Завідудувач кафедрою біохімії та біотехнологій Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, науковець, який входить в ТОП-100 найбільш цитованих український науковців в світі, професор Володимир Лущак кілька днів провів на Євромайдані в Києві. Про свої враження від Майдану в статті:
"Влада перейшла рубікон"
В ніч з 29 на 30 листопада 2013 року, з п’ятниці на суботу, чинна українська влада перейшла рубікон. Вона поставила себе поза законом (чи над законом), влаштувавши криваве звіряче побоїще студентів у Києві, на Майдані Незалежності. Вони кийками і ногами Беркуту побили студентів, які мирно демонстрували свою незгоду з непідписанням у Вільнюсі угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Наші діти демонстрували свій цивілізаційний вибір – ми з Європою. Навіть географічно жодна освідчена людина не має сумніву стосовно нашої Європейської належності.
Зовсім природно, що ця подія викликала всенародне обурення у всій Україні та за її межами, і небайдужі громадяни поодинці чи організовано виїхали до Києва, щоб взяти участь у проголошених опозицією акціях протесту проти кривавої бійні. На сьогодні (7 грудня 2013 року) вважаються зниклими понад десяток студентів. Деяких з них знайшли у лікарнях і вони там знаходяться під «охороною» міліції. Правоохоронні органи перетворились на каральні. Звичайно далеко не всі їхні представники, особливо рядові, є злочинцями. Проте, верхівка, яка віддала злочинний наказ на побиття студентів, що проводили мирну акцію, є поза законом і має бути покарана у відповідності до чинного законодавства і осуджена за нехтування загальнолюдськими цінностями.
Мені вдалось на диво легко купити квитка на поїзд до Києва ввечері 30 листопада і я опинився в одному купе з письменником Юрієм Андруховичем. Зв'язку з кількома людьми, з якими хотів зустрітися по приїзді до Києва наступного ранку, встановити не вдалось. Тому я прийшов у парк Т. Шевченка, де біля пам'ятника Кобзареві формувалась колона для проходження мирною ходою на Хрещатик і Майдан Незалежності. Оскільки покриття мобільного телефонного зв'язку не було, то я просто почав шукати знайомих. Їх знайти не вдалось і я пристав до групи Івано-Франківського осередку партії Удар Віталія Кличка. Хлопці прийняли мене до свого гурту. Поруч стояла машина зі звукопідсилюючою апаратурою від партії Удар. Через якийсь час почалась повільна хода. З вул.Володимирської повернули праворуч на бульвар Шевченка. Тут біля Володимирського Собору стояла перша група міліціонерів, яких ми побачили. Колона постійно скандувала «Слава Україні», «Україна це Європа», «Банду геть», «Міліція з народом» тощо.
На розі вулиць Шевченка і Хрещатик чималий загін міліції охороняв пам’ятник «вождеві всіх часів і народів» Леніну. Дивно, але комуністичних охоронців у той час там не було. Хода повернула ліворуч на Хрещатик і повільно попрямувала до Майдану Незалежності, де ми стали при вході на Майдан. Скільки око сягало – було море народу. Потім повідомили (органи МВС), що Євромайдан зібрав понад півтора мільйона учасників. З часом я залишив групу ударівців і пішов шукати знайомих, бо мобільний телефон допомогти не міг – хоча було покриття, мабуть, мережа була перевантажена. З машини з підсилювальною технікою виступали різні оратори: Ю. Луценко, П. Порошенко, В. Кличко, О. Тягнибок, А. Яценюк, А. Іллєнко, М. Катеринчук, А. Гриценко, А. Кириленко, Д. Павличко, І. Фаріон співаки С. Вакарчук, Руслана та І. Карпа, та інші. Оголосили, що йде формування штабу національного спротиву у Будинку профспілок.
Я кілька разів намагався запропонувати свої послуги, зокрема розмовляв з народним депутатом А. Парубієм, але всі говорили «згодом», «пізніше». Мені стало зрозуміло, що організація Євромайдану пробуксовує. Склалось враження, що акції спротиву організовані не дуже добре. З трибуни постійно наголошували, що наша акція мирна і закликали остерігатися провокаторів. Після обіду прозвучала інформація про спробу атакувати охорону будівлі адміністрації президента по вул. Банковій і назвали це чистою провокацією, але з поганими наслідками – були поранені і знову наголосили на мирному характері акції і підвищеній увазі до потенційних провокацій.
