Христос акбар!

 

 

Реальний актив усіх разом узятих партій, профспілок та громадських організацій Києва легко поміститься в кількох камерах Лук'янівського слідчого ізолятора (активісти зазвичай худі, багато місця не займають). Натомість київський актив церков, протестантських деномінацій і харизматичних сект становить десятки тисяч чоловік. Вмістити їх здатен хіба що спеціально обладнаний за чілійськими пенітенціарними нормативами стадіон, або обширний концтабір (після в'язничних бунтів кінця п'ятдесятих років всі великі зони були розформовані). Ми ще не беремо до уваги чисельність юдеїв, мусульман та поган.

 

Варто зауважити, що конфесійний актив глибоко інтегрується у діяльність своїх спільнот, адже жертвує не тільки зусиллями, але й грошима.

 

Політичний актив на таке майже нездатний. Революціонери готові пожертвувати свободою, але не сотнею доларів. Їх вибачає хіба лише те, що мало хто з революціонерів володіє такою сумою.

 

Незабаром конфесії витіснять партії не тільки з душ, але й з політики. Але вже нині пресі варто усвідомити, що боротьба, скажімо, за місце митрополита Київського і всієї України не менш суспільно значуща, ніж змагання за посаду президента України і всього Межигір'я.

 

Біля ліжка хворого предстоятеля УПЦ антиукраїнські єпископи, підперті всіма потужностями Москви, інтригують проти автокефалістської фракції синоду, підпертої лише здоровим українським хуторянсько-сепаратистським інстинктом.

 

Проте, труднощі здобуття канонічної автокефалії – найменша з тих проблем, які стоять перед українським православ'ям.

 

Деякі з цих більших проблем хотілося б, бодай кількома словами, окреслити, аби долучити читача до актуальності, яка незабаром заступить вибори.

 

Найперша проблема Православ'я – це абсорбція уроків ХХ століття. Коли Церкві довелося вибирати між таїнствами та ідеалами.

 

Свого часу більшовики, виходячи з зовнішньополітичних міркувань, залишили на свободі кількох єпископів з тим, щоб створити на їхній основі дресировану церкву. Згодом Сталін, занепокоєний тим, що американські християни, які суттєво впливають на свій уряд, співчувають більше Гітлеру, аніж йому, навіть відновив патріаршество.

 

Радянські єпископи аргументували свою службу режимові тим, що в разі їхньої нелояльності сатані радянська територія взагалі залишилася б без здійснення таїнств. Нікого б не хрестили, не відспівували, не причащали. Завдяки їхньому угодовству вогник християнської свічки бодай якось миготів "під судиною".

 

Це серйозний аргумент. Який опоненти намагаються спростувати припущенням, що якби Церква в певні моменти не підпирала Сталіна, можливо, радянська влада і не пережила б 1942-го року.

 

Як зауважують дослідники, РПЦ спільно з КПСС спромоглася виховати радянський ідеал вірянина, який бере участь в обрядах, але не в житті церкви. Цей православний типаж домінує і нині.

 

Справа не у пошуку "історичної правди", не в нескінченному копирсанні в антикваріаті, але в тому, що подібний вибір щодо глибини компромісу зі світом, церкві доводиться здійснювати щодня.

 

Ті результати, яких в Росії досягли тоталітарними репресіями, на Заході одержують через репресивну толерантність. Злісні спроби впровадити християнський ідеал переслідуються не тільки в Саудівський Аравії, але й у Скандинавії.

 

У зв'язку з цим загострюється проблема симулятивного християнства. Ми знаємо, що диявол – мавпа Бога. Що симуляція є одним з основних методів нечистого, що антихрист буде істотою, яка найбільше походитиме на Христа. В якій мірі ми можемо вважати церквою, скажімо, філіал КГБ, офіцери якого одягають ряси, зберігають апостольську спадковість і імітують обряди?

 

Власне, проблема полягає у відсутності загальноприйнятих критеріїв, які дозволяють відрізнити церкву від антицеркви.

 

Дотичною є проблема рамок, кордону, за яким людина вже не може вважатися християнином, навіть якщо причащається. Ці рамки кожна доба має визначати наново. У ІІ – ІІІ ст.ст. багато християнських спільнот не вважали християнами тих, хто йшов на службу до римського війська. Проте, вже на початку ІV ст. Арльський синод відлучає від Церкви вірян, які відмовилися від військової служби в мирний час. Суть Церкви не змінилася. Змінився світ і ставлення до нього Церкви. Нині Московська церква заміняє рамки віри на міжконфесійну прірву у своїй звичайній манірі абсолютизувати формальність і зневажати ідеали.

