Таким буде Будинок юстиції в Тбілісі. Фото Тетяна Силіна
Дуже вже зачепило нещодавнє твердження президента Януковича про те, що досвід Грузії у проведенні реформ Україні не підходить (мовляв, «населення однієї тільки Донецької області більше, ніж усієї Грузії»). Слова нашого «давнього реформатора» зачепили особливо сильно, оскільки в цей час довелося бути саме в Грузії — уперше в житті і під сильним враженням від цієї країни.
Раніше нас переконували в тому, що Україні не підходять польські реформи, потім — прибалтійські. Тепер от грузинські… Добре, припустимо, що поляки й прибалти справді «були під Совєтами менше», що в них «інший менталітет», вони «завжди були частиною Європи» і що «їх за вуха тягне Захід».
Але ж грузини! Грузини ж вийшли з нами з однієї комуналки. Проте нам після розселення дісталися апартаменти значно просторіші й комфортабельніші, непогано обставлені, з електрикою й опаленням. А вони опинилися в не обтяженій вигодами кімнатці, в якій до того ж конфліктні члени сімейства досі намагаються розділити житлоплощу та ще й запросили сусіда-качка з дубинкою охороняти відвойовані 20% території. Та й імідж у грузинів навіть для постсовка був не вельми європейський. Вони самі з усмішкою згадують, як типового грузина ще десять років тому уявляли або злодієм у законі, або ж таким собі малоосвіченим неголеним чолов’ягою у традиційній кепці-«аеродромі», що торгує мандаринами і лимонами і їздить на «Волзі».
Наші сповнені стількох надій революції — Троянд і Помаранчева — відбулися майже одночасно. Але сьогодні грузини живуть у новій країні, не по краплі, а літрами вичавлюючи з себе совка, а ми чимдалі глибше грузнемо в минулому, яке нам намагаються видати за світле майбутнє. Це в них «руїну подолано». А в нас «стабільності досягнуто». Стабільності невгамовного апетиту сарани у владі й апатії, розчарування та пасивності (чи покірності?) населення.
Їм є чим пишатися у своїй країні. Розумієш, наскільки це важливо, коли усвідомлюєш, що своєї батьківщини часто соромишся. Ми звикли лаяти батьківщину на кожному перехресті як у себе вдома, так і за кордоном.
Вони ж із кавказьким запалом ладні мало не битися одне з одним за найменшої розбіжності, але честь батьківщини — недоторканна.
У чому секрет грузинського успіху? Чому в них вийшло, а в нас — ні? У чому вони інші, і хто інший — правителі, народ?
Ці запитання я ставила собі всі п’ять днів, перебуваючи в Грузії, але й через місяць вони не дають мені спокою, і в мене немає на них вичерпної відповіді.
Інші
Але що можу стверджувати з повною відповідальністю: країною в них керують геть не схожі на наших керманичів люди. Вони зовсім-зовсім інші… Починаючи з президента, який виріс в інтелігентній освіченій сім’ї, золотого медаліста і червонодипломника, який не тільки закінчив Київський інститут міжнародних відносин, а й має за плечима також Страсбурзький міжнародний інститут з прав людини, Колумбійський університет у Нью-Йорку, Університет Дж.Вашингтона, стажувався в Академії європейського права у Флоренції і в Гаазькій академії міжнародного права. (Це загальновідомі факти, але, впевнена, вони теж важливі в грузинській історії успіху.)
Команда Саакашвілі молода, зухвала й креативна. Середній вік членів уряду — 32 роки. Вони освічені, вільно володіють як мінімум двома іноземними мовами (англійською і російською), демократичні, легко й по-дружньому спілкуються між собою та з пресою. Вони — інші, і це відчувається у всьому й відразу.
