Емоції бурхливої суботньої ночі починають вщухати, а значить приходить час спокійно все проаналізувати і зробити висновки.
Отже:
1. Україна лише 13 разів брала участь у Євробаченні, але вже має 2 перемоги, 2 других місця і одну бронзу. Це дуже потужний результат, яким дійсно можна пишатися. Але я хотів би звернути увагу, які саме пісні принесли нам перемоги. А були це фактично пісні народні: і за формою, і головне за духом. Більше це стосується переможного номеру Руслани, де гуцульська етно-традція була в усьому – від костюмів до музики. Але й пісня Джамали теж міцно замішана на фолкових кримсько-татарських мотивах. Так може це і є наш універсальний секрет успіху? Безумовно, співати на конкурсі в чистому вигляді «Ой чий то кінь стоїть» чи «Розпрягайте хлопці коней» не варто. Але оригінально та цікаво використовувати той скарб, який є у наших артистів у вигляді народної музики, сенс точно є. Але щоб робити це успішно, має бути те, про що піде мова у наступному пункті.
2. Уся кампанія України на Євробаченні-2016 пройшла просто на небаченому до цього рівні. Починаючи від відбору і завершуючи блискучим виступом Джамали у Стокгольмі. Такий нетиповий для України заповідник професіоналізму. Грамотне журі послідовно і з розумінням справи відсудило всі етапи відбору. Ніяких мутних рішень і непрозорості. В результаті було обрано максимально цікавий і професійно досконалий твір. Пісню, написану справжнім музикантом із консерваторською освітою. Пісню, в якій Джамала максимально показала свої сильні стороні і технічно приховала слабкі. Те ж саме можна сказати і про Руслану-2004 – там було продумано все до найменших дрібниць, в результаті чого народився ідеальний номер, який вважається одним із найяскравіших в історії Євробачення. Тож вимальовується, що якщо ми хочемо перемагати на цьому конкурсі, нам потрібні справжні профі. Професіоналізм – має стати нормою для нашого шоу-бізу. Насправді, не тільки для нього, але це вже поза контекстом цієї статті.
3. Момент, який суттєво погіршив мені настрій після перемоги Джамали. Маю на увазі результат глядацького голосування «Україна – 12 балів Росії : Росія – 10 балів Україні». Давайте спробуємо поміркувати разом. Але попередньо хочу відзначити декілька технічних моментів. По-перше, як рахувались голоси з Криму та територій так званих Д/ЛНР? Ніхто з операторів чіткої відповіді за цей час так і не дав. Не можна відкидати і факт, що майже всі (як це не сумно/дивно) наші національні мобільні оператори не є українськими, а належать Росії. Я абсолютно не прибічник теорій змов, але зараз, коли ставки надвисокі, не можу відкидати версії з маніпуляціями на тему «любові братніх народів». По-друге, персона Сергія Лазарєва в мене ніколи не викликала негативних емоцій. Його заява про те, що Крим український у 2014-му була сміливим кроком гідним поваги. Те, що з ним миттєво попрацювали відповідні органи очевидно. Так само, як і з Земфірою, до речі, яка після жовто-блакитного прапору на мікрофоні на одному з концертів в результаті не включила жодного українського міста до свого туру і взагалі шугається тепер від будь-якої згадки про Україну. Ну не всі мають настільки сталевий хребет, як Макаревич. Але навіть якщо брати до уваги невизначеність із підрахунком смсок та позитивний імідж Лазарєва в Україні такого результату голосування не мало б бути. Не мало б бути, не тому, що я за розпалювання ворожнечі між сусідами. А тому, що треба поважати себе. Коли на твою країну ллється океан інформаційного бруду і йдуть танки не може бути ніяких 12 балів для Росії. Вони можуть бути, але тільки після того, яки новий президент Росії стоятиме у відбудованому Донецькому аеропорту в скорботі схиливши голову перед меморіалом українським військовим. Коли прибере свою армію з Донбасу, поверне Крим. І ось після того ми можемо почати говорити про добросусідство і взаємні 12 балів. Не раніше. А поки це банальна неповага до себе. Чому ж так сталося? Я думаю, що незважаючи на війну, Україна страшенно недопрацьовує на інформаційному полі навіть у себе вдома. Кількість дійсно свідомих громадян, хоч і зростає, але є ще вкрай низькою. І поточна економічна ситуація аж ніяк не сприяє їх зростанню. Піраміду Маслоу перемогти неможливо: поки людина думає про те, як прогодувати родину, про самоповагу і честь вона 100% думати не буде. Так, ситуація покращується, але перемога над самими собою швидкою точно не буде. Тепер, я думаю, це очевидно усім.
А поки маємо можливість ще трохи порадіти перемозі неймовірної Джа та мусимо вже починати готуватися до Євробачення-2017. Роботи багато, але у нас все вийде. І не тільки з Євробаченням.
