Щоб зрозуміти події 2014 року на Донбасі їх треба екстраполювати на події у цих краях на початку 20-століття.
А перед тим ще потрібно зробити невеликий екскурс у недалеке минуле. Усі пам’ятають перший Сєвєродонецький з’їзд, що відбувся 28 листопада 2004 року у місті Сєвєродонецьк Луганської області під час Помаранчевої революції. Це був так званий всеукраїнський з’їзд народних депутатів і депутатів усіх рівнів. Делегати з’їзду заявили, що в разі приходу до влади нелегітимного Президента Ющенка, залишають за собою право на адекватні дії, направлені на захист прав громадян своїх регіонів, аж до створення "південно-східної автономної української республіки". На ньому лунали окремі заклики від’єднатися від України і створити свою державу.
У Луганській і Донецькій областях тоді навіть було ухвалено рішення про проведення у першій половині грудня референдуму з питання надання статусу самостійних республік у складі української федерації. Окрім того, Луганська, Донецька, Харківська обласні ради заявили про перепідпорядкування собі міліції та інших державних структур і про припинення перерахування коштів у держбюджет. Але тоді якось все обійшлося мирно, - Ющенко домовився з кримінально-олігархічними кланами Донбасу. Вони перестали шантажувати центральну владу автономістськими рухами і виходом зі складу України, в обмін на повний контроль на Донбасі за всіма процесами, кадровими питаннями, фінансовими потоками з боку криміналітету, який ми вже звикли називати бізнесменами.
Отож, перенесемося у Донбас на початок 20 століття.
Донецько-Криворізька республіка
Восени 1917 року, після того як Центральна Рада оголосила себе вищою владою в Україні, всупереч цьому, більшовики посилили процес встановлення влади Рад на місцях, особливо в промислових робітничих центрах. Донецький і Криворізький басейни місцевими російськими шовіністами розглядалися як області, що не повинні входити до складу України. Центром цього руху став Харків, у майбутньому столиця більшовицької радянської України.
В Харківській міській і Донецько-Криворізькій обласній Радах робітничих і солдатських депутатів в той час обговорювали ідею створення Донецько-Криворізької Радянської Республіки.
Виступаючи 17 листопада 1917 року на пленумі обласного комітету Рад Донецького і Криворізького басейнів при обговоренні українського питання, Ф.Сергєєв (Артьом) висловився за свободу самовизначення областей і народів, проти "анексування" їх Центральною Радою. (Федір Андрійович Сергєєв (псевдо Артьом); (19.03.1883р. - 24.07.1921р.) народився в селянській родині в селі Глєбово, тепер Фатезький район Курської області, Росія).
Ф.Артьом пропонував "створити незалежну від київського центру самоврядну автономну Донецьку область і добиватися для неї всієї влади Рад". На пропозицію Ф.Артьома пленум схвалив постанову: "Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської Республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області".
Більшовики не хотіли щоб поклади корисних копалин, вугільні шахти і промислові потужності цього регіону дісталися незалежній Українській державі. А ще більшовики боялися поділу Донецького промислового району між козацькою республікою Всевеликого Війська Донського та Українською Народною Республікою. Вони ж відстоювали єдність Донецького басейну в межах Радянської Росії.
Почалися пошуки причин по яких цей регіон не може бути у складі України. Спочатку виявили відмінності Донецького і Криворізького басейнів від господарського устрою решти території України. Далі одним із аргументів багатомісячної полеміки навколо питання утворення самостійної республіки був мішаний українсько-російський склад населення (тоді ще термін російськомовне населення не вигадали. Прим. авт.).
І-й Всеукраїнський з'їзд Рад, який відбувся 11-12 грудня 1917 року в Харкові, проголосив Україну Республікою Рад, заявив про повалення влади Центральної Ради, встановлення федеративних зв'язків радянської України з радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад, а останній виділив зі свого складу Народний Секретаріат - перший радянський уряд України.
Третину складу обраного на з'їзді ЦВК Рад становили представники Рад Донецько-Криворізької області, а кілька з них, у тому числі Ф.Артьом, також увійшли до складу Народного Секретаріату. Отож, російськими націоналістами було проголошено свою російську радянську Україну, - республіку в складі Росії. І шовіністи на деякий час заспокоїлися.
Берестейський мир. Артьом і Скрипник
Але все змінилося після укладення 27 січня 1918 року Берестейського миру, який привів до формального визнання УНР, і зміни воєнно-політичної ситуації в Україні. Вже 3 березня 1918 року радянська Росія підписала Брестський мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною. Він, зокрема, передбачав: припинення стану війни, демобілізацію російської армії, відторгнення від Росії Прибалтики, Білорусії й України, визнання Росією Центральної Ради і т.д.
