Існує усталена світова закономірність: коли в опозиції немає сильних тем для критики влади, вона звинувачує владу в «міжнародному туризмі». Мабуть, немає жодного політичного лідера в світі, якого опоненти не звинувачували б у дуже частих закордонних поїздках, витратах бюджетних грошей на далекі вояжі і подорожі. Однак, справа в тому, що будь-який політичний лідер - це не тільки «фізособа», що переміщається по світу бортом номер 1, але це також і символ своєї країни, і її концентровані інтереси, і її роль у складній міжнародній «шаховій грі». Опоненти Президента Януковича дружно стверджують, що візити за рік у столиці 25 інших держав - це явний перебір, перевитрата і державне тринькання. Мовляв, Президент за бюджетні гроші непогано освоїв найкрутіші міжнародні туристичні маршрути. Але президент - це не лише персона. Президентство - це величезний соціальний політичний інститут, де перетинаються основні економічні, політичні та геополітичні інтереси України. І взагалі, по світу в особі Президента подорожують саме ці інтереси. Колись про Україну говорили: це країна, де люблять інвестиції, але не люблять інвесторів. Нашим чиновникам знадобилися десятиліття, щоб зрозуміти, що інвестиції самі по собі по світу не кочують. Вони виникають разом із солідними джентльменами, в їхніх головах, портфелях, кодованих рахунках і бізнес-планах. Тому, хочеш інвестиції - зачаруй, зацікав, умов їхнього носія. Те ж саме в геополітиці і в геоекономіці. Немає жодного великого міжнародного проекту, який би відбувся без особистих зустрічей глав держав. Там, де йдеться про стратегічне співробітництво, про далекобійне партнерство, про мільярдні вкладення - працює не стільки електронна пошта, факс або дипломатичний зв'язок, скільки рукостискання, довірчі бесіди віч-на-віч, багатозначні усмішки, а ще краще - особиста дружба лідерів. Дико було читати в нашій пресі про те, що Президент країни викинув гроші на вітер, коли злітав, наприклад, в Афон на молитви і зустрічі з православними ієрархами. По-перше, коли президенти літають на молитву, це завжди краще, ніж, коли вони літають на фуршет. А, по-друге, і це головне, «афонські святі старці» - одні з тих, хто безпосередньо впливає на хід духовної, моральної та й політичної історії світу. До Афонського Братства, зокрема в Німеччині, входять найвпливовіші експерти, журналісти, священики, у яких візит нашого Президента в Афон викликав приплив симпатій - і не лише до нього персонально, але й до нашої країни в цілому. Це що, погано? І яка, зрештою, від цього економія для країни, оскільки величезні кошти можна заощадити на зарубіжному державному піарі. До і після будь-якого міжнародного візиту відбувається інформаційний сплеск в обох країнах-учасницях зустрічі. Це і зустрічі бізнесменів, які хочуть осідлати «хвилю візиту». Це культурний обмін, спортивний. Це спеціальні телевізійні програми, публікації та аналітика в Інтернеті. Тому, якби у мене запитали - чи варто на цьому заощаджувати? Я б відповів: той, хто економить на особистих контактах, на можливій дружбі, на партнерстві, той, швидше за все, закінчить жебраком.
Візит президента - це завжди якась індукція, «розігрів» відносин між країнами, коли активізуються всі види можливих міжнародних зв'язків: економічних, культурних, політичних.
Дмитро Видрін
