Що ви радите?
- Кажу, щоб припиняв це все…
Правильно! Іншої розумної поради немає. Але той ще раз приходить до вас, але вже без ноги: ногу сп’яну відморозив, відрізали, але інші органи ще є. Знову вас питає, як добре й заможно жити. Ви те саме пробуєте: « не пий, не кури…».
Та ні, пив, курив, кинув огарок під ліжко й спалив хату. Йде до вас та питає: як добре й заможно жити?
Так само й наш народ: хоче жити із замашками нового блатного "русскава чєловєка", хоче гуляти, будувати міфічну велику Україну, керувати світом, а сам жебрак, п’яниця, та щей інвалід ? Правда, ще не бомж, хата ще стоїть, але вже заставлена під проценти.
Ну що ви вже будете радити БОМЖУ?
- Тяжкий випадок…
Так ось кажу вам, чим довше наш народ буде в темряві жити, тим гірше буде його становище з кожним днем. Зараз згідно розказаної вам притчі, бачу нашу громаду міську як інваліда без ніг, тому треба пробувати напрацювати йому програму реабілітації як для інваліда. Є ж речі, які інваліду взагалі не можна робити. Так от як наш «інвалід» не слухає «лікаря», але й далі хоче керувати Україною з під телевізора, і обирати собі таких депутатів-«футболістів», які від м’яча ховаються.
- Отже, яким повинен бути депутат?
Депутат повинен захищати народ «не щадя живота свого». Не боятися постраждати. Це дуже важливо. А виборець повинен його підтримати. В разі чого, на захист свого депутата - пікетувати владу, заблокувати тюрму, якщо депутата вкинуть за грати.
- Аж так?
А ви як хотіли? Ми з вами не у Швейцарії живемо, і не у Швеції… Ми в Україні – а це посттоталітарна країна третього світу, інвалід у тяжкій формі, ніг вже немає, п’є безпробудно, гроші витрачає на п’янки й гулянки... Як бути? Що роботи такому інваліду? Змагатися в «догоним-перегонимо Америку?».
- Ясно. Але ще про звіти. Ось депутати відзвітували про використання депутатських коштів. Це ж добре…
Це дуже добре. А особливо з огляду на те, що рішення про наявність депутатських коштів як і багато інших було прийнято тільки тому, що Фракція «Наше Місто» привезла всі ці напрацювання свого часу зі Львова.
- Справді?
Так, ми тоді дружили з депутатами львівської групи «Наш Львів». Вони запрошували нас в гості, ми відвідували там сесії, і бачили які прогресивні речі є у Львові, тому запровадили у нашій франківській раді «малу революцію»: колись у нас сесія проходила як з’їзд КПСС - починали промови про «розбудову України» і два дні воду в ступі молотили. Ми ж поміняли регламент і першими (й до нині) депутати зачитують свої запити. А раніше запити депутатів на їхній(!!!) сесії були останнім в порядку дня, вже після «Різного». Так само ми запровадили тоді й «депутатські кошти». Хоч кожен мер і намагався ті гроші від депутатів відбирати, але до цих пір міські депутати можуть розпоряджатися тією «краплиною в морі» (менше 1% загального бюджету) за своїми повноваженнями.
Так от концептуально – депутатський фонд на той час ( а то був 2003 рік) був як лік, хірургічне втручання: щоб депутат міг потроху братися за свою справу - розподіляти бюджет. І так ми тоді писали у нашій програмі - довести справу так, щоб по Закону поставити все на свої місця: виконкому залишити 1% коштів для своїх повноважень, а 99% - депутатам для того, щоб виконували НАКАЗИ ВИБОРЦІВ.
