фото: ілюстроване
Наймасовіші вбивства учасників Революції гідності відбувалися у період з 18 до 20 лютого 2014 року.
За два дні у сутичках із силовиками отримали смертельні поранення семеро протестувальників з Івано-Франківщини. Наймолодшому з них було 19, найстаршому — 64 роки.
Роман Гурик, Сергій Дідич, Ігор Дмитрів, Богдан Калиняк, Ігор Ткачук, Михайло Костишин та Василь Шеремет загинули на Майдані одинадцять років тому. Кожному з них посмертно присвоїли звання "Герой України".
Про це інформує Суспільне, передає Фіртка.
Роман Гурик — наймолодший із шести Героїв Небесної сотні з Івано-Франківщини. 20 лютого минає 11 років з дня його загибелі — 19-річного хлопця снайпер вбив пострілом у голову на Інститутській.
"Коли виходиш зі станції метро "Інститутська", там є невеличкий вазон. Три метри від нього стоїть хрест. Роман був за цим вазоном, прикритий щитом.
Він якраз подивився вниз — і йому влучила куля в голову. Ще десь хвилин сорок до нього ніхто не міг підійти. Коли його забрали, одразу відвезли "швидкою" до лікарні. Його ще оперували, тому що серце билося. О 12:15 воно зупинилося", — каже матір Героя Небесної сотні Ірина Гурик.
Народився Роман Гурик 2 жовтня 1994 року. У листопаді 2013 разом з друзями з Івано-Франківська та хресним татом поїхав на Майдан. Хлопець чотири рази був у столиці. Востаннє — 15 лютого 2014 року.
"Він мені постійно казав: "Мамо, розумієш, у мене — всі там, усі мої друзі. От як ти собі це уявляєш: вони приїдуть з Києва додому, я зустріну їх по дорозі. Скажу, що не поїхав, бо мене мама не пустила? Це — смішно". І тому у мене був вибір без вибору", — так Ірина Гурик пригадує свою спробу відмовити сина від поїздки до Києва.
Роман Гурик загинув під час четвертого підйому до перших барикад. Він допомагав забирати загиблих і поранених. На своїй сторінці у соціальній мережі хлопець залишив останній допис: "Зараз або ніколи. Всі на Грушевського, на смерть". Батьки Романа досі не знають, хто саме вбив їхнього сина.
"Більшості з них уже немає, вони — за кордоном. Зрозуміло, де. Немає ніякої гарантії, що зараз, під час війни повномасштабної, вони далі не розстрілюють наших хлопців", — казала Ірина Гурик напередодні десятих роковин з дня загибелі її сина.
Сергій Дідич із села Стрільче брав участь у двох революціях — Помаранчевій та Гідності. Він загинув 18 лютого 2014 року у Києві. З'ясувати, як саме помер чоловік, його рідним вдалося більше ніж через місяць.
На Революцію гідності Дідич поїхав з дружиною Галиною. Подружжя майже весь час було разом на Майдані.
Сергія Дідича збили в Кріпосному провулку вантажівкою ГАЗ, за кермом якої був інший активіст Майдану — Леонід Бібік.
"Під час суду Леоніда Бібіка амністували згідно із законом, бо він був учасником Революції гідності. "Беркутівцю", який вдарив Сергія по голові, дали умовний термін за співпрацю зі слідством. "Беркутівці" створили ситуацію, в якій Бібік став вбивцею.
Для мене важливо, що я знаю правду: Сергій непросто ходив по Кріпосному провулку і потрапив під колеса машини. Цю ситуацію створили "беркутівці" — затримали, били, розбили голову, не давали зійти з траєкторії автомобіля", — розповідала дружина полеглого Героя Небесної сотні.
У 2017 році Галина Дідич отримала 200 тисяч гривень від Міністерства внутрішніх справ України, як компенсацію за моральну шкоду. Половину суми жінка передала на потреби військових.
Ігор Дмитрів — родом із Калуша. Його шлях на Майдані розпочався у січні 2014 року. Чоловік був активістом 3 сотні самооборони, оборонцем наметового містечка та учасником Автомайдану.
19 лютого 2014 року Ігор Дмитрів востаннє приїхав до Києва. Наступного дня вранці він сказав братові телефоном, що йтиме з побратимами у наступ. Чоловік був "захищений" каскою, будівельними окулярами, алюмінієвою пластиною та протиударним щитом.
В Ігоря Дмитріва влучили чотири кулі. До нього підбіг побратим Андрій Дигдалович, якого в цю мить смертельно поранили. Майданівці відтягли Ігоря на вулиці Інститутській. Лікарі кілька годин боролися за його життя. Ігорю Дмитріву було 30 років.
