Дніпропетровськ – Царичанський район Дніпропетровщини славиться своїми мальовничими краєвидами: урочища, гаї, заплави річок і навіть береги штучно створеного водного каналу «Дніпро – Донбас». Ці місцини зараз оголошені заповідниками та заказниками.
Доступ туристів туди дозволений, однак діють певні обмеження – на розпалювання вогню тощо. Проте показувати красу свого краю туристам у районі поки тільки вчаться: належної інфраструктури степовий край не має.
Коли стоїш над урочищем Лелія, неподалік райцентру Царичанка, перехоплює дух. Трьохсотлітні земляні вали Української оборонної лінії, споруджені ще запорозькими козаками на перепону кримським татарам, поросли степовими травами і перетворились на мальовничі кручі. Унизу розкинувся дубовий гай. Місцеві жителі кажуть: ця місцина, що оголошена заповідною територією, багата на червонокнижні рослини, зокрема, тут все ще збереглись рідкісні види ковили та прибережник.
«Стоколосний прибережник» називається, у Червону Книгу занесений. Чого стоколосний? Бо бачите, скільки колосків біля боліт, річок росте. Не тільки історично унікальне місце, а й флористи цікавляться. Ця оборонна лінія прокладалась по правому березі Орелі, приблизно на 300 кілометрів. Правий берег – це була Гетьманщина, а лівий – запорозькі землі. Переїхали зараз міст – ви вже на території Полтавського полку Гетьманщини, а переїдете назад – землі Війська Запорозького Низового. Це майже все 18-е століття. А до козацтва це у нас були землі Великого князівства Литовського», – розказує місцевий музейний працівник і краєзнавець Анатолій Білокінь.
Рукотворні і нерукотворні території
Царичанщина пишається не однією такою місциною. Під самим райцентром, посеред степу, є дивовижна гора Калитва. Кажуть, то скупчення породи, принесеної сюди здалеку потужним льодовиком мільйони років тому. Ентузіасти засадили голу гору гектарами акації, перетворивши пам’ятку природи на пам’ятник людському завзяттю.
А поблизу села Гупалівка, на берегах річечки Заплавки, розкинувся заповідний парк «Приорільський», один з найбільших в Україні. Місцеві мешканці випасають поряд худобу, але про свої туристичні родзинки знають, розказав Радіо Свобода пастух Леонід.
«Озера у нас гарні – Грекове, лиман… Риба є, в основному карась, щука, окунь. Ліс тут, і там далі, біля Орелі. Оцим і славиться. Приїжджають сюди багато, італійці у нас тут недалеко працюють – італійці приїжджають. І з міста приїжджають», – каже Леонід.
Ще одна заповідна територія Царичанщини створена не природою, а людьми – береги штучного водного каналу «Дніпро – Донбас». Стратегічний об’єкт, яким опікувались за радянських часів як водоймою з величезними запасами прісної води, за часів незалежності почав занепадати. Місцеві ентузіасти вирішили дати каналові «друге дихання» і перетворити на рекреаційну зону.
Вони його зарибнили. Мальок риби, випущений у воду, вже з’їв бруд і водорості в майже 50-кілометровій зоні. Вода знову чиста, приваблює відпочивальників і рибалок, розказує голова громадського об’єднання «Дніпровська природна інспекція» Віктор Кузора.
«Короп виїдає мушлі і деревину, що обліпили стіни і насосні агрегати, товстолобик очищує верхню частину, а білий амур виїдає нижню рослинність, яка росте понад очеретом, понад берегом. А сама риба, коли вона виростатиме, потраплятиме на ринок, до споживача, а щороку дозапускатиметься мальок. Екобаланс складеться тільки на п’ятий рік роботи», – зазначає ініціатор проекту зариблення каналу.
Золоте дно без грошей
Природні й рукотворні «родзинки» Царичанщини могли б приваблювати туристів, якби були більш «розкрученими», кажуть у районі. Жалкують про відсутність належної інфраструктури – доріг, готелів, кав’ярень, елементарних зручностей для відпочинку. Зараз у районі є лише одна садиба, пристосована для «зеленого» туризму, розказав Радіо Свобода краєзнавець Анатолій Білокінь.
«Наші місця для туристів – це золоте дно, тільки треба трішечки вкласти. Є під’їзні дороги, є історичні місця, є природа. Але ж комфорт для відпочивальників? Є у нас одна «зелена» садиба – всього чотири чи п’ять ліжок у кімнаті. А потрібен хоча б невеликий готель, щоб люди з комфортом відпочивали», – зазначає краєзнавець.
Місцева влада не втрачає оптимізму щодо туристичних перспектив краю. Царичанський селищний голова Геннадій Сумський розказує: зробити свій край більш пристосованим для відвідувачів розраховують за рахунок грантів – нещодавно виграли два. Як витратити гроші, вже вирішили.
«Будемо будувати козацьку січ і плануємо розробити туристичний маршрут. Виграли всеукраїнський конкурс – 100 тисяч і місцевий – ще 80 тисяч. Звичайно, не вистачить, треба всього 800 тисяч. Будуть ще й наші кошти. Ці об’єкти окупаються дуже довго, це ж об’єкти некомерційного призначення. Займаємось, але потрібні кошти дуже великі», – розповів Радіо Свобода селищний голова.
Водночас обласна влада обіцяє допомагати царичанцям з оголошенням заповідними мальовничих куточків краю. У техногенно навантаженій області загальна площа заповідників і заказників у кілька разів менша, ніж треба за європейськими нормами, визнає голова обласної ради Євген Удод.
«Дуже важливе питання – збереження ландшафтних парків, заповідників, створення заказників. Повітря, вода, природа – наші найдорожчі скарби. Щоб дійти до наших планових показників заказників, я підрахував, треба збільшити ще в 3,5 рази. Мета – 8% площі під заказниками», – зазначив голова обласної ради.
На Царичанщині мріють про створення великого національного ландшафтного парку вздовж Орелі, річки, яка колись вважалась найчистішою у Європі. Однак ця громадська ініціатива, якій вже понад десятиліття, загальмувалась у чиновницьких кабінетах у столиці.
