Сто років тому Станиславів був невеликим містом на безкраїх просторах Австро-Угорської імперії. Незважаючи на такий флер провінційності, тут працювали кваліфіковані лікарі, які здобували досвід у Відні, Берліні та інших європейських столицях. У лікувальних закладах міста застосовувалися передові, як на той час, методи. Показники здоров’я жителів Станиславова були дуже хорошими, і, безперечно, в цьому була значна заслуга тодішніх медиків.
Високі технології
Одним з найвідоміших дантистів Станиславова був Ізидор Вайнґартен, який відкрив свій кабінет у 1902 р. на Площі Ринок, 16 поряд з популярною у місті дроґерією Б.Фалька. Ці будинки, так званий «єврейський квартал», знищили у 1942 р. Перед тим, як почати практику стоматолога й зубного техніка в Станиславові, Вайнґартен працював у відомих спеціалістів Відня й Берліна і переймав у них передовий досвід. Пізніше лікар також регулярно їздив до Берліна, щоб підвищувати свою кваліфікацію.
Він успішно застосовував «американську» систему зубного протезування, в його майстерні пацієнтам встановлювали позолочені й каучукові зубні протези, містки, коронки. Каучукові протези були досить комфортними й еластичними, але їх доводилось постійно зберігати в склянці з водою, щоб матеріал не пересихав і на ньому не утворювались тріщини.
У 1907 р. Ізидор Вайнґартен змінив адресу й переїхав до новозбудованої кам’яниці лікаря Аполінарія Ляхавця (нині вул. Шашкевича, 4). Своє «дентистично-технічне ательє»Вайнґгартен розмістив на другому поверсі. У 1911 р. відомий стоматолог важко захворів і переніс операцію. За його здоров’я боролися найкращі лікарі міста, і їм ледве вдалося його врятувати. Перед Першою світовою війною в дентистично-технічному ательє працював уже Леон Вайнґартен, мабуть, син попереднього власника.
До провідних медиків Станиславова на зламі ХІХ і ХХ ст. належав і Максиміліан Мондшайн, який у жовтні 1905 р. відкрив інгаляційний кабінет у пасажі Гартенберґів. Він працював у віденській клініці, а по прибуттю до Станиславова певний час спеціалізувався на дитячих хворобах. Його кабінет вважався справжньою гордістю міста, адже був надзвичайно комфортним і суперсучасним, звісно, як на той час. У кабінеті застосовувалися інгалятори системи доктора Баллінґа, видатного німецького лікаря, який вважається одним із засновників бальнеології й курортного лікування. Ця система забезпечувала особливо глибоке проникнення лікувальних речовин до органів дихання пацієнта. В рекламі кабінету були названі міста, де працювали схожі заклади: Ішль (Австрія), Райхенгалль (Німеччина), знаменитий курорт Баден-Баден.
Заклад працював щоденно від 11.00 до першої години дня й від 17.00 до 19.00. Він складався з чотирьох відділів – двох для холодних інгаляцій і двох для теплих. Теплі інгаляції проводилися за допомогою пари й цілющих ефірних олій, а при холодних пацієнти вдихали аромати ефірних олій, що подавалися під тиском при кімнатній температурі. До інгаляційного кабінету можна було потрапити, ввійшовши до пасажу Гартенберґів з боку вул. Костюшка (нині вул. Сотника Мартинця). В пасажі Гартенберґів тоді було п’ять входів – по два з боку сучасного Вічевого майдану та вул. Сотника Мартинця, один з боку вул. Галицької.
Лікарі-патріоти
У 1910 р. галицькі лікарі-українці об’єдналися в Українське лікарське товариство з головним представництвом у Львові. Одним із його засновників був Володимир Янович(1868- 1931), лікар зі Станиславова. Він відкрив свій кабінет у місті в 1900 р. і практикував аж до своєї передчасної смерті в 1931 р. Цей медик мав широку практику не тільки у Станиславові, а й за його межами, йому дуже довіряли численні пацієнти.
У будь-яку погоду і час доби Яновича можна було побачити на простому селянському возі, коли він їхав до хворих у довколишні села й надавав лікарську допомогу тим, кому вона була потрібна, і тим, куди його кликали – часто зовсім без винагороди. Він також був дуже активним у громадському та політичному житті, довгі роки очолював філію «Просвіти» у Станиславові.
Членами Українського лікарського товариства були й стоматолог Роман Яросевич (1861—1934) та окуліст Ярослав Грушкевич (1873—1964), який відкрив практику в Станиславові в 1909 р. і займався науковою діяльністю. Він досліджував трахому – небезпечну очну хворобу, що може призвести до сліпоти. Лікар працював також над українською термінологією анатомії ока.
