Вилкове. Не Венеція і не зовсім українська (фото)

 

Вилкове – це ілюстрація до трудового подвигу. Не заради медальки чи перемоги у соцзмаганні, а заради життя. Не придуманого радянським режимом (хоч звичайно не всі подвиги й тоді були придуманими), а справжнього, такого, який і нині можна побачити і помацати.

 

Титанічна праця тисяч втікачів-старовірів підняла це місто над водами дунайської заплави. І нехай це ніяка не Венеція («Українською Венецією» називають містечко в туристичних фірмах), нехай немає тут надзвичайних пам’яток архітектури, але ж і не смердить, як на вулицях італійського чуда в період асенізації…

Вилково

Миколаївська старообрядницька церква на тлі човнів у Білгородському гирлі

Вилково

0-й км Дунаю у Кілійському гирлі

Вилково

Єрик

Вилково Вилково

Іван Липованин

Жахливі й малозрозумілі (зокрема, особисто мені) процеси, які у великій Росії зовсім не рідкість, погнали цих людей із насиджених місць у тайгу, у малолюдні Поліські болота, у Дунайські плавні. І як вони добирались сюди? Як перевозили своє добро? Чи то на спинах, чи кіньми, чи на волах? Хоча звідки у Московії воли? Це в Україні цих робочих тварюк було колись так багато, що й самих українців почали порівнювати із цими скаженно-сильними та спокійно-флегматичними дітьми корів… Пам’ятаю розповіді тестя про роботу на волах, про розмірене їх ремигання серед зоряної ночі… Але це із іншої опери.

Християнство з’явилося на Русі у 10 столітті. Прийшло воно із Візантії й непохитно трималося до 17 століття. Хоча Константинополь пав під натиском турків-сельджуків, а Київ захопили татари, і литовці, і поляки. Київська митрополія спочатку переїхала у Владімір-на-Клязьмє, потім у Москву, а потім взагалі роздвоїлася й осіла у Москві та Вільно (столиці Литви). Пізніше з’явився «третій Рим», а ще пізніше його очолив патріарх Никон, який вирішив провести реформу… Замість двопестного хреста – триперстний, Іісус замість Ісуса, обходження храму проти сонця, замість по сонцю, ну й такі дрібниці, що смішно їх перераховувати. Згадується комедія із Едді Мерфі: «…у них Макдоналдс, а у нас Макдауелс, у них золоті арки, а у нас золоті дуги…». Але до новаторства Никона, яке він перейняв у європейців-католиків, з’явилася опозиція із протопопом Аввакумом. Ці люди не змогли, або не схотіли прийняти реформаторства у непохитних релігійних традиціях. І почалися страшні репресії… Заслання, катування, страти – все це, за наказом Никона та за цілковитої підтримки царя Олексія Михайловича, довелося витримати людям, які зберегли старі традиції й отримали назви – старообрядці, старовіри, «раскольники». Частина цих людей емігрувала за межі Російської імперії й зупинилася на турецькій території Бессарабії. Новою батьківщиною для них стали плавні у дельті Дунаю.

Типова сучасна вулиця

"Типова стара вулиця" - Білгородський канал

Призьба із мушлів

Типові канали-єрики

Цікаво, що у 18 століття старообрядництво розкололося на дві частини. Оскільки попи мали призначатися єпископами, а таких у розпорядженні старовірів не спостерігалося, то частина почала сповідувати безпопівський напрям; інші ж почали обирати попів самостійно або ж агітувати собі батюшок із більшості, яку вони назвали «никоніанами». Православна більшість і нині називається «никоніанами» (хоча на території України никонівської реформи не проводилося, а українська релігійна верхівка не бажала приєднання до російської церкви у 1654 році).

Більшість старообрядців притримувались «попівської» гілки – мали власних священиків, а у 1846 році отримали навіть власного митрополита. Ним став босно-сараєвський митрополит Амвросій, який приєднався до старовірської церкви й публічно підтвердив свою прихильність до неї. За це офіційне православ’я дискредитувало митрополита.

