Василь Кіндій: Дороги на Прикарпатті мають бути - як у Європі

 

Керівник Івано-Франківського відділення мережі АЗС «ОККО» відкрив понад тридцять(!) сучасних автозаправних станцій і все життя працює за гаслом «Самопомочі»: «Візьми і зроби»!

 

 

Про таких як Василь Кіндій кажуть: «Одружений з роботою». Зранку як взявся до праці й аж… У таких роботоголіків досвід завжди основний капітал. А ще нетерпимість до чужого нехлюйства. «Ну як таке може бути? В ціні кожного літра бензину понад три гривні становить акциз на будівництво і ремонт доріг! А от виїжджаємо за Івано-Франківськ – яма на ямі», – ділиться зі мною Василь Михайлович. – Звісно. Це проста математика. Узяти показник за день з продажу хоча б по наших автозаправках. Тоді можна вивести середню суму для всіх загалом. Повірте, це мільярди! А тепер слід зрозуміти, куди діває держава гроші, які призначені на дороги. Вони щезають десь там, нагорі. А якби гроші вкладати тут…»

 

— Тож навіщо вам політика, ви ж чудовий господар? Для чого йдете в депутати?

— Завжди казав, що я господарник. Громадськими справами займався, бо брав участь у трьох українських майданах – підтримував голодування студентів у 1990-му, був на Помаранчевій революції і тепер – на Майдані. Тричі був депутатом Галицької районної ради. Але я не думав про велику політику і про Верховну Раду. Наша помилка була у тому, що ми вважали що політика не впливає на господарників. Я мав сигнали від колег у Львові, що їхній бізнес утискали за Кучми, якісь непорозуміння були за Ющенка. Але такого, як творилося за того Януковича, ніхто собі й не міг уявити. Коли я у грудні минулого року з друзями був на Майдані, серед інших мені запам’яталося одне російськомовне гасло: «Поймите, нас задолбало». Все. Крапка. Я не буду більше довіряти долю своїх дітей, своїх внуків безвідповідальним і злочинним людям. Ми щойно тепер переконалися в тому, що всі європейці зрозуміли давно. Якщо ти не займаєшся політикою, політика займається тобою. Ти собі працюєш, щось плануєш, щось думаєш, а політики одним безглуздим законом можуть все це знищити. З цим треба покінчити раз і назавжди.

 

Василь Кіндій з синами

 

Думаєте, що це вдасться змінити?

— Я вважаю, що теперішня активність патріотів вселяє надію, що ми це всі разом змінимо. Я оптиміст. Тож нині, як ніколи, маємо нагоду свій набутий досвід докласти до нових законів, які дадуть змогу, наприклад, так званий дорожній збір залишати на місцях, щоб розвивати наш округ і будувати тут європейські дороги, а не мегатраси в Конча-Заспі чи новому «Межигір’ї»….  Щоб змінити принцип наповнення і розподілу бюджету. До речі, в команді «Самопомочі» якраз є активісти з «Реанімаційного пакету реформ», які вже напрацювали ряд дуже важливих і потрібних законів.

 

У 25 РОКІВ —ДИРЕКТОР!

— А це правда, що після закінчення вишу одразу ж стали директором підприємства?

— Ну не просто з-за парти. Але таке було. Після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу за спеціальністю – проектування й експлуатація нафтогазопроводів, газосховищ і нафтобаз – я був скерований на Луганщину у місто Ровеньки, тоді це була Ворошиловградська область. Якраз зараз ці території тимчасово окуповані. Спочатку два роки працював головним інженером на підприємстві із забезпечення нафтопродуктами. А через два роки, рівно в 25, став директором цього підприємства. Так простому хлопцеві вдалося вперше досягти щось самому. Якихось земних покровителів, як то кажуть, у мене не було. Мати ж працювала прибиральницею, а батько – електрозварювальником у Новому Роздолі на Львівщині.

 

Починав я свій трудовий шлях за часів “ворошиловградського ”експерименту”. Вперше замість талонів за пальне на АЗС пробували розраховувались готівкою. На той час керівників сварили за невикористані бюджетні кошти. А на Луганщині всіх все влаштовувало, ніхто не хотів перенапружуватися, бо не було конкуренції. Тож всі надлишкові кошти зі структури перекидали мені. Казали: там є той “западенець” – він не сидить на місці, все щось робить, хоче будувати, то давайте кошти йому. Тож я й практично один серед багатьох провадив на той час будівництво нових АЗС. Маючи бажання, дозвіл і кошти, за неповні чотири роки збудував там 10 автозаправних станцій. Бо завжди у праці ціную одне правило: «Бачиш щось треба зробити, – візьми і зроби». Тому мені близькі завдання «Самопомочі», від якої я й балотуюсь у Верховну Раду.