Про Романа Яросевича сучасники говорили, що він «переріс» свою епоху. Це був відомий громадський діяч, посол до австрійського парламенту. Яросевич вивчав теологію, філософію, закінчив філологічний факультет у Львові. Вчителював у Коломиї, причому його учнем у місцевій гімназії був Василь Стефаник, з яким Яросевич щиро заприязнився. Пізніше він переїхав до Кракова, де вивчав медицину, а в 1905 р. оселився в Станиславові й успішно працював стоматологом. Спочатку його практика знаходилась на вул. Собєського, 13 (тепер вул. Січових стрільців), а потім він переніс її до будівлі за сучасною адресою вул. Незалежності, 18.
Ще одним відомим українським лікарем Станиславова був Григорій Конкольняк. Він народився у 1848 р. , навчався у Відні, де отримав диплом лікаря.
З 1888 р. займав посаду директора міського шпиталю, а в 1892 р. став заступником бургомістра Станиславова. Численні пацієнти відзначали його глибокі знання й надзвичайну сумлінність. На посаді заступника бургомістра він заслужив велику повагу мешканців Станиславова, адже успішно боровся з епідемією холери, яка вибухнула в місті у 1892—1893 рр. Він був щирим українцем і справжнім патріотом, разом з тим проявляв толерантність і до інших національностей. У 1902 р. Конкольняк заразився тифом від одного з пацієнтів і помер.
Легенда міжвоєнного міста
Справжньою легендою міжвоєнного Станиславова був Кость Воєвідка (1891—1944) – дуже авторитетний спеціаліст в акушерстві й гінекології. Він відкрив свою практику в Станиславові у 1925 р. і за 19 років діяльності здобув величезну повагу серед мешканців міста. Його життя нагадує пригодницький роман. Він народився у Празі, після гімназійних студій у Чернівцях і Перемишлі вступив на медичний факультет університету. Коли вибухнула Перша світова війна і формувалися військові частини українських січових стрільців, Воєвідка зголосився до служби. У 1915 р. він узяв коротку відпустку з війська для закінчення навчання. Після отримання лікарського диплома повернувся до лав січових стрільців, і його призначили кошовим лікарем.
У 1916 р. під час бою під Конюхами (село в сучасній Тернопільській обл.) Воєвідка потрапляє у російський полон, а вже в 1917 р. на східноукраїнських землях організовує санітарну службу для січових стрільців під командуванням полковника Євгена Коновальця. Пізніше, у 1918 р., Воєвідка за дорученням уряду УНР поїхав до Берліна як шеф санітарної місії для українських полонених – колишніх солдатів царської армії. На цій посаді він залишився аж до занепаду відродженої української державності.
У 1921—1923 рр. Воєвідка проходить у берлінській клініці спеціалізацію з гінекології та акушерства, а в 1923 р. займає посаду асистента празького світила –професора Ваґнера у гінекологічній клініці університету в Празі. У 1925 р. він повертається до Галичини й відкриває приватну практику в Станиславові, де дуже швидко завоював авторитет у своїй спеціальності. Його лікарські знання, висока культура та вишукані європейські манери здобули йому прихильність і визнання пацієнтів далеко за межами Станиславова.
У 1939 р. Воєвідка стає головним лікарем гінекологічного відділення міського шпиталю в Станиславові, а в 1941 р., після відходу більшовиків, його призначають директором шпиталю. Приватна практика Костя Воєвідки весь час знаходилася у винайнятому приміщенні в готелі «Варшава» (нині готель «Дністер»). Жителі міжвоєнного Станиславова легко впізнавали шикарний «Мерседес» пана доктора на вулицях міста, адже він був один із небагатьох лікарів, якімали своє авто та ще й власного шофера.
Попри інтенсивну лікарську практику, Воєвідка знаходив час і на громадську діяльність. Він був засновником і головою філії Українського лікарського товариства в Станиславові й членом багатьох інших українських товариств. У березні 1944 р. Кость Воєвідка, його дружина та єдиний син стали жертвами гестапівського терору й були розстріляні.
Звичайно, це лише деякі з медиків старого Станиславова, які внесли значний вклад у розвиток тодішньої медицини й залишилися у вдячній пам’яті численних пацієнтів. Причому для тодішніх лікарів була характерна активна життєва позиція, адже більшість з них ще й брали участь у громадському житті. Одним словом, сучасним молодим лікарям є з кого брати приклад.