В Буковині та Бессарабії старовіри попівського толку отримали назву липовани. Одна із версій походження назви – старообрядці полюбляли селитись у липових гаях. Хоча існує версія походження назви від якогось Пилипа, послідовниками якого були старовіри (ймовірно від митрополита Святого Пилипа (Количева) – героя фільму «Цар»), тому інша назва етнографічної групи – пилипони.

На Дунаї

Розвиток липованської гілки тісно пов’язаний із буковинським селом Біла Криниця (Вовчинецький район Чернівецької області). Саме у ньому було створено перший і найбільший липованський монастир, який став основою ієрархії старообрядців. Пізніше у Білій Криниці збудували величний храм, який нині є символом старообрядництва в Україні.

У Вилковому, на березі Дунаю, стоїть пам’ятник Івану Липованину – це пам’ять про перших поселенців, які в середині 18 століття заснували у дельті Дунаю поселення.

Усе 19 століття старообрядці в Російській імперії переслідувалися. Послаблення сталося аж у 1905 році – тоді представники старої віри отримали дозвіл на хресні ходи та церковні дзвони. А у 1918 році більшовики повністю урівняли старообрядців у правах із безправними «никоніанами» (патріаршими православними вірянами). Але патріарша церква не визнала права старовірів. Лише у 1971 році Русская Патриаршая Церков визнала помилки, які призвели до розколу у 17 столітті, й засвідчила «равночестность» церкви старообрядців. Так відбулося поєднання.

До недавніх років у липова були  заборонені шлюби із никоніанами (дозвіл з’явився після значного погіршення демографічної ситуації). Жінки у липован не мають права входити в церкву через центральний вхід. Чоловіки після 60-ти років не голяться (хоча ще 20 років тому борода була супутницею чоловіків-липован протягом всього життя). Це лише частина особливостей липованських релігійних ритуалів – решту я не запам’ятав. Нині липовани-вилковчани все більше впускають у своє життя цивілізацію, але у далекому 1746 році, коли на місці сучасного Вилкового був заснований Посад Липованський, побут мешканців був близьким до побуту мисливців збиральників. Полювання і рибна ловля були основними заняттями липован. А ще вони гребли мул із Дунаю й будували собі земну твердь. Важко навіть уявити всю складність такої роботи, але саме вона дозволила глухе болото перетворити на містечко. Щоправда, замість вулиць у цьому містечку були канали, а пересування здійснювалося на човнах. Пізніше мул почали насипати за межами міста – так з’явилися городи, які функціонують і нині. Головними садівничими культурами вилківчан є полуниця та виноград. Полуниця тут з’являється першою в Україні – її відразу скуповують посередники. Виноград є сировиною для виробництва місцевого сухого вина «Новак». Я куштував – смачне, особливо сподобався полуничний аромат.

Нині Вилкове – туристичний центр українського Подунав’я. Але дорога сюди страшна. Останні 30 км – це жах, що летить на крилах ночі. Тому туристів значно менше ніж могло прийняти місто.

У Вилковому головна садиба Дунайського біосферного заповідника – одного із чотирьох головних природних резерватів України. Територія заповідника занесена у всі можливі реєстри найцінніших світових ландшафтів. Туристи можуть пересвідчитися у красі Дунаю та його ландшафтів під час водної екскурсії (вони у Вилковому дуже популярні).

Головним заняттям вилківчан зараз (як і два століття тому) є риболовля. Головна промислова риба – дунайський оселедець – червонокнижний вид, який у заповіднику виловлюють тоннами. У спеціальних зонах біосферних заповідників народні промисли та лови законом не забороняються, але в певних нормах та із офіційним дозволом спеціального відділу заповідника.

