Головне – не об‘єктивні обставини. А те, як ми до них ставимося. Так учить Церква. Історія Церкви це підтверджує. До несприятливих обставин є два позитивні підходи: християнський, і не дуже, але теж ефективний. Перший – дякувати Господові за те, що маємо. Другий: філософічно та ідеологічно пояснити, чому ми чогось не маємо.
Класичний приклад другого підходу – життя в СРСР. Так, побутових зручностей ніяких. Дефіцит усього. Зате ми будуємо соціалізм. Заради ідеалів можна пожертвувати. Проте, антилюдські ідеології в минулому. Майже. А «філософія відмови від благ» поширюється. Найвідоміший приклад сьогодення – дауншифтінг. Я довгий час вважала, що сенс дауншифтінгу полягає у втечі від цивілізації. Виявляється, ні. Головна фішка – у тому, щоб не працювати. Не ходити на роботу. При цьому можна поїхати жити в село (дауншифтінг із зеленим ухилом). Але можна й залишатися в місті. Головне – не працювати. Об‘єктивність: безробітна людина. Для переважної більшості безробіття – величезне зло. Навіть якщо зарплатню не платять місяцями. Чи роками. Хоча насправді це робота – зло. А дауншифтінг – єдиний прийнятний спосіб існування. І «я - дауншифтер» звучить гордо саме тому, що за цим стоїть філософія. А не просто безробіття.
Процвітають також різноманітні «зелені» проекти. Об‘єктивність: сім‘я переїздить із міста до села. Сортир на вулиці, вода – у криниці, у магазині – лише горілка, лікар – за сорок кілометрів, світло вимикається після кожного дощу і не вмикається потім тижнями, єдиний зв‘язок зі світом – радіо. Але ж переїжджі пояснюють усе зовсім з іншої точки зору. Краща екологія, натуральна їжа, менші витрати на оплату життя, люди доброзичливі. Лайно на черевиках – то таке. Головне – радість від того, що живеш так, як вважаєш за потрібне.
А нещодавно дізналася про таких собі фріганів. Людей, що харчуються зі смітників. Це гірше за дауншифтінг і зелене життя разом узяті. Подумати тільки – харчуватися зі смітника! Але фрігани загалом – не злидарі. У переважної більшості з них є нормальна робота, будинки, машини. Просто їжу збирають на смітниках. Філософія, наскільки розумію, така: у США (рух зародився і шириться там) надлишок їжі. А в Африці люди голодують! Не уявляю, як збирання їжі по смітниках Америки допомагає голодним Африки. Як на мене, фріганам просто подобається така движуха. Свого роду заперечення інуючого ладу. Гра проти правил. Об‘єктивність: люди їдять зі смітників. Капець повний. А насправді, вони з цього тащаться.
Правда, такий підхід має нюанс. Філософією може займатись лише той, хто свідомо відмовляється від благ. Людина, змушена харчуватися на смітниках, навряд чи буде в захваті від цього. Людина, змушена продати квартиру та перебратися до села, скоріш за все, зіп’ється. Якось воно так виходить, якщо нестандартні умови життя не обрані добровільно. В принципі, логічно. Одна справа, якщо людина роздає свій маєток і йде до монастиря. Інша – якщо їй нема де жити, і вона прибивається до монастиря, там потім і лишається. Це різні подвиги. Але для тих, хто опинився у певних обставинах не з власної волі, є інший позитивний підхід. Під кодовою назвою «Слава Богу за все!»
Про нього вже безліч усього написано з часів Іова. Мене ж вразила одна деталь, підглянута в американському реалті-шоу «Обмін дружинами». Багата дама, опинившись у надзвичайно бідній родині, була вражена тим, як діти з батьком моляться перед сном. «Вони дякують Богові, - шепотіла вона на камері, - але не уявляю, за що тут дякувати». Так, родина живе у старому дерев‘яному будиночку без електрики на околиці якогось села. Так, вони одягаються на секонді. Так, заробляють тим, що співають пісні кантрі увечері. Скільки слухачі дадуть – на те й живуть. Їхній щорічний дохід менший від суми, яку вищезгадана дама витрачає щотижня на косметику та шмотки. Їм нема за що дякувати Богові? Але ж дама має усе, а Богові не дякує! Принаймні, коли показували її сім’ю, нічого подібного не згадувалося.
Усе залежить від людини. Від її пристрастей і вміння чи невміння їх приборкувати. Об‘єктивні обставини – ні до чого.
Надія Моклюк,
