Тема створення бренду Івано-Франківська стала модною. Зачаровані туристичними досягненнями Львова, наші хлопці й собі замріялись про вервиці туристичних автобусів, набитих вухатими гаманцями, які готові платити баксами, євро, рублями і фунтами за щастя подивитись на позолочену ратушну «пуцьку», спаплюжену гробницю Потоцьких та вулиці, якими свого часу гуляли натхненний Франко і напружений Захер-Мазох.
Тверезі голоси, які лунають з боку фахівців, що бачать безперспективність туристичної теми в нашому місті, тонуть в бадьорому хорі туристофілів. Останні як хліба вимагають міських брендів, навколо яких буцім то будуватимуть «відкритість міста світові» та інші величні шняги та заманухи. Мода є модою і нікуди від неї не втекти.
Спробуємо уявити собі, чим саме наш «колишній Станіславів» міг би притягнути до себе увагу мандруючих гаманців. Конкурувати зі Львовом або Чернівцями у номінації «старовинне європейське місто» ми не зможемо. Ще до настання славної Епохи Крихоборів історичний центр міста був у нас маленьким і, чесно кажучи, нецікавим для туристів, а тепер й того не стало. Архітектурний ландшафт міста нині нагадує хіба що передмістя китайського Нанкіна.
Курортний потенціал Івано-Франківська тим більше в’яне поряд з Яремчею, Буковелем та іншими карпатськими гірсько-лижними містечками. Отже, мріючи про бренд міста треба думати про щось одночасно реальне та оригінальне. Пропоную в цих пошуках виходити з наявного в нас потенціалу.
А що маємо?
Маємо вульгарну псевдомодерну архітектуру, гадюшні ринки, засмічені спальні райони, порепаний асфальт міських вулиць, купу кафе-тошніловок з порошково-пивним асортиментом, забльовані парки-сквери, найзанедбаніший зі всіх відомих палаців Потоцьких, одягнене в поношені євролахи бикувате населення, бридкі монументи та напівмертві промислові зони. Плюс неофіційну (й від того стрьомну проституцію), унилоє нічне життя та сумнівної якості ресторанні розваги.
Хтось скаже, що насправді не все так погано.
Відповім: насправді все ще гірше. Й тенденція відповідна. Впевнено йдемо до безальтернативного панування у місті трешевої (сміттєвої) складової.
Парадоксально, проте саме цей ресурс може стати фундаментом для позиціонування Франківська як української треш-столиці. Концепція наступна: якщо процес неминучий, треба його використати за максимумом та перетворити на родзинку. Місто варто позиціонувати як унікальну територію, де сільський кітч та помийна стилістика суспільного буття здобули вражаючу (у всіх сенсах) перемогу.
Наріжний месідж наступний. Хочете побачити Великий Смітник Майбутнього? То хутчіш кидайте підозрілі аромати львівських провулків, залишайте дешевий гламур гірських курортів і завітайте до Франківська, де стр-р-р-рашне (пр-р-р-рекрасне) майбуття вже настало.
Не лише ж минулим мають жити люди. Звідси й генеральний слоган проекту: «Йдемо вперед і до кінця!»
Щоби перетворити наше місто у взірцевий та туристично привабливий треш-парадайз насправді потрібно небагато. Пропоную втілити в життя нескладну програму ребрендінгу міста під умовною назвою «12 кроків до Помийного Раю»:
1) Розмалювати фасади старих будинків міського центру за взірцем Управління МВС-СБУ що на Сахарова. Не шкодувати яскравої фарби. Вокзал помалювати в інтенсивно-рожеве, а його купол вкрити золотою плівочкою, за прикладом веж у Манявському скиті;
2) Побудувати (або ж придбати десь недорого) ще з десять-дванадцять пам’ятників у типово сучасному франківському стилі «урна з шаблюкою». Понавтикати їх у найнесподіваніших місцях й підсвітити червоним і синім світлом. Поряд поставити помальовані у рожеве і бузкове із позолотою контейнери для сміття;
3) Зробити з палацу Потоцьких музейно-розважальний центр. Продавати в ньому морозиво «Яйцятий кінь», пиво «Січове» та різноманітні «крученики-бандерики». Побудувати там три-чотири пивні піцерії з демократичними цінами та креативно розвити міську традицію офіціантського хамства. Влаштувати конкурси «найбруднішої кухні», «найбрутальнішого бармена», «найрозкутішої офіціантки». Переможцям вручати премії міськради та красиві золоті кубки із зображенням побитої Ольги Фреймут;
4) Запропонувати за невелику платню місцевим митцям (письменникам, співакам) час від часу збиратися навколо великих пнів (лише на вулиці Матейки таких є два) та славити знищення безглуздої рослинності читанням віршів та бадьорими співами. Влаштувати для дітей щонедільну розвагу під гаслом «Не будь ботаном! Підтримуй владу! Спиляй дерево!»;
5) Розставити на центральних площах додатково кілька сотень продавців домашнього сиру, сметани, молока, овочів і тараньки;
6) Підтримати та розвинути добре починання, яке вже має місце біля центрального «Сільпо». Там на пів-площі транслюють читання Євангелія. Встановити транслятори на всіх площах і розважати мешканців і гостей міста читаннями різноманітних священних текстів з різних релігій. Підібрати голоси читців так, щоби слухачі на рівні печінкових вібрацій відчували каяття і страх божий;
7) Активізувати жебраків, вуличних ворожок, поетів-лауреатів, міських божевільних, стихійних краєзнавців та екзотів (на штиб «пане, дайте пйіть копійок»), спрямувати їх на гостей міста. Організувати для них курси з нейролінгварного програмування та аналізу психіки туристів. Якщо мандровані гаманці не бажають ділитися з містом грошима, дієво (включно із застосуванням дихального гіпнозу) помогти їм у процесі звільнення від фінансових накопичень;
8) Створити в «Білому домі» платний музей Карпатського вампіризму, а на даху цієї споруди поставити 20-метровий макет писанки та позолочену статую Довбуша. При наявності інвестора можна поставити макети-писанки на всіх великих будинках;
9) Збільшити кількість цільової реклами на біл-бордах. Типу: «Туристе, ти ще не відвідав франківської ворожки?! Твоя карма в небезпеці!», «Ти ще не вжерся «Прикарпатським бальзамом»? Тоді твоє життя пройшло намарне!», «БУДЬ ПАНОМ! Випий пива «Панського» і відлий під ратушею!». Обмалювати усі міські автобуси кольоровими портретами героїчних місцевих депутатів всіх рівнів, які не стали «тушками»;
10) Виплачувати з міського бюджету премії тим власникам машин, які погодяться на тюнінг в стилях «золоте корито», «палехський розпис» та «банка віскас». Облаштувати зручні парковки безпосередньо на тротуарах;
11) За взірець реконструкції центральних вулиць взяти теперішній стан вулиці Шевченка. Розробити тематичні екскурсії «Мандри розритими вулицями» з демонстрацією гостям міста найприкольніших елементів каналізаційних колекторів і водостоків. Організовувати платні квести для мажорів «Шляхами міських щурів» та огляди хідників під промзонами;
12) Закрити на вічний ремонт усі громадські вбиральні.
Модернізоване таким способом місто можна буде успішно рекламувати на всіх ЗМІ. А ще – транслювати життя міста в онлайні (під трендом: «Будні української Столиці трешу»). І потік туристів у таке місто буде гарантований. Адже багатьом захочеться побачити здорову альтернативу набридлій та старомодній вишуканості.
Володимир Єшкілєв, Галицький Кореспондент