О, тоді б можна було й звітувати. А так за що? Ну подумайте собі, вам лікар призначив 1 таблетку но-шпи щоденно ще у 2003 році. Ваше здоров’я з того часу, нажаль, не покращилося, але навіть погіршилося. Тепер треба більшу дозу, і може навіть - інший лік. Але ваші фінансові розпорядники, що мріють про вашу скору і наглу смерть, вимагають забрати у вас навіть ту одну таблетку но-шпи. А ви за неї боретеся і звітуєте, мовляв, бачите, прийняв ту пігулку нещасну. Ще живу.
Про що має звітувати депутат міської ради, якого громада наша вибрала, щоб він звільняв (!!!!) з роботи Табачника, усунув(!!!!) Януковича, вищипав (!!!!) бороду руському патріарху Кірілу, а також щоб будував велику Бандерівську Україну від Сяну до Дону ? Про о має звітувати депутат? Що виділив з свого депутатського фонду 2 тисячі гривень на дитячий басейн в міській поліклініці ?
- А що? Діти навчаться плавати і будуть перепливати Дніпро …
Я вже не жартую, я серйозно запитую: де індикатори, де заплановані видатки, де кошти на утримання апарату, де описані потреби в наявності такого апарату і тої роботи, яку він виконує ? І так далі і таке інше…
Тому, читаючи ці формальні звіти, які доступні тільки 1% населення міста, розумію, що 99% не тільки не потребує тих звітів, але навіть і думає ними цікавитися. Люди не формують свою територіальну громаду, наші люди не живуть своїм життям: вони збираються тільки на весіллях та застіллях. Ніхто не веде жодних дискусій, громадські організації складаються з одної людини, партії - з одної сім’ї, церква (традиційна у нас православна і греко-католицька) – це місце культу, звідки людина виходить ЗАДОМ, щоб не образити бога, який наче там у храмі сидить.
Про які звіти ви хочете говорити? Жебрака, що сидить під телевізором, дивиться Шустера і інших клоунів, і тішиться, що керує великою державою? Я розумію, що інвалід не може бігати, але в нашого інваліда ще й трохи проблеми з головою, тобто ментального плану. А це вже велика біда.
- Тоді для чого ж депутати складають публічні звіти і роблять з цього такий ажіотаж?
Відповідь на це запитання дуже проста. Незабаром розгорнуть новий лохотрон для виборця – вибори до Верховної ради. Тому всі ці звітування націлені на одурманення і без того одурманеного жебрака. Через рік, після виборів, повірте мені, про депутатські звіти ви навряд чи почуєте, хіба що вже аж перед новими виборами.
- І на закінчення бесіди, скажіть, щось може оптимістичніше читачам…
- Це хіба як в анекдоті: песиміст каже: все погано, а оптиміст відказує: не переживай - буде ще гірше. Насправді я не такий оптиміст, я скажу на останок, що вірю в Господа, який робить чудеса, і може вилікувати навіть інваліда.
Господь, в якого я вірю, живий і робить чудеса: Ісус Христос оздоровляв сліпих і калік, та навіть воскрешав життя вже померлих, бездиханних: Лазар вже був смердівся у гробі, а Христос каже: «Лазарю, встань і вийди!» Тому Бог може вилікувати навіть такого інваліда як наша міська громада, відтягнути його від краю могли, зробити його щасливим і здоровим.
Тільки не треба Ісусу корупційним шляхом підносити подарунки, крадені з міського бюджету: дубові золочені іконостаси (до речі, чому їх не можуть виготовляти з гіпсокартону?) «залатиє купала» і такі інші блатні речі. Христос потребує не СУВЕНІРу від нас, не обманки, він хоче ДУШУ. Всю. Тому або душу – живому Богові, або ж – в могилу.
Я вірю, що Бог ще дає шанс нашому українському духовному інваліду покаятися, покинути всі ці корупційні ідолослужіння й познайомися особисто з ЖИВИМ Ісусом Христом. Ну, що, тепер оптимістично?
- Цілком. Дай Боже, щоб ваші слова ваші та людям у вуха.
Дай Боже, щоб хоч це прочитали та почули. А Бог свою роботу вже зробить. Він Сильний.
