Існує давня приказка, ба більше – цілий рецепт. Щоб «згладити» ефект від закона Ньютона, себто «бутерброда», потрібно бутерброда власне змазувати маслом з обох боків. Всього-на-всього. Одному мудрецеві, кажуть, після падіння намащеного хліба відкрилася аж уся істинність буття! Він зрозумів, що дуальності (роздвоєності на біле/чорне, добре/погане і тд.) не існує в універсумах, атомах, в грубих й тонких вимірах всіх реальних і потенційних енергій . Існує лишень смак – життя – і нічого окрім нього. Хіба що тонший і грубіший смаки.
Мудрецеві тому відкрилося Ціле і Велика Синхронія. Кусаєш – і з обох половин нема! Мудрець вирішив, що за великим рахунком, більшим навіть, ніж Великий Вибух, не існує ні життя, ні смерті, а тільки… ну ви вже в курсі. Він не довго насолоджувався своїм відкриттям, до того часу, допоки не скінчилося масло… Відтак він засумнівався в своїй мудрості або ж доцільності тієї мудрості тепер. Йому відрилося раптом, що все, що його осявало, досі було так чи йнак інспіроване відчуттям не стільки смаку, а скільки банального голоду. І все те, що він називав «смаком» містило таки,курва, «смислову подвійність», приховане дно, дуальність – бо тепер його нема, смаку, є лишень не намащена хрустка поверхня, така «ціла», що зуби ламає, а сама нізащо… І ніщо…
Мудрець не пропав і з голоду не вмер ( бо ж мудрець ! ), а швидко знайшов вихід і розраду в сухарях і воді. І всіх напучував з суворо моралізаторською міною, як і з чим жити потрібно, ганив немилосердно всіх масложерів і смакувальників, аж поки не віднайшов в цьому все те, що колись був втратив – його величність смак. Він увійшов у смак, чи смак у нього, і дуже скоро вкусив хліб з ікрою, благо голодних на його проповіді придибувало немало. Востаннє і цілісно йому відкрилася остання і остаточна істина: смаку не існує, існує лиш дуальність хліба з ікрою і хліба черствого. Про середнє, про масло, він не волів навіть згадувати більше , бо то все, вважав тепер, фікцією, оманою і самооманою; в оптимальному значенні всього лише перехідним станом в ікру або черствість було сесе, після яких все одно язва або зайва вага. Тобто нічого страшного в принципі. . .
На без того дочасно посивілій голові(срібло мудрости) додавалася, утім, сивини день у день мудрецеві. Щоб уникнути нестерпно тривожних очікувань він почав підмащувати ікрою знизу хліб, жирними шарами( кіко їх там було !), маніпулювати положенням їдла в руці, то верх-низ, то низ-верх, і проповідувати вегетаріанство в дусі «нє убєй тварь чотирилапу, ти, дволапа тварь !..» Дуальність хліба і м’яса, верхнього густого і нижнього ще густішого шару ікри на хлібині, і дихати легше, поки дихається взагалі якось.
А в душі той мудрагель за кожним ранковим чи вечірнім(нічним, як правило) хавчиком підспудно мріяв, що ось хлібець сам упаде на мармуровий спід, і – о оказія казкова! – зупиниться, середнім способом, вертикально, щоб справа один шар ікри, а зліва другий шар ікри. Так йому відкрилася ще й до всього істина пропорційної рівності намазування і злизування з підлоги до грамульки. Щоправда, на цей раз лишень в його уяві. Звісно, допоки, він не придумав як механічно-емпірично зарадити цьому способові утримування Буття. Фізиком був, знався на ньютонових, і не лише , законах.
От тільки, холєра, не врахував, що закон бутерброда розповсюджується на всі пласти і пози силового утримування смакоти злаків. Він так і не осягнув, попри всю свою начеб мудрість, що закони мають свої причинно-наслідкові умови, передумови і післяумови, які незграбні і зажерливі їдці називають за законами Оккама «підлістю». Вони самі власне і є тими «бутербродами» для Їдців, не дуальних термінів придатності бутербродами. ЇмХО.
