фото: pexels.com
Втеча з дому — це найчастіше протест дитини. Згідно зі статистикою, лише у 2022 році на Прикарпатті розшукували понад 180 дітей. На щастя, правоохоронці усіх знайшли та повернули батькам.
Як розповіла Фіртці начальниця відділу ювенальної превенції поліції в Івано-Франківській області Алла Бойчук, упродовж 2022 року надійшло 162 звернення щодо розшуку 181 дитини, серед яких — 178 розшукали впродовж доби. У січні 2023 року до правоохоронців надійшло 10 повідомлень щодо розшуку 11 дітей. Ніхто з розшукуваних жертвою протиправних дій не став.
Більшість дітей, які залишають свої домівки, — це підлітки. Під час перевірки причин та обставин залишення ними осель з’ясовують, що більшість дітей тікають з дому через сварки та непорозуміння з родичами. Дорослі не завжди вчасно чують думку дітей, їхні бажання та потреби, не зосереджують увагу на зміни у поведінці.
«Розшук дітей є пріоритетним, адже, опинившись на вулиці, дитина в будь-який момент може потрапити до рук зловмисників чи вчинити необдуманий ризикований вчинок.
Наше завдання — розшукати зниклу дитину якомога швидше. Зазвичай, ми знаходимо зниклих упродовж доби.
Від моменту надходження до поліції повідомлення, для нас важлива кожна хвилина. І ми не маємо права згаяти жодної миті.
Ювенальні поліцейські збирають всю необхідну інформацію: де, коли, хто та за яких обставин востаннє бачили дитину, прикмети її, фото тощо.
Дитину одразу оголошують у розшук. Опісля, інформуємо населення через медіа та смс-розсилку», — підкреслила Алла Бойчук.
Правоохоронці у кожній ситуації з’ясовують причини, які спонукали дітей до втечі з дому. Серед найпоширеніших — сімейно-побутові умови, непорозуміння з однолітками, нерідко діти таким способом намагаються «розв’язати» проблему конфліктів у сім'ї.
Про причини втечі з дому, як батькам уникнути втечі дитини та якнайкраще будувати стосунки з підлітками журналістка Фіртки розпитала у психологинь Віри Романової та Наталії Сігурйонссон.
Причини, які можуть підштовхнути дітей втекти з дому
Психологиня Наталія Сігурйонссон наголошує, що оптимальними умовами для зростання й розвитку дитини є сім’я, у якій вона відчуває себе в безпеці.
«Комфортний сімейний мікроклімат, конструктивність спілкування і взаємодії всіх членів сім’ї, де дитину сприймають такою, яка вона є, прислуховуються до неї, поважають її, задовольняють її інтереси та потреби — все це сприяє розвитку особистості, тому навряд в таких умовах дитина захоче втекти», — пояснює фахівчиня.
Разом з тим, уточнює Наталія Сігурйонссон, іноді трапляється так, що в дитини виникає проблема, про яку вона намагається розповісти дорослим, але батьки применшують важливість цієї проблеми.
«Їм може здаватися, що те, до чого дитина намагається привернути увагу — дрібне, неважливе. А для дитини навіть насправді мала проблема може здаватись катастрофою.
І коли її не чують при спробах донести до батьків те, що її турбує, дитина починає самотужки шукати відповіді на свої питання чи розв‘язувати проблему — на вулиці або ж, занурившись у світ соціальних мереж.
На жаль, чимало батьків думають, якщо вони забезпечують дитину коштовними речами, зокрема сучасними гаджетами, то проблеми виникати не повинні.
Саме тому вкрай важливо розуміти, що для дитини головне — тепле та відкрите спілкування з батьками, почуття безпеки в родині».
Втеча, зазначає психологиня, — це найчастіше протест дитини, серед причин якого можуть бути, наприклад:
- особливості стосунків у родині,
- недовіра до батьків,
- спроба дитини таким чином привернути до себе увагу,
- непорозуміння в родині, скандали у стосунках між батьками,
- страх покарання,
- неприйняття друзів дитини,
- раннє дорослішання, до якого батьки не готові,
- намагання домогтися свого, проявляючи таким чином характер,
- невстановлені у сім’ї кордони, які не можна переходити,
- коли дитина вже вважає себе дорослою, а вдома суворі правила, які, наприклад, не дозволяють приймати самостійні рішення.
Водночас психологиня Віра Романова додає, що причини втеч із дому можна поділити на три групи з різними витоками та підгрунтям. Зокрема:
- несприятливі умови вдома та реакція на їхнє погіршення
- сімейні сценарії, які використовує дитина і відтворює
- прикордонні розлади або ознаки психіатричних розладів
«Якщо говорити про першу групу причин, то частіше за все втеча із дому буде наслідком події, з якою дитина не може впоратись через нестачу власного життєвого досвіду, а також через невміння впоратись із власними емоційними станами.
Наприклад, хлопчик-відмінник, який вперше отримав погану оцінку у школі, а мама неправильно зреагувала. Для дитини настає момент нерозуміння, як реагувати, адже їй зараз потрібна підтримка, а замість цього вдома мама не задоволена нею.
