Ще раз про вибори, тепер не реальні, а віртуальні. В віртуальному місті Лохів обирали нового мера. Кандидатів було аж три. Два повні лохи: діючий мер, та інший «мер», ще не діючий – головний і дуже запеклий опонент діючого. Третій кандидат був ніякий. Одні його називали модним словом «технічний», інші взагалі не розуміли звідки він взявся і що йому треба. «Хіба він не розуміє, - дивувалися в виборчих штабах першого і другого кандидата, - що за нього не проголосує жоден лох».
Боротьба була запекла: всі брудні і не брудні технології були використані. З великих «біг-мордів» на бідних членів громади споглядали кандидати в мери з одним і тим самим гаслом: «Лохів! Голосуй за мене!». На масштабних мітингах і зустрічах фаворити перегонів кидали гучні меседжі типу «Спільними зусиллями зробимо Лохів європейським містом», «Лохівська громадо – тобі світле майбутнє».
А про того третього кандидата майже ніхто не згадував. І виборчу кампанію він проводив якось мляво, та й гасло в нього було лише одне і якесь дивне і не зрозуміле: «Люди, не будьте лохами». І ось це гасло дуже блідо виглядало на фоні гучних закликів основних лідерів перегонів, які закликали змінити все в тому числі і «колір асфальту на дорогах», «всі дахи пофарбувати в кольори веселки», навіть «побудувати космодром, щоб бути готовими до зустрічі з іншопланетними цивілізаціями».
Але знову і знову крізь вир таких зрозумілих і чудових закликів пробивалося дивне «Люди, не будьте лохами…».
І ось настав всіма очікуваний день. Наш дивний кандидат з тремтінням в руках і щемом у серці стояв у кабінці для голосування. Він вже знав, що проти нього проголосували його дружина і теща. Він відчув стан розпачу і зрозумів марність всіх намагань, тому тремтячою рукою поставив відмітку на проти «Не підтримую жодного кандидата».
А що було потім? А все було як завжди: в штабі одного кандидата жваво і радісно святкували перемогу; в штабі іншого витав розпач і біль поразки.
А той третій? Він самотньо сидів у скверику на лавці з пляшкою шампанського і святкував свою поразку. На душі було гидко, він відчував, що не проголосувавши за себе, зрадив тих двадцять чотирьох, які віддали за нього свій голос. Адже їх могло бути аж двадцять п’ять на все місто і це вселяло б надію, що через п’ять років все зміниться у місті Лохів.
А можливо нічого не зміниться і місто Лохів на завжди залишиться містом лохів…
