Ще на початку міленіуму один з класиків американської фінансової науки (одночасно - один із вчителів «великого та жахливого» Алена Грінспена), вдивляючись зі смертного одра в обрії майбутнього, сказав: «Світ змінився. Великим грошам більше не потрібна тиша». Ця фраза вартувала багатьох пророцтв про ХХІ століття. Тоді ж іще один класик – Збігнев Бжезинський – зауважив, що «звільнені від стримуючого впливу традиційних ліберальних цінностей, еліти майбутнього не вагатимуться щодо засобів досягнення мети».
Власне лише з цих двох прогностичних зауважень, базованих на великому знанні та унікальному досвіді їхніх авторів, вже можна було вивести генеральну формулу великої політики ХХІ століття – формулу керованого хаосу. Тепер, наслідуючи Маркса, ми можемо резонувати: «Хаос бродить по планеті, хаос практичного постмодернізму».
Практика керованого хаосу універсальна. Вона не залежить від регіону, історичної підкладки, культури, мови, традиційних настанов та рівня корупції. Її можна застосувати усюди, де відбулась зустріч місцевої і глобальної цивілізацій. Як у Таїланді, так і в Єгипті, і в Болгарії, і в Киргизії, і в Україні.
В основі такої універсальності лежать наступні засади:
1) Великим грошам стало комфортно в ситуації хаосу. Великі гроші тепер можуть забезпечувати прибуток на капітал в умовах руйнування місцевої цивілізації більш ефективно, аніж в умовах її відносної стабільності;
2) Кожна місцева цивілізація поставлена під сумнів ситуацією постмодернізму. Ця ситуація припиняє актуальність традиційних ієрархій типу «високе-низьке», «своє-чуже». Відповідно, зникає поняття «освяченого авторитету». Всі авторитети і всяка авторитетність перебуває в ситуації ревізії (а значить, деконструкції);
3) Історія перестає бути актуальною як «тяглість цінностної спадковості» навіть у ліберально-демократичному контексті. Історія тотально і безжально переписується (а потім знову переписується й ще переписується і так до безкінечності) під потреби забезпечення комфорту великим грошам.
Сценами або вітринами хаосу виступають ті дрібнобуржуазні середовища, де великі гроші воюють з напівзгнилими традиціями, авторитетами та ієрархіями. Як демонструє нам історія, дрібні буржуа в ситуації вибору між великими грошима і старосвітською традицією, між великими грошима і патріотизмом, між великими грошима та історичною гордістю завжди схиляються до великих грошей.
Вітрина хаосу давно вже примандрувала в дрібнобуржуазну (не так за статками, як за пануючими настроями) Україну. Вітчизняна архаїка, сплетена з сільського «язичництва», постхристиянського безвір’я та унилого совкового колективізму ще у 90-их дозріла до постмодерної деконструкції. Завдання полягало в тому, щоби один різновид української архаїки знищив інший.
Тепер ми це бачимо на екранах телевізорів. Та частина архаїчної України, яка співає «старые песни о главном» сховалась за кордонами «беркутів». Інша очолює атакуючих. А тим часом падають акції українських промислових та аграрних брендів, відкриваючи шлях стадам «швидких» інвесторів і зграям рейдерів. Йде консолідована масова скупка України. Точніше – скупка залишків України та перекупівля того, що раніше, завдяки архаїчним «мажорським» схемам розподілу та блату, опинилось в руках «неправильних» та «лінивих» бенефіціаріїв.
Зрештою, всі подібні «дарвінівські» процеси у підсумку є позитивними. Недарма революції називають «локомотивами історії». Неефективних власників хаос, наче той віник, змітає з вітрини, а на їхнє місце приходять більш ефективні. Більш жорстокі, більш прагматичні та далекоглядні. Та всюдисуща і безлика економічна влада, для якої всі імена, назви, гасла і прапори лише камуфляж, швидко переформатує тутешній простір під свої потреби. Для великих грошей держава-банкрот така сама легка та бажана здобич, як поранений олень для зграї вовків.
Ті, хто вважає, що цій економічній владі потрібне повернення до ситуації відносної політичної стабільності, помиляється. Безкінечний керований хаос дозволяє вирішити такі проблеми, котрі стають тупіковими за доби стабільності. Скажімо, в хаосі громадянського протистояння ніхто не зауважить (до речі, й на момент написання цієї статті не зауважує) рейдерських мегазахоплень цілих галузей економіки. Також на революцію можна списати згортання соціальних програм та відміну пострадянських соцгарантій.
Що стосується загроз для самого великого бізнесу та його інвестицій, то ці загрози можна легко мінімалізувати за допомогою охоронних агентств (у перспективі - приватних армій), колючого дроту, парканів та додатково мотивованих правоохоронних органів і судів.
Для великих грошей, за гамбурзьким рахунком, неважливо, яка саме «кровосіся» в кінці кінців опиниться у владному кріслі й під яким прапором буде здійснюватись остаточна «зачистка» кісток загризеного оленя.
У підсумку (через багато років) всі різновиди вітчизняної архаїки (від неопоганської до кримінальної) будуть відсторонені від принципових фінансових потоків на маргінес економічного життя. Що, власне, і є основою для надій на хоч якийсь соціальний прогрес між Сяном і Доном. І нехай цей прогрес відбуватиметься в окремих кластерах і на виділених територіях, він все одно буде кроком уперед.
В тому плані нашим аналітикам варто придивитись до найновітнішого досвіду лівійського міста-порту Місурати, яке за якихось двадцять місяців подужало перетворитись на оазу спокою і процвітання посеред охопленої міжплемінними війнами та збанкрутілої посткаддафіївської країни. Можливо, в майбутньому Одеса або ж (чого лише не буває) Франківськ стануть квітучими українськими «місуратами».
«Хаотизований» світ буде, безперечно, більш жорстоким і змагальним, проте в чомусь й більш справедливим.
А потім прийдуть китайці.
Володимир Єшкілєв, для Фіртки