…Уявіть собі липневу вечірню набережну Батумі. Бульваром прогулюється відпочиваюча публіка, на пляжі ніжаться пізні купальники. Нас, учасників «Рейсу дружби Україна—Грузія» (організованого Українським інститутом світової політики і Радою безпеки Грузії), вивантажують з автобуса посеред бульвару і кажуть, що фуршет, на якому ми зможемо поспілкуватися з учасниками конференції «Європейський шлях Грузії», буде тут. На вході в ресторан у нас ніхто не запитує документів, не нишпорить по одягу металошукачем, і ми вільно проходимо на поміст із витонченими столиками, який перетинає пляж і йде далі — аж у море. Але нас вражає не вишуканість обстановки та приголомшливої краси захід сонця, а відсутність не тільки поліцейського оточення, а навіть хоч де-не-де помітної охорони — цих хлопців специфічної зовнішності з незмінним навушником. При цьому поруч у морі продовжують хлюпатися відпочивальники, а найцікавіші з них зі своїх шезлонгів і рушників із цікавістю спостерігають, як «віпівський» поміст заповнюється європейськими й грузинськими депутатами, високопоставленими чиновниками, членами Європарламенту, Єврокомісії та уряду Грузії. Поки ми вітаємося з Борисом Тарасюком, повз нас проходить віце-прем’єр Грузії Георгій Барамідзе, трохи віддалік — міністр економіки Віра Кобалія, з’являються спікер парламенту Давид Бакрадзе і радник грузинського президента Рафаель Глюксман (син відомого французького філософа Андре Глюксмана).
«З ким би ви хотіли повечеряти?» — цікавляться наші супроводжувачі. Поки ми думаємо й оглядаємося навсібіч, вибираючи «жертву», нас уже кличуть за стіл. Модельна зовнішність, непримітна сукня, стриманий макіяж і відкрита щира усмішка. Ця 30-річна молода жінка вже два роки очолює Міністерство економіки і сталого розвитку Грузії і, попри тендітну зовнішність, має, за свідченням грузинських експертів, «бульдожу хватку» у своїй справі. Всесвітній економічний форум удостоїв Віру Кобалію звання молодого світового лідера 2012 року.
Без якихось попередніх домовленостей і заздалегідь надісланих запитань, без охоронців, що стирчать за спиною, і підготовлених помічниками тез вона охоче, доброзичливо, розкуто, а головне зі знанням справи і по суті, години зо дві відповідає на всі наші запитання, з апетитом поїдаючи креветки (пристрасть канадської юності). Народилася в Сухумі, в Канаді разом з батьками опинилася після відомих подій в Абхазії в 90-х. Чому, здобувши канадську освіту й успішно займаючись бізнесом на новій батьківщині, залишила близьких за океаном і повернулася в Грузію? «Розумієте, в Канаді все спокійно, стабільно, все заздалегідь відомо. А тут складно, але дуже цікаво, — палають Вірині очі. — Тут відчуваєш драйв. У нас дуже гарна команда. Ми однодумці. Це головне. Дуже часто збираємося всім урядом, мотаємося по країні, змагаємося, хто більше проектів здійснить, більше ідей висуне — що, де і як можна поліпшити». На мить замислившись, додає: «А ще грузини великі патріоти. Тому багато з тих, хто виїхав, зараз повертаються. У нас останніми роками позитивна міграція — більше повертаються, ніж виїжджають. Адже тут сьогодні можна багато чого зробити».
Після вечері всіх бажаючих продовжити вечір запрошують до клубу потанцювати. У розпал вечірки, під гуркіт виступу якогось гурту, в залі несподівано з’являється Саакашвілі. Зайшов поспілкуватися з учасниками конференції. Або потусуватися, якщо хочете. Із залу перед цим нікого не виганяли, журналістам рук не заламували, техніки не відбирали й на підлогу долілиць не кидали. Більше того, в українських журналістів навіть була нагода потиснути руку грузинському президентові. І вони нею охоче скористалися...
Можливо, хтось назве все викладене вище емоціями, суб’єктивним сприйняттям. Так, грузини справді майстри причарувати, обігріти, нагодувати, а заодно й похвалитися своїми досягненнями. Але ж річ не тільки в гостинності й майстерному піарі. Українці ж теж дуже гостинна нація, але чомусь ніякий піар досі істотно не виправив катастрофічного іміджу нашої держави. А про успіхи Грузії змушує говорити не стільки грамотний ребрендинг країни, скільки цифри й факти.
Дошка пошани
Ще в 2010 р. Світовий банк назвав Грузію «Реформатором №1 за 2005—2010 рр.». У рейтингу простоти й зручності ведення бізнесу Doing business у 2012 р. Грузія посіла 16-те місце зі 183 країн (Україна ж опустилася зі 149-го (у 2011 р.). на 152-ге). А за деякими категоріями цього рейтингу Грузія входить навіть до найкращої десятки: реєстрація власності — 1-ше місце (Україна — 166-те); отримання дозволу на будівництво — 4-те (Україна — 180-те); реєстрація бізнесу — 7-ме (Україна — 112-те); кредитування — 8-ме (Україна — 24-те).