.jpg)
Богдан Калиняк під час Революції гідності спочатку виходив на протести у Коломиї, а в грудні 2013 року вирушив до Києва у складі 14 сотні самооборони Майдану "Вільні люди".
"Він просто записався у чергу та поставив нас перед фактом, що їде до Києва.
У нас і в думках не було сперечатися з батьком чи якось переконувати його, щоб не їхав. Ми тата підтримували, але, звичайно, переживали.
Однак таким був його вибір, і ми б його не зупинили, і не планували зупиняти. Батько той дух передавав нам — ми тут, на місці, ходили на мітинг", — розповідала донька Героя Небесної сотні Ірина Ільків.
Чоловік чотири рази їздив протестувати у Київ. Під час останньої поїздки, 19 січня, він потрапив під крижану воду водометів "Беркута". Після цього Богдан Калиняк залишився на Майдані — допомагав травмованим і чергував вночі.
Додому він повернувся 26 січня з підвищеною температурою і кашлем, а 28 січня — за день до свого 53-річчя — помер у лікарні.
Народився у Росії, але зростав в Україні Герой Небесної сотні Ігор Ткачук. 20 лютого 2014 року під час Революції гідності його життя зупинила куля в голову.
До протестів у Києві Ігор Ткачук приєднався із другом Юрієм Гошовським у січні 2014 року. 8 лютого він приїхав додому на день народження сина, а через десять днів повернувся на Майдан.
"Пам'ятаю нашу останню телефонну розмову зранку, приблизно о 9:00. Я вже знала, що там дуже багато смертей, і просила, щоб він був дуже обережним.
Він мені сказав, що всю ніч прочергував там і зараз іде спати. Я зраділа, кажу: "Добре, що ти ідеш спати, мені буде спокійніше". А він говорить: "Не хвилюйся, ти мене ще так скоро не здихаєшся!" — згадувала про Ігоря його дружина Марія Ткачук.
Вранці 20 лютого Ігор Ткачук був серед протестувальників, які йшли Інститутською, щоб завадити обстрілам Майдану. О 9:49 він отримав наскрізне кульове поранення голови. Винних у вбивстві чоловіка досі не знайшли.
Михайло Костишин із села Нижній Струтинь приїхав до Києва вночі 30 листопада 2013 року й долучився до самооборони Майдану.
Протестувальник був на мітингах та чергував на барикадах. У січні 2014 року його побили під час протистояння на вулиці Грушевського. 27 січня Михайло Костишин потрапив до однієї зі львівських лікарень. Ймовірні причини погіршення стану здоров'я чоловіка — отруєння та травми після сутичок.
За місяць — 26 лютого 2014 року — Михайло Костишин помер. Йому було 42 роки.
Найстарший Герой Небесної сотні з Івано-Франківщини Василь Шеремет провів на Майдані майже три місяці поспіль — з грудня 2013 року.
18 лютого 2014 року чоловік був серед протестувальників на Інститутській, які вимагали ухвалити законопроєкт про повернення до Конституції 2004 року. Того дня Василя Шеремета обстріляли з водомета та поранили під час сутичок із "беркутівцями".
Медики два тижні боролися за його життя. 4 березня 2014 року Василь Шеремет помер у лікарні. Йому було 64 роки. Героя Небесної сотні поховали в рідному селищі Ланчин 9 березня — на 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Редакція Фіртки висловлює щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу непоправної втрати. Світла пам'ять Героям України!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Як давно це було і недавно в одному періоді війни з москалями. Майдан змусив росію "відкрити карти" щодо намірів захопити Україну. Нажаль не змогли в повній мірі реалізувати перемогу Майдану і підготуватись до відбиття вторгнення. Влада зайнялась своїми справами і продала загиблих на Майдані не розслідувавши, а традиційно почавши миритись з пророс, хоча на словах ні. В Україні залишились і Медведчук і Бойко і переназвана партія регіонів і "церква".
Без Майдану українці б вмирали по підвалам як в Білорусії за прапор чи білоруську мову по тюрма сидять чи просто "не те сказав". А решта десь в штурмах Варшави в складі росармії, як зараз "лднр"-івці гинуть потішити москвичів.
Майданівці дали українцям час і свободу підготуватись до повномасш. І хоч і не повністю реалізовано, але й цього вистачило щоб збити пиху москаля "за три дня" і мрії захопити всю Україну, як малювали собі на карті.