Якщо ж говорити про сімейні сценарії, то я б тут додала ще й сімейні міфи. Зокрема, до них можна зарахувати поведінку батьків в конфлікті. Наприклад, коли двоє дорослих мають суперечку, то для того, щоб завершити її одна із конфліктних сторін йде з дому, мовляв, прогулятися. Дитина бере за модель поведінки можливий вихід "розв'язання" нестерпної ситуації», — уточнює Віра Романова.
За словами психологині, як ускладнення картини світу, також можуть бути переживання втечі дитиною як травматичної події і згодом, коли дитина дорослішає, певні вимоги до неї можуть бути тригерними та відтворюватись у поведінці як реакція на травматичний досвід.
Найбільшу тривогу, наголошує Віра Романова, мають викликати нічим не обґрунтовані втечі з дому. У клінічній практиці це явище є синдромом втечі та бродяжництва або «дроманія» (патологічно сильна пристрасть до мандрів). Проте, як вказує статистика, тільки в одному випадку з девʼяноста причиною втечі підлітка з дому може бути прикордонний розлад. І для того, щоб його встановити, потрібно звернути увагу на низку патологічних ознак.
На думку психіатрів, втеча із дому може бути сигналом розвитку хвороби, а не протестом чи бунтом. Тобто, наслідком того, що психічне захворювання почало прогресувати. І навіть одноразова втеча дитини з дому вимагає втручання фахівців, перевірки діагнозу та кордону норми.
.jpg)
фото: pexels.com
Тривожні дзвоники, які свідчать про бажання втекти
Наталія Сігурйонссон підкреслює, якщо у дитини реальний намір піти з дому, вона про це не скаже. Якщо дитина постійно говорить про це, то найімовірніше, це маніпуляція, яка може закінчитися реальною втечею, але тільки в тому випадку, якщо причина конфлікту не розв'яжеться найближчим часом.
«У тому чи в іншому випадку дорослому необхідно „включитися“: якщо дитина замкнулася, перестала реагувати на слова, прохання та зауваження дорослих, різко змінила свою поведінку.
Наприклад, стала байдужою, апатичною, або, навпаки занадто чутливою, різко змінила коло друзів та інтересів, то найімовірніше щось трапилось, що є приводом для відвертої розмови», — додає спеціалістка.
За словами психологині, контакт з дітьми — це важливі ліки проти втечі. Якщо дорослий не знає, що любить дитина, чим захоплюється, з ким дружить, як проводить вільний час та чого боїться, то йому однозначно варто задуматися.
Наталія Сігурйонссон радить налагоджувати контакт за допомогою діалогу та спостережень зі сторони. При цьому відкритий діалог має будуватися на повазі до позиції дитини та її особистих кордонів.
Більша частина втеч триває недовго, вже за декілька днів діти повертаються додому. Проте, навіть до такого сигналу батьки мають ставитися з відповідальністю та серйозністю, підкреслює фахівчиня Віра Романова. У випадку гіперопіки з боку батьків втеча з дому може бути прагненням визволитись з-під контролю батьків. Надвисокі вимоги до дитини з боку батьків, сильні перевантаження, відсутність особистого часу і простору — все це може спровокувати прагнення дитини втекти. Проте, погрози або залякування батьків з боку дитини — також є сигналом, які батьки не мають ігнорувати.
Як батькам уникнути втечі дитини та як найкраще будувати стосунки з підлітками
Необхідно будувати теплі та відкриті стосунки з дітьми, зауважує психологиня Наталія Сігурйонссон.
«Кожного дня цікавтеся, що сьогодні було найрадіснішим, а що засмутило, питайте про емоції, про почуття, як дитина почувається, що цікавого в неї сьогодні сталося і чим би вона хотіла поділитися з вами.
Показуйте власним прикладом, як це можна зробити. Розкажіть, що з вами сталося, разом посмійтеся, радійте.
Будьте уважними та не сваріть дитину, якщо щось в її розповіді вам не сподобалось, тому що наступного разу вона вам нічого не розповість. Необхідно наголошувати на почуттях і спокійно реагувати на невдачі дітей.
У жодному разі не можна ображати, знецінювати, принижувати та застосовувати фізичну силу, інакше довіра дітей до батьків зникає.
Крім того, не перевантажуйте надмірно підлітка, дайте йому можливість мати вільний час. Будьте уважні та справедливі.
Якщо хтось скаржиться на поведінку вашої дитини, не поспішайте реагувати, спочатку з'ясуйте мотиви дитини. Не будьте жорстокими до своєї дитини та не зривайте свій поганий настрій на ній».
Також, за словами Наталії Сігурйонссон, батькам не варто брати на себе відповідальність там, де є зона відповідальності дитини.
«Дайте дитині змогу самостійно приймати рішення, обговорюйте разом її міркування. Довіряйте своїй дитині та її мудрості. Безумовно любіть свою дитину, прислухайтеся до неї та почуйте її. Знаходьте час для відвертих розмов.