Грузія працює над собою: із захисту інвесторів піднялася на чотири пункти — з 21-го місця у 2011 р. — на 17-те у 2012-му; з оподаткування рвонула відразу на 20 пунктів — з 62-го на 42-ге. Україна ж або сповзає вниз (із захисту інвесторів — з 108-го місця на 111-те), або сумно тупцює на місці (з оподаткування так і залишившися майже на останньому, 181-му, місці).
Тільки двом державам у світі торік вдалося підвищити кредитний рейтинг — Казахстану і Грузії (з «В+» до «ВВ-»).
Економічне зростання Грузії в другому кварталі поточного року становило 8,1%, і президент Саакашвілі з упевненістю прогнозує, що річне зростання буде не нижчим за 8% (Україні ж міжнародні фінансові інституції пророкують цього року якщо й не рецесію, то мляве зростання у 2—3%, перше півріччя уряд Азарова завершив зі скромними 2,5%).
Агентство міжнародного розвитку Сполучених Штатів (USAID) назвало грузинські перетворення «найбільш широкосяжними, глибокими й швидкими реформами, проведеними в будь-якій з країн у світі за останніх 50 років».
Ще раз варто акцентувати: досить вражаючих результатів Грузія досягла не тільки попри світову економічну кризу, що торкнулася більшості держав, а й попри війну 2008 року, закриття російського ринку та окупацію Росією п’ятої частини країни.
Те, що не вбило їх, зробило їх сильнішими. Завзяті хлопці ці грузини. І вони не тільки самі вірять у себе, а й світ змусили повірити у свою країну. Попри незмінно апокаліптичні прогнози російських касандр, минулого року в грузинську економіку інвестиції прийшли з 65 держав і становили 1 млрд.111 млн. дол., збільшившись на 37% (на душу населення припадає приблизно 251 дол. В Україні ж з її 6473,1 млн. дол. прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у 2011 р. на одного українця припадає всього близько 141,5 дол., а якщо згадати, що перше місце серед країн, які інвестують в Україну, незмінно посідає Кіпр, то реально ПІІ на наші з вами душі припадає значно менше…).
Протягом найближчих чотирьох років уряд Грузії планує залучити понад чотири мільярди ПІІ. Команда грузинських реформаторів від самого початку розглядала приплив іноземних інвестицій як життєво необхідну умову для швидкого розвитку країни. І цілеспрямовано створювала для цього інвесторам умови, не кривдячи й заохочуючи при цьому і вітчизняний бізнес.
Максимальну лібералізацію та масштабну приватизацію Каха Бендукідзе, ідеолог грузинських економічних реформ, з перших днів вважає наріжним каменем. Ледве зійшовши з трапа літака в Тбілісі, успішний російський бізнесмен (на той час), котрий прилетів з Москви 2 червня 2004 року на запрошення М.Саакашвілі, заявив: «Грузія повинна серйозно взятися за приватизацію і продати все, крім совісті». Що, власне, дуже швидко згодом і зробили. Реформатори не побоялися віддати під роздержавлення практично все: від стратегічних підприємств, землі, водних і лісових ресурсів до лікарень і навчальних закладів.
Умови для ведення бізнесу в Грузії поліпшуються з кожним роком. Триває лібералізація податкової системи. Тоді як Україна побила торік світовий рекорд, посівши перше місце за кількістю податків — їх у нас аж 135, Грузія з початку 2012 року скасувала ще два, залишивши всього чотири (податок на прибуток (15%), на власність (1%, на землю не с/г призначення — 0,24 ларі за 1 кв.м), прибутковий (20%) і ПДВ (18%). Уявляєте, як нудно живеться грузинським бухгалтерам? А як заздрять українські роботодавці грузинським, які не відають, що таке податок на зарплату! Непогані умови в Грузії і для мікробізнесу: якщо фізособа у своїй підприємницькій діяльності не використовує найманої праці і її річний дохід не перевищує 30 тис. ларі (приблизно 150 тис. грн.), то податків такий підприємець не сплачує взагалі. Малий бізнес — із доходом до 100 тис. ларі (500 тис. грн.) — сплачує фіксований податок в 3 або 5%.
