Вибори закінчилися. Підрахунок голосів триває. Втім, результати, головним чином, вже відомі.
Якоїсь глобальної несподіванки, як і очікувалось, не сталося. Партія влади набирає стабільно свої – 30%, БЮТ – на другому місці (25.51% голосів). УДАР (на жаль, чи то на щастя, не зміг стрибнути вище голови і обійти Яценюка і компанію – хоч і прогнозували) (13.94%). Дивує дещо результат комуністів(13.18%), який тривалий час тримався у трійці лідерів і феномен ВО «Свободи»(10.44%), які ще на передодні виборів потрапляти у парламент із великою натяжкою. Втім, принцип останнього дня зіграв своє. Поляризований електорат опозиції, який визначався в останні й день, і забезпечив «свободівцям» черговий фарт. А чи може дійсно спраглий на національну ідею українець вирішив наповнити її новим змістом. Питання залишається відкритим. Тим не менше більш ніж десятирічна мрія ВО «Свободи» здійснилася.
Вдало сказав Олесь Доній, що «чвари в середовищі опозиції» подарували регіоналам більшість у сьомій Раді. Хоча вона й не буде настільки стабільною, як прогнозували експерти. У хід підуть «темні конячки» депутатів-мажоритарників, гра яких у багатьох випадках буде життєво важливою для більшості.
Отож, розпочнемо із особливостей виборчої кампанії, які і визначили, до певної міри, її результат.
1. “Нарізка” округів. Цього разу поділ округів був доволі незвичним: багато районів в областях, в тому числі й на Прикарпатті, були “перекроєні” по-новому. Електоральні географи добре підрахували передвиборчі симпатії.
2. Підготовка законодавства. Змінено процедуру формування окружних і дільничних комісій. Зроблено так, що в комісії могли входити особи з різних областей. Доходило до досить цікавих ситуацій, коли в округах Івано-Франківської області члени комісій (зокрема і керівний склад) були і з Києва і навіть з Криму. Причому, що не всі політичні сили змогли отримати представництво у комісіях.
3. Формування виборчих комісій. Велика кількість підставних і технічних забезпечила контроль певних сил над комісіями, що стало надійною передумовою проходження виборчого процесу.
4. Виборчий бар’єр. Ціну “вхідного квитка” у елітний клуб було піднято. З тих міркувань, щоб туди не пройшли зайві і скороспілі партії.
5. Скасовано нижню межу явки виборців. Це відвернуло загрози визнання виборів нелегітимними.
6. Недійний супровід яскраво показав, що до розвинутого громадянського суспільства нам доволі далеко. Замовні статті і “чорний PR” змогли себе реалізувати повною мірою. Тому цілком заслужено, що ця виборча кампанія має шанси ввійти в історію України, як найбрудніша.
7. Підігрівання соціальної апатії і незацікавленості у виборах, коли вже “все вирішено” призвело до того, що явка була низькою, а це у свою чергу втрата голосів опозиційними силами.
8. Відсутність реальних лідерів опозиції, що змогли б мобілізувати електорат і закликати до “останнього бою за Україну”.
Таким чином усім політичним гравцям була запропонована стратегічна гра, умови якої, схоже, були прийнятними для усіх сторін виборчого процесу. У протистоянні “тактика vs стратегія” безсумнівно перемогла стратегія, яку запропонувала влада, а решта політичних гравців погрузли у тактичних діях, не помічаючи, що все що відбувається стратегічно, йде по чітко зрежисованому плану. Ці вибори, як ніякі із тих, що відбувалися раніше пройшли під пильним контролем режисера. Ім’я якого – відоме всім. Підготовка до виборів була ретельною і продуманою. Що дало свій результат.
А тепер трохи про наслідки для України і українців, які начебто обирали нову владу.
Наслідки від результатів волевиявлення будуть впливати як на суспільно-політичну так і на соціально-економічну ситуацію в цілому.
Отже, суспільно-політична ситуація докорінним чином навряд чи зміниться. Адже влада не зацікавлена у дестабілізації існуючого стану справ і зробить усе, щоб втримати контроль над ситуацією.