Біля 16-ї години мені зателефонував товариш – Владислав Кириченко – і ми зустрілися біля входу в будинок профспілок, який став штабом національного спротиву. Він розповів мені про деталі інциденту біля президентської будівлі і стали зрозумілими роль Д. Корчинського з «братчиками» і «тітушок» у провокації бійні, яка відбулась там. Періодично підходили співаки С. Положинський і С. Фоменко, які були активними учасниками подій.
Згодом стало зрозуміло, що організація маніфестацій далека від досконалої, тому ми вирішили самі знайти собі роботу. Підійшли до пункту охорони Майдану біля будинку профспілок. Там вже були зведені барикади і ворота для контролю всіх, хто входить і заїжджає на Майдан. Тут переважно були молоді романтично налаштовані люди. До них ми і приєдналися як прості охоронці. Молодь обговорювала різні тактики, які варто використовувати, якщо будуть силові дії з боку влади. День змінився вечором і ми незчулись як прийшла північ. На цьому посту були сформовані три лінії захисту Майдану. Всі очікували нападу Беркуту чи інших «правоохоронців».
Особливо напруга зросла від 3-ї до 6-ї години. Почало світати і ми трохи розслабились. Вночі було відносно тепло, або гріла внутрішня енергія, тому невеликий холод практично не дошкуляв. Ніч пройшла відносно спокійно і кілька людей у нетверезому стані, яких ми не впустили на Майдан, не могли зіпсувати загального підйому українського духу. Окрім народних депутатів, засобів масової інформації та інших активістів, почали з’являтись люди, які привозили і приносили продукти харчування, гарячі напої, теплий одяг, згодом привезли бочки для багать і дрова.
Стало зрозуміло, що акція набуває затяжного характеру. Добровольці, переважно молоді люди років біля 20, почали розносити гарячі чай і каву, а також канапки. Наш пункт пропуску працював відносно злагоджено, вдалось організувати його ефективну роботу протягом кількох днів і ночей. Вночі з неділі на понеділок на Майдані було відносно небагато людей, але надалі людей значно побільшало. Ми знали, що активно з’їжджаються люди з регіонів, особливо із Західної України, хоча, що дуже приємно зазначити, було досить представників зі всієї України: Криму, Донбасу, Харкова, Одеси тощо. Особливо варто відзначити киян, які були не тільки активними на Майдані, але допомагали хто чим міг.
Наступні дні і ночі були спокійними, хоча напруга сильно підвищувалась вночі від 3-ї до 6-ї ранку. На пункті пропуску на майдан роботи істотно побільшало, бо людський потік значно зріс, як і кількість машин.
Деякі узагальнення і думки:
1. Загальна організація Євромайдану значно поступалася тій, яка була в часи помаранчевих подій 2004 року.
2. Рушієм та ініціатором Євромайдану виступили студенти, які хочуть жити в цивілізованій європейській України. Славну молодь маємо!
3. За класиками марксизму-ленінізму в країні практично назріла революційна ситуація – «низи не хочуть, а верхи не можуть». Не виявилось лишень рішучих очільників, проте, може це й на краще, бо могло б пролитись море крові.
4. Яким би не був подальший розвиток подій, ми засвідчили свій європейський вибір та інші сценарії нам не потрібні.
5. Загальний мирний і позитивний характер Євромайдану передався всьому суспільству і такий народ, мій народ, заслуговує на подальше життя у європейській сім’ї народів. Ми повертаємось з Євразії у Європу.
6. Навіть на Майдані, де були люди з різних куточків України, була певна кількість учасників подій, які очікували, що хтось зобов’язаний для них щось робити. Ці події показали слабкі сторони нашого суспільства (навіть його активної частини), невисокі свідомість і здатність до самоорганізації.
7. Попереду нас чекає багато роботи, особливо з молоддю. Адже багато хто зі студентів у час Євромайдану не був присутній на заняттях, але не був і на Майдані. Значна частина з них спостерігала за подіями з дому, спілкувалася в «Контактах». Вони не вірять у загальнолюдські цінності, вважають, що хтось для них повинен збудувати людське суспільство. Проте, це не стосується лишень молоді. Коли на майдані я попросив досить дорослих людей, які сиділи навкруг багаття, допомогти розвантажити машину з дровами, вони відповіли, що у них вже є дрова. А дрова для них привезли кияни і розвантажували люди з охорони майдану. Вони лишень користувались і не хотіли попрацювати для інших.
Хто, як не ми збудує цивілізовану демократичну Україну? Зараз або ніколи!
Слава Україні! Героям Слава!
Володимир Лущак для "Фіртки"
Володимир Лущак - п'ятий справа