Що б не трапилося, постарайтеся у будь-якій ситуації залишитися своїй дитині підтримкою та опорою. Скажіть про це дитині. Часто батьки вважають, що це й так зрозуміло. Ні, про це потрібно казати.
Крім того, скажіть дитині, що якщо з нею, чи з кимось з її друзів, наприклад, на вечірці щось трапиться, вона завжди може не зволікаючи зателефонувати до вас і ви прийдете на допомогу.
Не засуджуйте, а приймайте, підтримуйте і пам'ятайте, що у дитини, яка дорослішає, вже може з'являтися своя думка з якихось питань і вона може відрізнятися від думки дорослого.
Це складно, але треба постаратися поглянути на ситуацію зі сторони підлітка», — пояснює психологиня.
Психологиня Віра Романова дає батькам наступні поради:
- Перевіряйте чи не даєте ви підлітку надмірних перевантажень, коли в нього не залишається часу на зустрічі з друзями, чи взагалі на особисті інтереси.
- Якщо хтось жаліється на вчинки або поведінку вашої дитини — займіть сторону своєї дитини. А потім вдома в толерантній манері з'ясуйте мотиви вчинків дитини.
- Обирайте покарання, яке адекватне вчинку. Немитий посуд не є приводом сурового покарання. Ви теж його не завжди встигаєте мити.
- Спробуйте не карати дитину через ваш власний поганий настрій або «для профілактики». Зупиніться і подумайте, чи ваше роздратування на дитину не є власною продукцією.
- Будьте уважні до станів і думок своїх дітей, а також справедливі до їх світосприйняття. Намагайтесь разом розв'язувати проблему, а не перекинути відповідальність на дитину.
Як поводитись, коли дитина повернулась додому
Фахівчиня наголошує, що важливим є тактильний контакт, адже тоді дитина відчує батьківське тепло. Дитину потрібно обов'язково обійняти, нагодувати та дати їй виспатись і відпочити. Також важливо дати час собі та дитині заспокоїтися.
«Як би ви не гнівалися на дитину, не ображайте її, не кричіть. Дорослому необхідно, з одного боку, показати дитині, як ви почувалися весь цей час, а з іншого — проявити повагу до її почуттів. Тому не торкайтеся її особистості. Говоріть лише про свої почуття, які викликала ця ситуація.
Скажіть, наприклад: „Ми дуже за тебе хвилювались. Ми дуже тебе любимо і сильно злякалися, коли ти загубився“.
Тобто, у такому випадку, батькам важливо донести до дітей свої почуття, при цьому не лаяти та не звинувачувати дитину».
Також, продовжує Наталія Сігурйонссон, необхідно проговорити з дитиною причину втечі та пояснити їй, що втеча з дому небезпечна.
«І далі діяти мудро, виходячи з причин втечі, домовлятися з дитиною, дотримуватися цих домовлень, при необхідності знову домовлятися, якщо бачите, що вони не працюють.
Встигніть налагодити контакт: ви — доросла та мудра людина, і ви з дитиною — найрідніші», — резюмує психологиня.
За словами психологині Віри Романової, вкрай важливо дати дитині зрозуміти, що ні при яких умовах ви не дасте їй піти, адже сильно її любите.
«Насправді — це саме те, що ваша дитина хоче знати. І варто про це говорити словами.
Не забувайте, що в подоланні кризових подій, які стосуються вас та дитини завжди можуть допомогти фахівці. Чим раніше ви звернетесь за допомогою до психолога чи психіатра, тим більше шансів розв'язати проблему дитини та запобігти втечі з дому», — підсумовує психологиня.
фото: pexels.com
Що робити, коли зникла дитина: алгоритм дій
Пам'ятайте: діяти треба відразу, адже кожна втрачена хвилина може коштувати здоров’я та життя дитини. За допомогою до правоохоронців потрібно звертатися миттєво, одразу після виявлення факту зникнення дитини.
Публікуємо алгоритм дій, якщо зникає дитина:
- Опануйте себе, адже паніка тільки нашкодить. Лише в спокої ви зможете пригадати всі необхідні деталі, які допоможуть у розшуку.
- Зателефонуйте найближчому колу спілкування вашої дитини. Це можуть бути друзі, викладачі, репетитори, родичі, сусіди.
- Проаналізуйте, що могло статися: чи була сварка, яка б могла спонукати до таких дій дитини. Чи була поведінка вашої дитини підозрілою? Згадайте, в якому одязі була вдягнена, що з речей мала з собою. Перевірте, чи на місці документи, телефон та гроші. Спитайте в сусідів, чи щось чули та коли вони востаннє бачили дитину, з ким та в якому стані.
- Зателефонуйте в поліцію за номером «102» та повідомте всі деталі. Надайте свіже фото та особливі прикмети. Розкажіть все в подробицях, навіть якщо вони неприємні. Дуже важлива в таких випадках саме правда, поліція має все знати.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
