Військовий Іван Щасливий розповідає: до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну пліч-о-пліч воював з Андрієм на Горлівському напрямку. З його слів, Андрієві Рудаку подобалася військова справа, тому він поновився на навчання в Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
"Він завжди був вмотивованим, самовдосконалювався, розвивався, навчався. Брав активну участь як в бойових діях, так і в організації різних навчань. Людина настільки прогресувала, що просто на нього хотілося рівнятися", — каже Іван Щасливий.
Староста села Парище Олег Глинчак розповідає, що кілька днів тому бачився з Андрієм, бо військовий приїжджав до рідного села. А після свята останнього дзвоника йому зателефонували з центру комплектування та соціальної підтримки й сповістили про те, що воїн загинув.
"Це був шок, тому що Андрій ще декілька днів тому був у селі, "приганяв" машину на ремонт, їхав у сусідній старостинський округ.
Кажуть, що він був командиром роти, виїжджав дивитися на позиції хлопців і потрапив під артилерійський обстріл", — каже Олег Глинчак.
Директор Парищенського ліцею, в якому вчився Андрій Рудак, Микола Левицький розповідає: перебуваючи на фронті, боєць цікавився життям села та справами у школі. Він був неодруженим і єдиною дитиною у своїх батьків.
"Це був хлопчина дійсно з таким характером. Мав мету, до якої він прагнув і яку він завжди старався реалізувати. Характерна його риса — патріотизм, ота справедливість", — каже Микола Левицький.
У церкві провели богослужіння за полеглим бійцем.
Андрія Рудака поховали на місцевому кладовищі.