Оскільки з 2011 року в Грузії почав діяти вже другий «реформаторський» податковий кодекс, на допомогу підприємцям було запроваджено інститут дільничного податкового офіцера. Спочатку багато бізнесменів зустріли нововведення в багнети, очікуючи лавини перевірок і штрафів. Але, розібравшись, що податкового дільничного послано їм на допомогу для роз’яснення нюансів податкового законодавства, і права штрафувати він не має, а лише вказує на помилки (які, до речі, підприємці мають право виправити у своїй документації), нововведення багато хто з них оцінив належним чином. Поскаржитися підприємцям тепер теж є кому: в Грузії запроваджено ще й інститут підзвітного парламенту податкового омбудсмена, головне завдання якого — захищати права платників податків.
Спрощення податкового й митного законодавства приносить грузинам іноді зовсім несподівані результати. «Знаєте, яка в нас головна стаття експорту? Автомобілі, яких ми не виробляємо, — сміється В.Кобалія, але вона не жартує. — Ми настільки полегшили дозвільну систему, прискорили бюрократичні процедури оформлення й розмитнення, що сусіди — азербайджанці, казахи, які приїжджають до нас за авто, забезпечили Грузії чудовий реекспорт».
Про успіхи боротьби з корупцією в Грузії написано вже томи. Тому обмежимося лише кількома фактами й цифрами. 2011 року Transparency International (TI), міжнародна антикорупційна структура, назвала уряд Грузії «найефективнішим урядом у боротьбі з корупцією». На початку минулого місяця було оприлюднено результати дослідження, проведеного IBRD, IDEX, Transparency International-Georgia і ЄС. Згідно з опитуванням, 99% громадян Грузії торік жодного разу не стикалися з вимаганням хабара, і за цим результатом ця країна перша в Європі. Серед держав — кандидатів на членство в НАТО Грузія є найменш корумпованою. Громадяни Грузії, порівняно з громадянами ЄС, у середньому в чотири рази рідше зустрічаються з корупцією в повсякденному житті, свідчать результати дослідження. 77% його учасників позитивно оцінили дії уряду проти корупції. А посол ЄС у Грузії Ф.Димитров, презентуючи документ, також повідомив, що, згідно з результатами, в системі уряду Грузії та юстиції немає корупції. Остання теза особливо дорога грузинам, оскільки вони незадоволені й ображені 64-м місцем у рейтингу Transparency International та розмовами на тему так званої елітної корупції, особливо охоче підтримуваними російськими ЗМІ. Але з ганебної дзвіниці нашого 152-го місця грузинське 64-те — мрія. Причому не тільки для нас: у рейтингу TI Грузія залишила за спиною п’ять членів Євросоюзу — Словаччину, Італію, Румунію, Грецію та Болгарію.
Будинок юстиції: відчуйте себе людиною
Усі наведені вище цифри, безумовно, вражають. Але те, що нам довелося побачити на власні очі й, що називається, помацати руками в Батумі, вбиває наповал будь-кого, хто живе в постсовку. Мова про те, що почали відкриватися по всій Грузії так звані будинки юстиції, порівняно з якими «єдине вікно» — просто позаминуле століття. Якщо ви, як і я, недавно пройшли «сім кіл БТІ», або хоча б намагалися отримати влітку закордонний паспорт, або… Ну, загалом, були змушені тісно спілкуватися з нашою державою, ви зрозумієте мої почуття.
Тісні, задушливі й темні коридори, в яких часто ніде присісти; натовпи стомлених і роздратованих людей у нескінченних чергах; сповнені власної значущості похмурі хамуваті тітки, які ганяють вас по нескінченному колу кабінетів. Щоб отримати якусь довідку, виписку з реєстру, будь-який документ, ви витрачаєте тижні, а то й місяці, марнуючи час, гроші й здоров’я. Це — в нас. У грузинів давно все інакше. А з минулого року — фантастично інакше.
Суперсучасна на вигляд височенна будівля. Ми в батумському Будинку юстиції. Всередині світло, просторо, багато повітря, всюди світяться якісь монітори. Повне відчуття, що ми раптом потрапили у фантастичний фільм. «Просто «П’ятий елемент» якийсь», — бурмоче хтось з наших. Юна дівчина з голлівудською усмішкою (інших тут просто немає) проводить для нас екскурсію.
