Українці дуже люблять святкувати, вшановуючи все: від всесвітніх днів танцю, чаю, блондинок, солідарності трудящих до великих релігійних празників. І за підрахунками, вихідних з 365 днів назбирується чимало – майже півроку.
Ось ми знову стоїмо на порозі чергових свят. Буде їх узимку не мало і не багато – аж 13 (саме свят, а не днів!). Звичайно, не всі вихідні, зате приводів «відзначити» хоч відбавляй.
А щодо неробочих днів, то цьогоріч «з метою створення сприятливих умов для святкування 1 січня – Нового року та 7 січня – Різдва Христового, а також раціонального використання робочого часу» керівникам підприємств, установ і організацій Кабмін рекомендує перенести робочі дні 2, 8 та 9 січня на суботи у січні та лютому. Отже, на новорічно-різдвяні свята українці законно відпочиватимуть дев’ять днів – з 1 по 4 і з 7 по 11 січня. А між тим не забуваймо про 25 грудня – Різдво Христове у римо-католиків, 14 січня – Василія Великого (Старий Новий рік), 18 – надвечір’я Богоявлення, 19 – Хрещення Ісуса Христа, 20 – Івана Хрестителя. У лютому вже традиційним у нас стало гучне святкування Дня святого Валентина, 15 лютого відзначаємо Стрітення Господнє. І, звичайно, як не згадати китайський Новий рік, який у 2015-му припадає на 19 лютого.
То, може, котрісь із зимових свят нам чужі? Від якого відмовитись? А що, як від Нового року? Для цього вже є достатньо приводів. Один із них – агресія сусідньої Російської Федерації. Як наслідок – українська малеча повинна дізнатися правду про те, що в Україні подарунки приносить святий Миколай, а Дід Мороз – чужак.
На початку ХХ століття Новий рік не мав великої самостійної ролі. Тоді день народження Ісуса Христа святкували за старим календарем – 25 грудня. Тож і ялинку наряджали саме до Різдва. А Новий рік був придатком до релігійного свята.
Церква в 1900 році не радила українцям святкувати цей день і вважала його бісівською гулянкою. Із створенням СРСР свято Нового року дещо змінилося. Це було єдине некомуністичне свято в країні. 1 січня стало робочим, відіспатися у цей день компартія дозволила лише в 1947 році. Тоді ж у Діда Мороза з’явилася Снігурочка, на столах – олів’є. А вифлеємську зірку на ялинці замінила «ідеологічно правильна» радянська.
До того ж у кожній країні Новий рік святкують по-різному і не всюди в ніч на 1 січня. «Свій» початок року в Ізраїлі, Саудівській Аравії, Індії, Китаї, Ірані. Календар, у якому рік починався саме з цього дня, ввів римський імператор Юлій Цезар у 46 році до н.е., тому його і називають «юліанський». У царській Росії Новий рік святкували на початку осені, і лише Петро Перший у 1700 році переніс його з 1 вересня на 1 січня, як це було прийнято в усіх європейських країнах.
Та у Галичині цей звичай не зовсім прижився. І досі від літніх людей можна почути, що 1 січня – це «руський Новий рік», а 14 – «український», 25 грудня – «польське Різдво, а 7 січня – «українське». Так і живемо досі. Чому, запитаєте. Можемо припустити, що на мультикультурному, багатоконфесійному Прикарпатті, де поруч мешкали українці, поляки, євреї, вірмени та представники інших національностей, панувала толерантність і пошанування взаємних свят.
Крім того, було багато так званих мішаних шлюбів. Тому і нині, щоб бути солідарними із сусідами, ми намагаємося важко не працювати на римо-католицьке Різдво, щоб бути ближчими до європейсько-американських традицій, вшановуємо святого Валентина, а щоб нічого кардинально не змінювати у своєму стабільному житті, сідаємо за новорічний стіл двічі. Як-то кажуть, щоб і вашим, і нашим.
Мабуть, не раз, підраховуючи, у скільки обійшовся цей «великий день», зарікаємося більше не готувати, не їсти, не пити і в гості не ходити. А зважаючи на нинішню ситуацію в державі після кожної «дози» новин здається, що кусок в горло не полізе і що святкувати якось не гоже. Та це тільки здається. І, може, цьогоріч на свята колядки звучатимуть трохи сумніше, а столи у когось не вгинатимуться від їжі, щедрі залишки котрої через день і так довелося б викинути на смітник, і розмови будуть лише на одну тему, та дух оновлення все-таки витатиме в повітрі, бо свято для того, щоб вірити у диво, а воно нам нині необхідне.
Звичай обожнювати дерева – один із найдавніших. Святими вважалися: дуб – у кельтів і слов’ян, ялинка – у німців, кипарис – у греків, сосна – у фрігійців.
Деревам приносили жертви у святих гаях, залишали на гілках різні фігурки з дерева і глини, кольорові клаптики тканини. Є така думка, що звичай прикрашати ялинку сягає найдавніших дохристиянських часів. Та все ж найперша згадка про неї з’явилася 1600 року. Йшлося про новорічне свято у французькій провінції Ельзас.
Найпершими прикрасами були паперові троянди. Пізніше – позолочені та посрібнені картоплинки (тоді велика рідкість у Європі). Із 1815 року ялинку почали освітлювати свічками, а з 1850-го почали прикрашати скляними іграшками. У містах і селах Камбоджі за кілька днів до 12 квітня (там у цей день відзначають Новий рік) перед будинками з’являються піщані гірки. Їх насипають підлітки. Скільки піщинок – стільки поганих вчинків зробив той, хто насипав гірку. У бешкетників вони, звичайно, найвищі.
Дмитро ГУСАК, ЗК
