Чотири дні знадобилися мешканцям села Нижнього Вербіжа, щоб створити льодову казку. Тут можна побачити тризуб, хрест, престол, вівтар, капличку тощо. Проте справжньою окрасою цьогорічної виставки стала «Тайна вечеря» з Ісусом Христом і 12 апостолами. 19 січня, на свято Водохреща, відбулося освячення льодових споруд.
Знайти льодове містечко було неважко, адже більшість автівок на Водохреща прямували саме туди. Увесь міст над річкою Лючкою заповнили люди: того дня сюди поспішали мешканці чи не цілої Коломийщини, пише Фіртка з посиланням на Дзеркало Коломиї.
Містечко льодових скульптур традиційно відкрили службою Божою. «Серед льодового хреста, престолу, каплички ця священна служба набуває особливого духу», – вітав присутніх один з організаторів льодової виставки Богдан Лановий.
Чоловік визнає: роботи було чимало, тому організатори були змушені підключити до оформлення містечка понад півсотні односельців. Люди повірили в ідею і хутко взялися до роботи. Невдовзі розгорнулося ціле льодове містечко, яке стало улюбленим місцем для мешканців села і околиць. «Робилося все заради краси», – каже Богдан Лановий.
Крізь голос священика чути розмову двох жінок, які побоюються, що свічка розтопить частину льодового престолу. Для того, щоб підняти величезні льодові брили, чоловіки використовували спеціальні гаки, яким по 70 років. А щоб витвори виглядали довершеними навіть уночі, їх підсвітили ліхтариками.
Люди побоювалися теплої погоди, за словами пані Марії, «дуже хотілося, аби все було на вищому рівні і щоб жодна скульптура не розтанула».
Найменшим гостям виставки несила було непорушно стояти на службі, вони втікали від своїх батьків до ялинкових льодових споруд, намагалися вилізти на вирізьбленого з льоду оленя чи прокататися льодовими санчатами. Окрім усіх дивовиж, сільські «майстри» подбали і про моржів, спорудивши для них своєрідне крісло – вхід у річку. Після того, як священик освятив воду, у ній занурилися всі охочі, а їх, варто сказати, було чимало.
Під час цього менш відважні розглядали льодові дивовижі, щедрували і знимкувалися на пам’ять мало не біля кожної споруди, проте найбільш улюбленою все ж виявилася «Тайна вечеря». «Ми це робимо не вперше, але тільки цьогоріч я відчув таке натхнення – зробити «Тайну вечерю». Всі матеріали ми передали нашому різьбяреві Тарасові Ткачукові, який витесав таку красу. Хотілося б щось новеньке придумати й наступного року, але все залежить від погоди. Торік тут пальми росли, а цього, як бачите, олень вирвався з лісу», – жартує наостанок пан Богдан.