Для зручності та економії часу грузинських громадян держава вирішила об’єднати в одному місці більшість сервісів, на які вона має ексклюзивне право. Під одним дахом можна отримати загалом близько 300 видів послуг Палати нотаріусів Грузії, Національного агентства публічного реєстру, Агентства громадянського реєстру, Національного архіву та Національного бюро з виконання. Батумський Будинок юстиції вже обслуговує три тисячі людей на день (у найбільшому ж — тбіліському, який мають відкрити цієї осені, планується щодня приймати до 20 тис. осіб). Черг не видно. Зал для відвідувачів розділено на три простори — самообслуговування, швидкого й тривалого обслуговування. Біля входу відвідувачів зустрічає консультант із незмінною усмішкою (кажуть, їх набирають після спеціального кастингу) і залежно від питання, яке цікавить, спрямовує в потрібний простір до оператора. Дітей можна залишити переглянути мультики або помалювати з аніматором у спеціально відведеному місці. Пересування громадян регулює електронна інтегрована система управління чергою. Середній час очікування (вдихніть глибше) — 48 секунд. У зоні швидкого обслуговування, на яке потрібно не більше двох-трьох хвилин, можна отримати готовий паспорт, завірений апостилем документ тощо. Простір тривалого обслуговування (понад п’ять хвилин) призначений для тих, кому треба здати заявку на паспорт або документи, необхідні для реєстрації майна або бізнесу тощо. Але й тут клієнт перебуває зовсім недовго. Зауважень на кшталт «ви що, зразка не читали?» або «на дверях же все написано!» ви тут не почуєте: все чемно пояснять, покажуть і допоможуть. Оформити й отримати паспорт можна за годину, зареєструвати бізнес — за 10—15 хвилин, узяти шлюб — за п’ять…
Багато чого в Будинку юстиції можливо зробити й самостійно. Втративши неймовірну кількість нервових клітин і витративши кілька місяців життя на отримання в нашому БТІ виписки з держреєстру, я пережила буквально культурний шок, побачивши, як це робиться в Грузії. Підходите до великого сенсорного екрана на стіні. Кілька разів доторкаєтеся до нього пальцем і отримуєте вашу виписку про майно. За кілька секунд! Без черг, хамства й хабарів! Поруч висить інший великий екран. Із його допомогою ви, набравши ім’я й прізвище будь-якого громадянина Грузії, можете довідатися, власником якої власності він є. Не вірите? Поїдьте, подивіться самі. Повірте, це вражає. Розповідають, що навіть Хілларі Клінтон, яка відвідала батумський Будинок юстиції в червні, не могла стримати захвату, доручивши підлеглим детально вивчити грузинський досвід.
Подібні заклади, крім Батумі, відкрито ще в п’ятьох містах — Кутаїсі, Местії, Руставі, Озургеті, Гурджаані. Цього року планується запустити ще в шести, наступного — в трьох. При цьому креатив команди Георгія Вашадзе, який курирує проект будинків юстиції, вирує. У найближчому майбутньому мають з’явитися сервіси Just drive («просто кермуй») і Just cafe («просто кафе»). У першому випадку клієнт забирає свої документи (паспорт, свідоцтво про народження дитини etc), не виходячи з автомобіля (за аналогією із системою «Макдональдса»): під’їжджає до першого вікна, називає прізвище, під’їжджає до другого — отримує свій документ, стаканчик кави і — «Щасливої дороги!». Just cafe передбачає, що відвідувач Будинку юстиції зможе заповнити потрібні для отримання тієї чи іншої послуги документи, насолоджуючись кавою за столиком у тут-таки розташованому кафе.
2012 року грузинський бренд «Будинок юстиції» став переможцем конкурсу ООН, який оцінює якість сервісу, надаваного державою громадянам, у номінації «Поліпшення надання найважливіших державних послуг». У минулі роки ця нагорода діставалася США, Канаді, Японії, Німеччині, Швеції, Нідерландам, Польщі…
Інфраструктурою — по безробіттю
Удосконалення держпослуг — далеко не єдиний пріоритет уряду Грузії. Нещодавно оновлена команда під керівництвом Вано Мерабішвілі, міністра внутрішніх справ, який покинув цей пост і пересів у прем’єрське крісло, в ухваленій на початку липня програмі «Більше користі народу» головним пріоритетом називає розв’язання проблеми безробіття. А для його усунення планує поряд зі сприянням приватному бізнесу інтенсивно розвивати інфраструктурне будівництво (що, за розрахунками, має створити 273 тис. нових робочих місць). Протягом чотирьох років треба буде оновити 5 тис. км доріг (і одночасно працевлаштувати 40 тисяч людей).
Тиждень тому почалося будівництво автобана Тбілісі—Руставі. Через два роки, коли планується його завершити, з одного міста до іншого можна буде доїхати за сім хвилин. Як іде будівництво автобана Тбілісі—Поті—Батумі, ми спостерігали по дорозі в Батумі. Коли дорогу добудують, зі столиці туди можна буде дістатися всього за 2,5 години. Наскільки ця дорога важлива для країни, запитайте в будь-якого тамтешнього водія. На вже відбудованій ділянці шляхопроводу почуваєшся не гірше, ніж на європейських автобанах, — на старій, двосмуговій, ділянці траси доводиться тягтися за навантаженими хурами й часто гальмувати, щоб дати перейти дорогу коровам, які нікуди не поспішають.
Окрема увага — завершенню будівництва аеропорту «Копітнарі» в Кутаїсі. Проект на особливому контролі у Віри Кобалії, яка часто відвідує об’єкт. «Відкрите небо» — її «фішка» й заслуга. Ледь ставши міністром, вона, всупереч запеклому опору вітчизняних авіаперевізників, відразу «завела» у Грузію дві іноземні лоукост-компанії та підписала з Євросоюзом угоду про єдиний повітряний простір, яка дозволяє будь-якій європейській авіакомпанії безперешкодно літати до Грузії. (Україна веде переговори з приводу подібного документа з ЄС із грудня 2007 р., але навіть попри лютневе доручення В.Януковича «відкрити небо» до липня ц.р., уряд знову не спромігся.)
Новий аеропорт, проект якого розробили голландці з Unstudio (відомої своїми проектами брюссельського аеропорту та музею Mercedes Benz), стане прикладом «зеленої» архітектури: максимальне використання денного світла, на даху — панелі сонячних батарей, опалення — підземними гарячими джерелами.
Уже з кінця вересня Wizz Air розпочне прямі регулярні авіарейси на лінії Київ—Кутаїсі, можлива ціна квитка — 22 євро. Майже готовий до відкриття «Копітнарі» буде спроможний приймати літаки будь-якого типу та розрахований на малобюджетні авіакомпанії. Що, на думку В.Кобалії, по-перше, змусить підкоригувати свою цінову політику Тбіліський і Батумський аеропорти, а по-друге, можливість дешево літати приверне до Грузії більше туристів. А це дуже важливо й для самого Кутаїсі.
Колишня індустріальна й «злодійська» столиця пережила не кращі часи. Після розвалу Союзу промисловості практично не залишилося. Роботи — теж. Кожен виживав як міг. Та й сьогодні Кутаїсі, тільки-но вийдеш із відреставрованої частини центру міста, вражає бідністю. Обшарпані п’ятиповерхівки радянської архітектури — далеко не гірше житло. Халупи, які приліпилися до берега річки Ріоні, досить мальовничі, їх хочеться малювати й фотографувати, але геть неможливо уявити, як у них хтось може жити. На вуличці поруч з однією із центральних площ — розпал стихійної торгівлі. У нас теж торгують різноманітними продуктами й речами, але такого мотлоху я давно не бачила. Колоритні літні грузинки, всі в чорному в нестерпну спеку, практично з асфальту продають головки домашньої бринзи. Влада їх не чіпає: людям потрібно за щось жити. Наша українська мова привертає увагу грузина похилого віку, він зупиняє нас зі словами: «Я чув, у вас хочуть відняти українську мову, боріться за неї, це дуже важливо». На запитання «А як живеться нині в Грузії?», зітхнувши, відповідає: «Важко. Але ми віримо, що в нас є перспектива».
Будівництво міжнародного аеропорту — одна зі складових цієї перспективи для кутаїсців: створення нових робочих місць, пожвавлення ділової активності, адже місто має обслуговувати іноземців, які туди прибувають. Істотне збільшення кількості гостей у місті забезпечить і перенесення незабаром у Кутаїсі парламенту країни. У щойно відбудовану обитель, простору й прозору, як і більшість нових будівель грузинських держструктур, грузинські законодавці переїдуть після жовтневих парламентських виборів. Опозиція виступає проти цього рішення, звинувачуючи Саакашвілі в бажанні знизити політичну активність у Тбілісі та в країні. Площа перед нинішнім будинком парламенту — улюблене місце проведення мітингів. У Кутаїсі, побоюються опозиціонери, таких масових виступів, як у столиці, зібрати не вдасться. Але представники влади пояснюють своє рішення іншими резонами, зокрема реалізацією принципу децентралізації та кроком до розвитку регіонів. Децентралізацію, пояснює Саакашвілі, слід сприймати широко — як економічну, інституціональну й соціальну, так і ментальну. «Мета всього, що ми робимо, перетворити на центр не один район, а всю Грузію», — заявив президент у День незалежності Грузії, відкриваючи святкову сесію парламенту в іще недобудованій будівлі. Його прибічники пояснюють, що країна з такою чисельністю населення, як у Грузії, не має права розвивати тільки столицю чи створювати мегаполіси. Життєво важливо розбудовувати регіони. Перенесення парламенту в Кутаїсі, за задумом його ініціаторів, дасть поштовх до відкриття там офісів міжнародних організацій, готелів, сприятиме розвитку інфраструктури, що в сукупності забезпечить створення нових робочих місць.
Долаючи перешкоди
Говорячи про нинішні пріоритети грузинської влади, слід наголосити на особливій увазі, що приділяється енергетиці й, зокрема, будівництву гідроелектростанцій, яких за найближчі чотири роки заплановано побудувати аж 27 (із працевлаштуванням на них 13 тис. людей). Електроенергетика — для грузинів особлива тема. Дуже вже добре вони пам’ятають свою колишню залежність від настрою Росії, холодні вечори при свічках, але без романтики, буржуйки й зрубані дерева в містах…
«…А поїхали до телевишки, покажемо дорогим гостям наше місто», — раптом з ентузіазмом вигукує о дванадцятій годині ночі тбіліський експерт Давид Беріташвілі, коли пізню вечерю закінчено, і ми, якщо чесно, мріємо доповзти до ліжок після автобусного переїзду з Батумі в Тбілісі з відвідуванням Кутаїсі та Мцхети. Але покірно вантажимося в авто й за кілька хвилин — Тбілісі біля наших ніг. Утому — як рукою. Краса невимовна. Місто сяє, як на Різдво, створюючи відчуття свята щовечора. Тут розумієш, що «свято, яке завжди з тобою», це не обов’язково Париж, просто Гемінґвею не довелося побувати в сьогоднішньому Тбілісі. «А освітленням нашої телевишки опікувалися ті самі фахівці, що й паризької Ейфелевої вежі», — захлинаючись розповідає експерт і ведучий популярної телепрограми Михаїл Тавхелідзе (повернувся, до речі, в Грузію, пробувши у Швеції три роки й отримавши там посвідку на проживання). Вечірній Тбілісі — особлива гордість його мешканців, і хочеться вірити, що вони вже ніколи не дозволять занурити його в темряву…
В це важко повірити, але сьогодні Грузія будує нові електростанції не тому, що їй не вистачає електрики, а для збільшення її експорту. В цей час він здійснюється в Туреччину, Вірменію, Азербайджан, Сербію і… Росію. Причому ні під час «п’ятиденної війни», ні після, попри всі дії, спрямовані Росією проти неї, Грузія не припиняла подачу електроенергії російським споживачам. Такі от вони, ці грузини.
З експортом вина в них історія теж досить повчальна вийшла. Коли Росія в 2006 р. закрила свій ринок для грузинських сільгосптоварів, включно з вином, було тяжко. Але ніхто не стенав і не закликав терміново вступати в Митний союз, аби зберегти російський ринок. Уважно вивчили стандарти Євросоюзу, підвищили якість вина й переорієнтувалися на європейський ринок. Сьогодні туди йде більш як 20% грузинського «напою богів». (Тож у наших сироварів є вельми надихаючий приклад. Чи наслідують?)
«І що тепер каже наш спільний „друг“ пан Онищенко?» — поцікавилися ми у Віри Кобалії. «Не знаю. Не цікавилася. Але ось вам один факт. Саме те вино, яке так критикував пан Онищенко, торік на міжнародному конкурсі в Гонконгу здобуло Гран-прі». Понад те, як ми довідалися згодом, представивши на професійний суд 37 видів вина та алкогольних напоїв, у Гонконгу Грузія зібрала багатий урожай нагород, заробивши, крім Гран-прі, ще дві золоті, одну срібну та тринадцять бронзових медалей. А в Ізраїлі на конкурсі Terravino 2011, на який було послано 39 видів алкогольної продукції, Грузія завоювала дев’ять золотих, сім срібних медалей і три спеціальні призи, посівши третє місце за кількістю нагород серед 30 країн. Ось так.
Виноробство й виноградарство, а також вирощування горіхів (Грузія входить до світової трійки найбільших експортерів фундука) — мабуть, найуспішніші сільськогосподарські галузі країни. Їхня продукція зорієнтована на розширення експорту. Але один з основних головних болів уряду — проблема продовольчої безпеки країни. Хоч як дивно, але перебуваючи в досить сприятливих кліматичних умовах, Грузія поки що не може забезпечити себе харчами. «Наше сільське господарство — велике гальмо для країни», — стверджує Михаїл Тавхелідзе. Проблема в тому, пояснює експерт, що 48% населення Грузії живе в сільській місцевості (у середньому по Європі цей показник значно нижчий). При цьому ця майже половина населення країни виробляє лише 8—10% ВВП Грузії. Однією з основних причин настільки низької ефективності в сільському господарстві називають дуже маленькі площі наділів, які належать селянам: у середньому одна сім’я володіє одним гектаром (у США, наприклад, це 64 га), а фермерських господарств у Грузії ще мізерно мало. Далеко не багатим селянам не по кишені ні сучасна сільгосптехніка, ні елітні сорти насіння, ні високоудійні породи корів. І наскільки Грузія сьогодні ще бідна, особливо чітко видно саме в сільській місцевості.
Друга причина неефективності — відсутність центрів зберігання сільськогосподарської продукції й недостатні потужності її переробки. І третя причина — незнання селянами передових сільгосптехнологій, працюють вони здебільшого як у давнину, як їхні діди й прадіди. «В них 20 років уже як виноградник не приносить урожаю, а вони все намагаються там щось вирощувати. Вчитися їм потрібно. Необхідно комп’ютеризувати села!», — гарячкує Давид Беріташвілі. Уряд думає і діє в тому самому ключі, включивши у свою програму розв’язання проблем у кожному селі не тільки з водою, електрикою та газом, а й з Інтернетом. У сільську місцевість направляються кілька сотень учителів інформатики, які повинні навчити селян користуватися комп’ютером. Відкриваються так звані центри обслуговування, в яких селяни матимуть можливість знайомитися із сучасними технологіями у своїй сфері. У середині липня стартувала нова держпрограма, яка охоплює спочатку 300 великих сіл, у кожному з яких з’являться комп’ютери та Інтернет, розпочнуться безкоштовні тренінги для селян.
Цього року італійська група Ferrero, за підтримки Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID), розпочала програму навчання та підготовки фахівців для вирощування фундука. Планується, що найновітніші технології в цій справі опанують 2200 виробників горіхів.
Уряд також запланував закупівлю двох тисяч тракторів, комбайнів та іншої техніки на допомогу селу, а також створення понад 500 сільгосппідприємств. Що ж до розв’язання проблеми зі зберіганням і збутом вирощених фруктів і овочів, то, як повідомив на початку цього місяця прем’єр В.Мерабішвілі, у Грузії створюється ТОВ «Державна компанія з експорту фруктів і овочів», яка має допомогти селянам експортувати свою продукцію. По всій країні буде відкрито пункти для збирання продукції, оснащені сучасним обладнанням із сортування, упаковки та зберігання. Понад те, за словами прем’єра, велике сховище для грузинських овочів і фруктів планується побудувати в Україні. Через цей термінал, за авторським задумом, здійснюватиметься експорт не тільки в Україну, а й на ринки інших країн Східної Європи.
(Далі буде)
Тетяна Силіна