Більшовицьке керівництво Росії намагалось створити видимість незалежності «харківського» радянського уряду в Україні, щоб не допустити відновлення влади Центральної Ради. А місцеві більшовики навпаки мали намір приєднуватися до радянської Росії.
Для врегулювання ситуації, для того щоб запобігти утворенню Донецько-Криворізької Республіки на Донбас відправили члена центрального виконавчого комітету (ЦВК) Рад України, народного секретаря праці Миколу Скрипника. Він висловив наступну думку: "Виділення Донецького басейна означало б підрив радянської влади і посилення Генерального Секретаріату. Автономія необхідна, але як частина, що входить до складу Української Федерації". Майже ніхто не зрозумів слів М.Скрипника, про те, що радянська Україна без Донбасу не можлива… як, напевно, він і сам не розумів глибини своїх висловлювань. (Тобто є загроза, що без Донбасу буде збудована повноцінна українська Україна. Наявність Донбасу у складі України гарантія того, що буде створена маріонеткова радянська російська Україна. Прим. автора) Гадаю, він чітко зрозумів зміст і наслідки своїх попередніх дій і слів аж в період Голодомору, а підсумок своєї роботи на благо радянської України і більшовицької партії Росії підвів 7 липня 1933 року, коли пустив собі кулю в голову…
Більш виразно висловився В.Затонський, він відзначав: "...В тому й полягала різниця між Народним секретаріатом та групою т.Артьома в Харкові, катеринославцями та нашими криводонбасцями, що останні намагалися відгородитися від "радівської" України у своєму Донбасі, а ми намагалися утворити національний український радянський центр для всієї України".
Якщо розшифрувати простою мовою, то В.Затонський турбувався про те, як більшовики будуть встановлювати радянську владу в Україні, якщо російські націоналісти на кшталт Артьома, Жакова, Філова, робочі шахт і заводів, і загалом російськомовні відгородяться у своєму Донбасі. А хто, як не донецькі робочі, якщо у складі України не буде Донбасу, у подальшому буде проводити колективізацію і розкуркулювання селян? А хто, як місцеві пролетарі і червоноармійці, буде організовувати Голодомор? А хто, як не місцеві російські націоналісти, україноненависники, проводитиме русифікацію? Для Росії потрібен був всередині України плацдарм для важкої роботи по прирученню свободолюбивих «хохлів», адже на решті території 95% населення становили селяни, а з них 90% становили етнічні українці… І роль цього плацдарму відводилася Донбасу.
В дискусії, яка вибухнула і набула досить гострого, емоційного характеру, російські націоналісти звинувачували М.Скрипника в українському націоналізмі. Як сказав Ф.Артьом: " …ми не збираємось створювати незалежної республіки. …ми хочемо зв'язатись з усією країною". В контексті наведеного, очевидним є те, що для нього рідною країною була не Україна, а Росія у її колишніх межах. І вже звідти випливали звинувачення на адресу М.Скрипника у його схильності до сепаратизму.
Донецько-Криворізька Радянська Республіка проголошена
11 лютого 1918 року на IV обласному з'їзді Рад у м.Харкові була проголошена Донецько-Криворізька Радянська Республіка". Згідно з резолюцією, мав бути обраний обласний комітет Рад Донецько-Криворізької області, який, в свою чергу, повинен був організувати Раду Народних Комісарів Донецько-Криворізької Республіки.
Через день після закінчення з'їзду Рад, 14 лютого 1918 року, обласний комітет Рад сформував Раду Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів.
До складу обласного радянського уряду ввійшли Ф.Сергєєв (Артьом) - голова РНК і комісар у справах народного господарства і його однодумці: С.Васильченко - народний комісар внутрішніх справ, М.Жаков - комісар з народної освіти, А.Каменський - комісар з державного контролю, Б.Магідов - народний комісар праці, В.Межлаук - народний комісар фінансів, М.Рухимович - народний комісар у військових справах, В.Філов - комісар у судових справах. Обласний комітет Рад зобов'язав обласний Раднарком проводити в життя декрети РНК Російської радянської республіки.
Отже, спробу утворення незалежної від радянської України Донецько-Криворізької Республіки У Москві розглядали як теоретичну і практичну помилку породжену непоінформованістю на місцях про плани центрального керівництва більшовицької Росії. Справді, "В.Лєнін і компанія" своїми політичними заявами, інтригами і лукавством неабияк заплутали більшовиків на місцях, які стояли на проросійських шовіністичних позиціях.