 

Ймовірно, багато хто з православних, можливо навіть священників за кілька секунд перед тим, як у підвалі бувшого інституту шляхетних дівчаток отримати в потилицю кулю з ТК (маленького "генеральського" пістолетика калібром 6.35 мм., яким користувалися при розстрілах, щоб череп не тріскав і не бруднив мізками підлогу і стіни), відчували себе не стільки мучениками, скільки нездарами.

 

Гадаю, вони запитували себе: чому я не записався до армії УНР у 1918-му, або хоча б у банду в двадцятому? Адже фінам, полякам, прибалтам вдалося відбитися. Отже, могли відбитися й ми.

 

І це проблема двох способів праведності. Найлегше пояснити прикладом. Я маю можливість спостерігати за діяльністю волонтерів, які допомагають онкохворим дітям. Більшість з цих чудових людей вважають за необхідне жертвувати своїм часом і грошима, аби хоч трохи допомогти. І це перший спосіб праведності. Але є й ті, хто прагне не тільки до самопожертви, але й до вирішення проблеми, тобто практикують другий тип праведності. Вони кажуть: ми доб'ємося того, щоб цій конкретній дитині було зібрано 200 тисяч євро на пересадку кісткового мозку за кордоном. І добиваються.

 

Вони кажуть: ми доб'ємося, щоб в нашій лікарні всім вистачило ліків і реактивів, скільки б мільйонів це не коштувало. І добиваються.

 

Вони кажуть: ми доб'ємося, щоб у Києві був побудований центр для пересадок кісткового мозку від неродинних донорів, хоч як би не впирався Кабмін. І (о чудо!) центр з боями, але таки будується. На відміну від "лікарні майбутнього" Катерини Ющенко. Вона, мабуть, належить до якогось зовсім третього способу праведності.

 

Уявіть, що ви живете через стінку з маніяком-педофілом, який щовечора ґвалтує свою маленьку дитину.

 

В якості праведника "першого способу", ви вдень, коли маніяк йде на роботу до обласного управління освіти, намагаєтеся хоч трохи втішити дитину, допомогти їй, підтримати її. І це добре. В якості праведника "другого способу", ви спробуєте вирішити проблему – вдарите педофіла молотком по голові.

 

Страшні випробовування, які церква і людство перетерпіли у ХХ ст. вчать тому, що праведності першого способу недостатньо, не лише тому, що її мало.

 

Образ праведника, який стійко виносить удари долі, не піддається спокусам й допомагає ближнім, не те щоб застарів (він ніколи не застаріє), але вже є недостатнім.

 

Нам знову потрібен праведник, ціла Церква праведників, яка нападає на сатану. Такі бували в минулому, а нині вони потрібні більше, ніж коли б те не було.

 

Церква не може більше сидіти й чекати, коли прийдуть чергові більшовики, салафіти чи політкоректні сатаністи, щоб остаточно знищити її чи замінити віртуальною імітацією.

 

Її місце або при кермі, або в тюрмі. Або в підпіллі, або над владою.

 

Церква мала різні періоди, і кожний давав їй щось важливе. Був період, коли Церква складалась переважно з бувших юдеїв. І тоді вона на подальше навчилася незламності. Був період, коли вона наповнялася греками, і тоді вона опанувала філософію. Латиняни її впорядкували. Християнізовані варвари, як зі здивуванням відмічали римські хроністи, клялися на Євангелії, або на мечі, і взагалі не робили великої різниці між ними. Від них Церква залишила собі це ставлення до слова, як до зброї, і ставлення до зброї, як до способу донесення істини. У нас це було. Варто лише пригадати.

 

Дмитро Корчинський


Коментарі (0)

09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

878
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1190 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2074
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3470
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2476
16.02.2026
Вікторія Матіїв

Павло Василів поліг 9 червня 2022 року під час боїв з російськими окупантами поблизу населеного пункту Спірне на Донеччині. Захисник потрапив під артилерійський обстріл і загинув на місці.    

2390 6

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

360

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2160

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

762

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1255
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2322
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2369
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

2973
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19765
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1291
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21281
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9103 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

521
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

860
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1057
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1411
15.02.2026

Зеленський розповів про меседж партнерів зі США, який прозвучав під час багатогодинних зустрічей. За словами президента, російська сторона висуває Україні вимогу самостійно вивести війська з Донбасу, обіцяючи «швидкий мир».

2164