Дунайський біосферний заповідник неофіційно є частиною великого біосферного резервату, більша частина якого розташована у Румунії. А от дунайський оселедець є неофіційним головним сувеніром містечка – його продають у солоному та копченому вигляді. Це дуже жирна делікатесна риба, яка офіційно називається азово-чорноморським прохідним оселедцем. У Дунаї вона не живе, а лише нереститься (піднімаючись вгору за течією на 600 км). Крім Дуная вона заходить на нерест у Дністер, Дніпро та Південний Буг, але значно рідше.

Перші вилківчани-липовани тривалий час мешкали в очеретяних куренях. Будинки, зведені із тростини та мулу почали з’являтись у 19 столітті. Таких будівель і нині у Вилковому більшість. Багато каналів-єриків в радянські часи були засипані – їх зробили справжніми вулицями, але у старій частині міста єрики ще й досі головні транспортні артерії. Найбільшою серед них є Білгородський канал.

Миколаєвська православна церква (1899-1902 рр.)

Наприкінці 18 століття в містечко прийшли запорізькі козаки із зруйнованої москалями Січі. Вони стали основою землеробства в околицях містечка і далі – добровільно взяли нас себе тягар сільськогосподарських робіт (старовіри-росіяни категорично відмовлялися  від них). Нині нащадки запорожців – українці, становлять близько чверті населення міста (всього у Вилковому мешкає близько 9 тисяч осіб). Липовани їх називають хохлами. Понад два століття шлюби між липованами та хохлами були заборонені.

Українці у Вилковому мають власний храм – церкву присвячену Миколі Чудотворцю. Збудували її у 1899-1902 роках. Це величний і розкішний храм, із п’ятьма банями та дзвіницею. Зведений він у суміші необароко та модерну. Кажуть що до проекту храмового іконостасу безпосереднє відношення має Фаберже, але, особисто мені не зрозуміло яким чином.

Храми липован поступаються у зовнішній розкоші українській церкві, але від цього вони не менш цікаві в архітектурному відношенні. Це унікальні храми-кораблі (у плані вони мають форму корабля), які є символами непохитної віри, яка століттями пригнічувалася, але вистояла. Це кораблі, які долають море життя та часу – храми Миколи Чудотворця та Різдва Богородиці.

Миколаєвська старообрядницька православна церква (1906-1913 рр.)

Старообрядницька церква Миколи Чудотворця є наймолодшим храмом міста. Вона розташована на острові Калімбейка й будувалася сім років – із 1906-го по 1913-й. Це храм є типовим для липован – він має велику баню та прибудовану дзвіницю. Здалеку дещо схожий на дерев’яні церкви типових єпархіальних проектів, але при погляді зблизька враження кардинально змінюється – з’являється відчуття древності та автентичності.

Церква Різдва Богородиці є головним храмом старообрядців міста, а відповідно і всього регіону. Його збудували у 50-ті роки 19 століття, а 32-метрову дзвіницю прибудували у 1873-м. Храм дуже нарядний, але мені він чомусь менше сподобався, ніж два інших храми міста.

Старообрядницька православна церква Різдва Богородиці (1857, 1873 рр.)

У Вилковому понад три тисячі човнів (великих та менших) – це чи не найбільший відсоток в Україні. Човник заміняє вилковчанину і автівку, і воза. На ньому дістаються до городів, на ньому возять суницю і виноград, на ньому ловлять оселедця та іншу рибу. Човник незамінний при будівництві житла, адже саме ним перевозять тростину та мул для будівництва. А ще возять уламки мушель молюсків, із яких споруджують призьби. Після весняних повеней (а це у Вілковому звичайне явище), таку призьбу зрізують і хата сохне. Пізніше знову насипають.

Вілкове – унікальне місто, не схоже на інші міста України. Побувати тут мусить кожний, доки цей пам’ятник людському титанічному труду ще повністю не засипали і не заасфальтували.