Російські націоналісти сходу України, ініціатори Донецько-Криворізької Республіки, мислили та говорили просто, - вони взагалі відкидали можливість будь-яких національних республік, вони вели мову тільки про федерацію економічно однорідних областей.
Місцеві більшовики мабуть не вірили, що незалежності України в Москві ніхто не допустить, що це лише тактична поступка, політична гра. І не знали вони, що якщо і буде створене якесь українське радянське «незалежне» адміністративно-територіальне утворення, то тільки з декоративною метою. Не розуміли вони, що Донбас в Україні потрібний як російський анклав, постійне вогнище дестабілізації, диверсій, а в подальшому плацдарм для підкорення всієї України.
Тому всупереч рішенням III Всеросійського з'їзду Рад, який поклав в основу Радянської Федерації об'єднання радянських національних республік, ініціатори Донецько-Криворізької Республіки, в тому числі делегати цього з'їзду Ф.Артьом і С.Васильченко вважали, що Російська радянська республіка повинна бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних радянських республік. Ці та інші російські націоналісти, які просували ідею Донецько-Криворізької Республіки, були проти будь-яких національних адміністративно-територіальних утворень і відкидали право націй на самовизначення.
Вони ігнорували позицію Голови Народного Секретаріату України (уряду) Миколи Скрипника (на цю посаду його призначили 4 березня 1918 року).
Донецько-Криворізька Республіка. Лєнін і Артьом
Зрештою, Раднарком (уряд) РСФРР не визнав Донецько-Криворізьку Республіку ні самостійною республікою, ні частиною Російської Федерації.
Під час роботи III Всеросійського з'їзду Рад Ф.Артьом зустрічався з В.Лєніним і намагався одержати його згоду на утворення Донецько-Криворізької республіки. Як свідчив В.Затонський, Ф.Артьом не домігся санкції В.Лєніна на відокремлення Донецько-Криворізької області від України. Донбас був потрібен Леніну у складі України.
В середині січня 1918 року В.Лєнін збирав дані про ставлення делегатів III Всеросійського з'їзду Рад від України до ідеї термінового скликання II Всеукраїнського з'їзду Рад, щоб утворити авторитетний уряд радянської України і покінчити з сепаратизмом Донецько-Криворізької області. Проте керівники Донецько-Криворізького обкому РСДРП(б) порушили досягнуту за участю делегатів від Рад області угоду і вирішили поставити РНК і Народний Секретаріат України (уряд) перед фактом.
На початку березня 1918 року В.Лєнін змушений був особисто зустрітися з Ф.Артьомом, відкинув своє звичне словоблуддя і мабуть розкрив йому «всі карти». Як стверджують очевидці В.Лєнін переконав «російських сепаратистів» України у помилковості виділення Донецько-Криворізької області зі складу радянської України. (Сепаратисти нарешті зрозуміли, що якщо у складі України не буде Донбасу, то Росія на завжди втратить всю Україну. Адже нікому тоді буде встановлювати в Україні радянську владу, русифіковувати українців, організовувати Голодомори, проводити репресії і вести боротьбу з українськими націоналістами, петлюрівцями і бандерівцями). У березні 1918 року, в листі до Г.Орджонікідзе, В.Лєнін просив переконати в цьому також С.Васильченка, М.Жакова та інших членів РНК Донецько-Криворізької Республіки.
На прохання членів Українського радянського уряду 15 березня 1918 року під головуванням В.Лєніна відбулось засідання ЦК РКП(б), яке обговорило питання про взаємовідносини між українським радянським урядом і Донецько-Криворізькою Республікою. В засіданні взяли участь члени Народного Секретаріату В.Затонський і В.Шахрай та голова РНК Донецько-Криворізької Республіки Ф.Артьом. Після обміну думками ЦК РКП(б) постановив: "Донецький басейн розглядається як частина України".
ЦК зобов'язав усіх партійних працівників "працювати спільно по створенню єдиного фронту оборони", забезпечити участь Рад з усієї України, в тому числі з Донецького басейну, в II Всеукраїнському з'їзді Рад. "На з'їзді, - наголошувалося в постанові, - необхідно створити один уряд для всієї України".
Рішення ЦК РКП(б) означали, що вся попередня діяльність Донецько-Криворізького обкому РСДРП(б) щодо розчленування Української радянської республіки і створенню на частині її території обласної республіки була помилковою і шкідливою для інтересів Росії. Вони також підтвердили неприйнятність економічного підходу, нехтування національними чинниками і схвалили саме національний принцип радянського будівництва.