 

Василь Кіндій з командою Самопомочі

 

        «Я НЕ ВЛАСНИК, А НАЙНЯТИЙ МЕНЕДЖЕР!»

— А як потрапили на Івано-Франківщину?

За тим «ворошиловградським експериментом» зміни торкнулися всіх підприємств і колгоспів. Адже в них більше не було власних бензоколонок. Обов’язок постачання пальним покладали на централізовані нафтобази. В мене виникла ідея – автозаправні станції розташовувати не на території колгоспів і підприємств, а біля автомагістралей. Зручніше стало і підприємцям, і людям. Уперше на одній станції одночасно були бензоколонки для підприємств і для населення. Заправки стали працювати для всіх. А не виключно для одного підприємства.

Я подумав, що треба на АЗС продавати й інші товари. Те що людям може знадобитися в дорозі. За віконцями моїх заправок з’явилися зубна щітка, паста, голка з ниткою, гребінець, мінеральна вода. Тоді це вважалося новацією… Щиро кажучи, «ноу-хау» прижилося не одразу. Але згодом на такі товари з’явився попит. У той час всюди на АЗС були совєтського зразка бензоколонки. Працювали абияк, часто по руках розливали пального більше, ніж потрапляло в бак. А на моїх новозбудованих АЗС стояли колонки чехословацькі та німецькі – вищого класу!

Але як би мені добре не працювалось на сході України, мене сильно тягнуло до дому, на Галичину. Та керівництво і слухати не хотіло, щоб мене відпускати. Але тут вийшов конфуз, бо я отримав повістку до армії. Керівництво пропонувало зробити “бронювання”, бо  ж не було мене ким замінити. Проте я категорично відмовився, бо розумів, що армія – це реальний шанс вирватися з Луганщини на Галичину. Два роки я відслужив заступником командира роти будівельників. Демобілізувавшись, повернувся додому. Й оскільки мав досвід керівника підприємства, був взятий на посаду заступника  директора Івано-Франківського підприємства з забезпечення нафтопродуктами.

Через шість років по тому, у 1997-му, мене знов перевели на “важку ділянку”. На Галицькій нафтобазі на час мого приходу була, можна сказати, розруха. В той час в нашій області було вісім нафтобаз. Стояло питання про закриття деяких із них. Мені пропонували іншу посаду, проте відмовився навідріз і пообіцяв людям на нафтобазі, що буду щосили відстоювати підприємство, і що люди на заробітки до Польщі не поїдуть.  

У підсумку, спільними зусиллями через вісім місяців ми вже були другими за реалізацією нафтопродуктів у всій області. В той час як інші скорочували людей, я набирав на роботу, інші продавали обладнання, а я –розвивав підприємство. Тепер ця нафтобаза обслуговує три області, тоді як інші давно не працюють! Так-от, для того, щоб щось зробити для людей, не обов’язково бути власником. Я не власник, а всього-на-всього найнятий менеджер, керівник!

 

ДІДОВУ КРИЇВКУ ЕНКВЕДИСТИ ТАК І НЕ РОЗСЕКРЕТИЛИ!

— Про вас кажуть, що ви живете на роботі, а як сімя?

Дружина й діти звикли до мого графіка життя. Бо дружину я собі виховав. З шостого класу… Так-так. Я зустрічався з нею з підліткового віку, бо вчилися в одній школі. Тепер живемо вже 37 років разом. На Галинку вдома напосідали батьки, а в школі ще й учителі. Тож, коли вона закінчила сьомий клас, я пішов до директора й перевів її до іншої школи. Мати була дуже здивована, бо на перше вересня Галинка мала йти в першу школу, а пішла в четверту. Мати питає “Ти куди йдеш ?”. Вона ж відповіла просто : “Василь перевів”. Більше запитань не виникало. А тоді я був всього лиш дев’ятикласником.

Одного разу проводжаю Галю додому, а тут виходить майбутня теща й каже: «Чого це ви до моєї Галі ходите»? А я теж розгубився і відповідаю їй з посмішкою: «Добрий вечір»… Теща була збита з пантелику, бо не очікувала такої реакції.