Текст та фото Романа Маленкова

Вилківські дачі на Дунаї

 

Україна Невідома


17.09.2012 1368 0
Коментарі (0)

31.07.2025
Павло Мінка

Фіртка неодноразово викривала проблему булінгу в школах Івано-Франківської області. У продовження теми ми поспілкувалися із нальником Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Сергієм Безпалько та дитячими психологами.    

438
30.07.2025
Олег Головенський

Фіртка поспілкувалася з Олександром Красовицьким —письменником та видавцем, генеральним директором та власником харківського видавництва «Фоліо».   

1952 5
28.07.2025
Павло Мінка

Фіртка розповідає, як незаконні заправки та контрафактне виробництво пального загрожують економіці й безпеці регіону.  

1884
22.07.2025
Дарина Кочержук-Слідак

Прокуратура бореться з незаконним захопленням лісів, але корупція гальмує справедливість.  

876
17.07.2025
Катерина Гришко

Родичі пробачили хлопцю, знаючи про «своєрідний характер» загиблої і його нелегке дитинство, і просили в суді застосувати менш суворе покарання.  

3561
13.07.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки, яким був Руслан Галько — у повсякденному житті, в родинному колі та на фронті.

21519

Існує такий народний вислів: «в церковному календарі кожен день свято» і це частково правда, а частково ні. Використання цього виразу звучить як висміювання релігійної традиції.

87

Найперше в цій історії із законом, що позбавив антикорурційні органи «незалежності», тішать молоді люди, які протестують. Щирі, світлі, небайдужі, впевнені своїй правоті…

752 1

Протягом своєї історії християнство завжди використовувало найсучасніші на той час технології для проповіді Євангелія.  

425

Я відкладаю роботу над перекладом книги. Виходжу з кабінету, де практикував Вольфганг Льох, засновник психоаналітичного об'єднання... Спускаюся повз книжковий магазин, де збиралися тюбінгенські філософи, і де Ернст Блох шукав світлі сторони соціалізму. Повертаю ліворуч і натрапляю на інший книжковий магазин, де працював і писав Герман Гессе...

1069
25.07.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

2191
21.07.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

443
16.07.2025

Перекуси повинні бути корисними, поживними та здоровими. Це своєю чергою допоможе залишатися в тонусі та бути продуктивними.  

12089
01.08.2025

На вихідних, 2-3 серпня, відбудеться XIII Всеукраїнська Патріарша проща до Крилоса.  

189
28.07.2025

У селищі Делятин на Івано-Франківщині відбулася знакова для громади подія — освячення храму Всіх Святих Українського Народу.  

725
21.07.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

394
17.07.2025

На Прикарпатті готуються до щорічної Всеукраїнської Патріаршої прощі до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі. Проща відбудеться 2-3 серпня.  

1039
23.07.2025

Програма промоції читання «Текстура» спільно з «Видавництвом Старого Лева» запрошують на розмову довкола абетки-енциклопедії «Антонич від А до Я» — книжки, що розповідає про поета, закоханого у світ, сонце й слово.  

317
02.08.2025

Президент США Дональд Трамп заявив про кількість втрат росіян у 2025 році. Про це він повідомив у Truth Social, пише Фіртка.   «Щойно мені повідомили, що майже 20 тисяч російських солдатів загинули цього місяця (липень 2025-го року, &

312
25.07.2025

263 народні депутати підтримали законопроєкт, зокрема — дев’ятеро з Івано-Франківщини. Хто і як голосував, і якою була їхня реакція згодом — розповідає Фіртка.

1886 1
22.07.2025

Сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який є ініціатором нових санкцій проти Росії, заявив, що президент США Дональд Трамп «надере зад» Володимиру Путіну, підписавши законопроєкт про вторинні санкції для країн-покупців російської нафти.  

640
15.07.2025

У понеділок, 14 липня, генсек НАТО Марк Рютте під час зустрічі із президентом США Дональдом Трампом у Білому домі нагадав президенту США, кого Росія відправила керівником делегації на переговори до Стамбула.

1657 7