Постанова ЦК партії в Донецько-Криворізькій обласній партійній організації виконувалася не без внутрішньої боротьби. Але попри все Ф.Артьом і частина представників Рад цієї області, підкорилися і взяли участь у II Всеукраїнському з'їзді Рад (Катеринослав, 17-19 березня 1918 р.), чим сприяли об'єднанню України, утворенню єдиного фронту проти ворога. А ворогом називали усіх тих українців (гетьманців, петлюрівців і т.д.) котрі виступали за Україну незалежну від Росії.
Пам’ятники Ф.Артьому, - пам’ятники російському шовінізму в Україні
Вище ми згадували про сепаратистські настрої, ігнорування позиції керівництва більшовицької Росії, порушення досягнутих з В.Лєніним домовленостей, непоступливість і прямолінійність Ф.Сергєєва (Артьома). Одним словом була вкрай негативна позиція офіційної більшовицької Росії як до спроб утворення Донецько-Криворізької Республіки так і щодо діяльності Ф.Артьома. Дехто може подумати, що з таким набором звинувачень і ярликів, - пряма дорога у в’язницю, репресії щодо рідних і близьких, і подальше безчестя і забуття. Справді, так би воно і було якщо б партійного лідера звинуватили в українському націоналізмі. Але Ф.Артьом був патріотом Росії і його звинувачували в націоналізмі російському, націоналізмі рідному, шовіністичному, імперському. Хіба можна карати і знеславлювати більшовика, який боровся за Росію в Україні, за втримання усіх територій і підкорених народів колишньої Російської імперії у складі радянської Росії?
Тому, коли 24 липня 1921 року Ф.Артьом (Сергєєв) загинув, досить показовою була посмертна оцінка поглядів і справ, зокрема його позиції у національному питанні, По-перше, Ф.Артьом був з усіма почестями похований у Москві біля Кремлівської стіни. Сам Й.Сталін взяв на виховання, у власну сім'ю, його сина Артема, який у подальшому став генералом Артемом Сергєєвим і дожив до 87 років.
Вшанування пам’яті Ф.Артьома в СРСР було взагалі грандіозним. На відзнаку заслуг Ф.Артьома в СРСР його ім'ям було названо ряд міст, зокрема місто Бахмут (Артемівськ) Донецької області, робітничих селищ, заводів, колгоспів, навчальних закладів, вулиць, поставлено багато пам’ятників.
Чому так? - Ф.Артьом був «у дошку свій». Ф.Артьом передусім хотів щоб незалежної України взагалі не було, а якщо вона всупереч усьому все-ж-таки буде, то переживав щоб їй не дістався Донбас. Одним словом, він займав правильну більшовицьку позицію. Він говорив і робив те, що задумали і втілювали в життя, але не могли публічно виголошувати, керівники радянської Росії, які боялися втратити не Донбас, а всю Україну. Московські партійні боси докладали всіх зусиль для того щоб Україні не лише не дістався Донбас, а щоб України взагалі не було, щоб вся Україна входила до складу Росії.
Задумуючись над причинами утворення Донецько-Криворізької Республіки і її прагненням до виділення з України, не можна не дійти висновку, що вони криються в поглядах на вирішення національного питання: російський народ і націоналізм були правильними, а проти інших народів і націоналізмів треба було боротися, бо вони несли загрозу російському пануванню.
Багато хто чув про українізацію 1925-1932 років. Так от і в цьому питанні до Донбасу був застосований окремий підхід, бо серед партійного керівництва не було одностайності, у тому чи варто українізувати населення робітничих селищ Донбасу, значну частину яких становили етнічні росіяни. Тому попри багато шуму навколо «українізації Донбасу» вона тут закінчилася у 1932 році так і не розпочавшись.
І ще. Усі пам’ятають Голодомор в Україні 1932-33 років. Так ось в межах нинішньої зони антитерористичної операції (АТО), у промислових районах, (у Краснодоні, Алчевську, Луганську, Брянці, Антрациті, Стаханові, Горлівці, Єнакієво, Макєєвці і т.д., де на 60-80% становили етнічні росіяни) Голодомору не було. Тут відмічався навіть деякий приріст населення. Такі підсумки статистичні дані того часу. А на півночі Луганщини, на так званій Східній Слобожанщині, у (Білокуракінському, Сватівському, Новопсковському, Біловодському, Марківському районах) на 95% заселених етнічними українцями, Голодомор був і тут вимерло від 40 до 50% мешканців.
Стефанко С.Л.