Сім’я у мене невелика. Ми з жінкою, син Мар’ян з невісткою та внучка. А ще з нами в квартирі живе моя сестра з сином Віталіком. Він мені також як син. Так склалось у сестри, що як виповнився племіннику рочок, то батько більше не з’являвся.Якось діти бавились в хаті, мій малий до мене каже «тату», а племінник підійшов, дивиться мені в очі і питає: «Вуйку, а можна я буду називати вас татом?» Мені клубок підійшов до горла, але я опанував себе і кажу: можна. Малий пішов за двері, висунув з-за дверей голову, сказав «тату» і сховався за двері, чекав, яка буде моя реакція. Я спокійно підійшов, погладив малого, поцілував в голову і відповів: «Слухаю тебе, синочку». Так у мене стало двоє синів. І так є донині. Я ходив до обох синів на батьківські збори, бо це в сім’ї було моїм обов’язком,на лінійки…Та одного разу вчитель помітила, що не збігається по батькові, один син Васильович, а другий – Володимирович. Пішла до директора, той їй відповів: «Не знаю, як там за документами, але бачу постійно батька, який виховує дитину». Тому, коли питають, скільки в мене дітей, відповідаю так, як відчуваю – двоє, хоча за документами – один.

 

Василь Кіндій із Головою Всеукраїнського братства ОУН-УПА ім. Генерала Чупринки Богданом Боровичем та ветеранами УПА

 

Розкажіть про своїх батьків, дідів.

— Про своїх батьків і дідів можу розказувати годинами. А ще більше може розповісти мій 83-літній батько. У нас в родині є така історія: під час Другої світової війни мій дід Василь з хлопцями з УПА обладнав під стодолою криївку. Криївка було зроблена так вдало, що енкаведисти не змогли її знайти. Одного разу, коли в криївці переховувались троє вояків УПА, до нас на подвір’я наскочила група енкаведистів. Дід якимось чином дав знати повстанцям, щоб ті були тихо. Окупанти довго вишукували, але так нічого і не знайшли. Коли вони пішли, дід вивів хлопців із схованки і відвів у ліс, бо залишатись у криївці було небезпечно – зрозуміло, що то хтось із сусідів доніс на нього. Коли за кілька днів енкаведисти повернулися, вони знову стали шукати і знову нічого не знайшли. Але на цей раз вони дуже побили діда і забрали його в район. Цілий місяць тримали його в тюрмі і жорстоко допитували. Та дід стійко відпирався від будь яких зв’язків з УПА. Бо знав, як тільки що-небудь скаже, енкаведисти витягнуть все інше і вже не відпустять ніколи. Півтора місяці діда тримали у в’язниці і катували, а потім відпустили до дому. Коли бабуся за ним приїхала у район, він був худий виснажений, побитий-поламаний, але не зламаний.

 

ПРО УКРАЇНУ ТА ЇЇ ШАНСИ

— Що Ви думаєте про ситуацію в України? Коли ця війна закінчиться?

— Ця війна триває на нашій землі довго. Ще з 1991 року, а то й узагалі з 1917-го. Комуністи постійно воювали - з УНР і ЗУНР, із січовими стрільцями, з повстанцями на сході України. Потім воювали голодоморами з нашими селянами в 1920-х, 1930-х, 1940-х роках. Воювали з УПА, з нашою Церквою та інтелігенцією. Після відновлення незалежності стали активно воювати і знищувати нашу економіку, тепер ведуть проти нас відкриту війну, хоча брешуть, що війни нема. Нам свою національну безпеку треба будувати, виходячи з того, що на сході ми маємо і ще довший час будемо мати агресивного і підступного, непередбачуваного сусіда. Нового Президента ми вибрали, блискавичну війну того цілого Путіна зупинили, тепер треба вибрати нову Верховну Раду і негайно проводити реформи. Економічні реформи, соціальні, адміністративні. Покінчити із позаблоковим статусом. Негайно увійти до систем колективної безпеки, зокрема НАТО. Чимшвидше вступати до Євросоюзу. Бо інакше Росія нас розчавить. А зараз маємо хорошу нагоду: небувале за всю історію піднесення народу, весь світ за нас проти Росії. Усі нам хочуть допомогти, бо розуміють, що Росія на Україні не зупиниться і буде далі загрожувати Європі. Маємо використати цей історичний шанс.

 

ОЛЕГ ЄЖИЖАНСЬКИЙ, Газета «Експрес»


19.10.2014 3976 1
Коментарі (1)

Богдан Ковбас 2014.10.20, 17:45
Чому не виплачують дивіденди? Ще ні один раз не отримували з часу сертифікації.
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

1258
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

1891 3
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

1149
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

3739
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

3425 7
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2786 1

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

381

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

491

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1035

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1602
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1101
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

1126
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

819
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

6648
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

774
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

44107
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3409
07.06.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35757 1
06.06.2025

В усьому світі санкції, накладені на Росію через її агресію в Україні, стали потужним інструментом, спрямованим на ізоляцію Кремля. Однак, як і у випадку з багатьма іншими, ці заходи не стали перепоною для всіх.  

294
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

422
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

705
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

779