Безперечно, цікавості додасть присутність у Верховній Раді двох антагоністичних сил – ВО “Свободи” і КПУ. Чи буде це просто «хлібом та видовищем» для пересічного обивателя і гарною картинкою на телевізійних ток-шоу, коли одвічні супротивники звинувачуватимуть одне одного у смертних гріхах? Чи це стане ще одним кроком до розз'єднання країни вже у стінах Верховної Ради, коли кожен із них апелюватиме до виборців, що їх підтримали, і спекулюватиме на вже давно використовуваних темах мови, історії, культури, світогляду тощо? А чи, можливо, таким чином реалізовуватиметься сценарій майбутніх президентських виборів, коли у другий тур “виводять” двох кандидатів – діючого Президента і лідера ВО “Свободи” чи лідера КПУ. Виборець звичайно ж обиратиме менше зло. Так колись було із Л.Кучмою у 1997 році. А діюча влада дуже хоче втриматися, як вже було заявлено, до 2020 року? Поки що питання залишається без відповіді.
Втім, схоже, що конструктиву за такої ситуації навряд чи ватро очікувати.
Зрозуміло, що ВРУ перетвориться на майданчик для президентських дискусій і вдалої реклами себе потенційними кандидатами на головний пост в країні. Зрозуміло й те, що опозиційні сили продовжуватимуть відсиджуватися в тіні і аж ніяк не поспішатимуть брати на себе відповідальність за законотворчість. Вигідніше, як припускають аналітики, критикувати ніж відповідати за свої дії. Перед президентськими виборами це не вигідно жодній із сторін. Таким чином, вже можна спрогнозувати, що нас очікує в’ялість парламенту із мінімумом конструктивну і максимумом популізму.
Що ж стосується соціально-економічної ситуації, то тут варто відзначити, що бізнес «завмер» в очікуванні виборів і після їх закінчення придивляється, що, де і як.
Різких валютних коливань спостерігати не доводиться. У передвиборчі дні і долар і євро трішки зросли відносно гривні. А потім їхній курс навіть знизився на 2-5 копійок. Тому швидше за все, валюта буде стабільною. І верхня межа долара – 9 гривень. Інакше всі прекрасно розуміють – що це прямий шлях до народного збурення та непрості часи для української економіки.
Тому в чому тримати свої кровні заощадження, то більшість експертів схиляються до того, що це можна робити у дорогоцінних металах – золоті та платині. Також кошти можна вигідно інвестувати у різні проекти, хоча сьогодні це досить ризикована справа. Тому найбільш зручний і перевірений спосіб зберігати кошти, вкладаючи їх у нерухомість.
Вибори виборами, а шуму, якого вони встигли наробити – вистачає доволі.
Не забудемо згадати і про зміни для Прикарпаття.
Очевидно, що зміни будуть. Хоча б тому, що область делегує своїх представників у найвищий законодавчий орган країни. П’ятеро з них до цього часу перебували на керівних посадах.
Після перемоги по мажоритарному виборчому окрузі голова обласної ради Олександр Сич складе присягу і отримає омріяне посвідчення народного депутата. І крісло голови обласної ради залишиться вакантним, як і крісло його першого заступника Василя Гладія.
Тому постає питання, хто ж стане на чолі представницького органу влади Івано-Франківщини? Чи погодиться ще раз спробувати свої сили Зіновій Митник, чи може представники покоління переможців Микола Палійчук з Тарасом Парфаном захочуть реабілітуватися перед виборцями?
Звісно, не останнім тут буде слово керманича області Михайла Вишиванюка. Як не як, а владу куди приємніше ділити з близькою і дружньою людиною, аніж із опонентом.
Однак, як встиг вже похвалитися ще один новоспечений парламентарій Володимир Шкварилюк, посада голови представницького органу області буде саме за його партією – «Фронтом змін».
До речі про Шкварилюка. Буде в облраді і новий голова Бюджетної комісії. Це також місце, претендентів на яке буде вдосталь.
Будуть зміни і в керівництві обласного центру. Івано-Франківську міську раду покине «свободівець» Руслан Марцінків. Його місце, скоріш за все, враховуючи стабільну більшість, яку має ВО «Свобода» в міськраді займе однопартієць. От тільки питання кому із доволі молодої команди у міській раді доручить «Свобода» не останню посаду в керівництві представницького органу територіальної громади. Можливо, місце вже облюбував Роман Онуфріїв, який не беручи участі у виборчих перегонах, міг забронювати собі саме цю посаду. Усі крапки над «і» у даних питаннях і не тільки розставить час.
А поки що Україна вибрала – вже існуючий добробут і стабільність із американськими обличчями, як дехто каже, чергову порцію популізму, начебто обіцяні зміни за стандартами Європи, вже оновлену рівність і справедливість, а також спроби пошуку національної ідеї. Однак, чи справжнє це все, побачимо вже у найближчий час...
Читайте також:
