Валентин Москвін: Дякую долі, що був частиною «Прикарпаття» та «Дніпра»

8 січня, відсвяткував свої 50 відомий український футболіст Валентин Москвін, вихованець івано-франківського «Прикарпаття». «Репортер» поговорив з ювіляром про футбол і багато іншого…

 

— Валентине, як з’явився футбол у вашому житті?
Народився я в Івано-Франківську. Батько — військовослужбовець, мати —  вчитель іноземних мов. Жили в центрі міста. Батьки були вимогливі, але це не позбавляло мене з раннього дитинства багато грати з хлопцями у футбол. Здається, десь у першому класі нашу гру бачив Юрій Семенович Шайкін. Він потім підійшов до мене та запросив на тодішній стадіон «Спартак», де знаходилась дитяча футбольна школа. Саме з того часу, можна вважати, футбол став невід’ємною частиною мого життя.

 

— Кажуть, що у тренера Шайкіна були найважчі тренування серед усіх груп у футбольній школі того часу?
Мабуть, так воно і було. Були й такі тренування, після яких сил вистачало лише дістатись додому. Але це не заважало добре вчитися у школі №3: в атестаті мав лише дві четвірки — з фізики та хімії, решта — 5). Зараз можу лише подякувати наполегливості та вимогливості нашого тренера.

— Так сталося, що ви останній із вихованців франківського футболу потрапляли до складу юнацьких і молодіжних збірних СРСР…
— У 14 років мене почали залучати до юнацької збірної УРСР, яка складалася з гравців 1968 р.н. Команда  успішно виступала на всесоюзних турнірах: Кубок «Надії» і Кубок «Юності». В 1985 році запросили до союзної юнацької збірної, за яку тоді виступали Юрій Калитвинцев, Ігор Коливанов, Ігор Добровольський і Дмитро Харін. Команда тоді підібралась добротна, ставала переможцем та призером різних міжнародних турнірів, зокрема Меморіалу Гранаткіна у Ленінграді в 1986 році. У фіналі ми там переграли навіть збірну ФРН, за яку виступали майбутні чемпіони світу Олівер Біргофф та Андреас Меллер.


На фото: юнацька збірна CРСР  – переможець меморіалу імені Гранаткіна. Валентин Москвін – нижній ряд, четвертий зліва

 

— В одному з інтерв’ю ви казали, що з дитинства мріяли грати за івано-франківський «Спартак». Коли збулася ця мрія?
— Так, справді. «Спартак» тоді грав у першій союзній лізі, матчі якої збирали багато вболівальників на місцевому стадіоні. Враження ті матчі залишали незабутнє.

В 1984 році мене вперше запросили на тренування команди майстрів «Прикарпаття», яка тоді виступала у другій лізі. Команду  тренували Юрій Дячук-Ставицький і Борис Россихін. Пам’ятаю одне з тренувань у парку Шевченка — там, де гірка. Завдання було — не лише викарабкатися на неї найшвидше, а ще й зробити це якомога більше разів. Я дуже здивувався, коли виконав завдання першим серед усіх гравців команди майстрів. Ось тут і пригадалися тренування Юрія Семеновича (посміхається).

У футболці «Прикарпаття» вперше вийшов на поле у наступному сезоні, в матчі з тернопільською «Нивою». На жаль, ми тоді програли. У своєму другому матчі я навіть відзначився забитим м’ячем, але команду знову спіткала невдача. Програли житомирянам. Програли і третій матч — команді Ірпеня. Отже, дебют у команді, за яку мріяв грати з дитинства, щодо результату видався катастрофічним.


Одне з перших фото у футболці “Прикарпаття”. В атаці – Валентин Москвін

 

— Та загалом за «Прикарпаття» ви провели чотири сезони, один з яких припав на 1987 рік — коли команда виборола третє місце у другій лізі.
— На мою думку, та команда була чи не найсильнішою за складом в історії «Прикарпаття». Ярослав Думанський, Ігор та Микола Юрченки, Сергій Турянський, Ігор Мельничук… Чи не найкращі свої сезони у футболці «Прикарпаття» провели Андрій Чикало, Петро Мельник та Аркадій Баталов. Як би то сказати, команда була — бомба! Вважаю, що в тому сезоні Івано-Франківськ міг повернутись до першої союзної ліги — як за змістом гри, так і за результатом.

 

На жаль, тоді зіткнулися з ганебним явищем у радянському футболі, коли місця, які команди мали посісти за підсумками сезону, інколи вирішувались у Києві чи Москві, а не на футбольному полі. Переможцем стала сімферопольська «Таврія», в якої на той час інфраструктура була кращою, ніж в Івано-Франківську, бо в нас уже розпочалася реконструкція стадіону.


На фото: “Прикарпаття” на відкритті футбольного сезону на стадіоні «Кристал»  

 

— Як гравця юнацької збірної СРСР вас запрошували й інші клуби?
— В 1986 році я навіть побував у київському «Динамо». Саме в цей час у Києві грали дублери «Динамо» та московського «Спартака» у Києві. На матчі я був не один, а з Олександром Чубаровим. Вразив стартовий склад киян — в них на поле вийшли чемпіони СРСР, володарі Кубку Кубків УЄФА Вадим Євтушенко, Іван Яремчук, Олексій  Михайличенко, інші.

На той момент я хотів грати у футбол, а не чекати свого часу. Тому згодом прийняв пропозицію «Дніпра», який проводив політику омолодження складу. Я потім ані секунди не шкодував про своє рішення. Мені пощастило грати поряд із такими зірками, як Володимир Лютий, Вадим Тищенко, Едуард Сон, Євген Шахов, Микола Кудрицький та іншими, грати під керівництвом Євгена Кучеревського.

 

— Як випливає із історії, ви забили останній м’яч не лише у складі «Дніпра», але й загалом — серед усіх українських команд у чемпіонаті СРСР.
— Дуже добре пам’ятаю той матч з «Пахтакором» у Дніпропетровську. Я забив на 89 хвилині, коли ми програвали ташкенцям з рахунком 1:3. Забитий м’яч став підсумком сезону, в якому ми посіли дев’яте місце в останньому чемпіонаті СРСР. Хоча серед дублерів ми здобули остання золото Союзу.

Один статист із Дніпра колись розповідав мені, що той гол, за його підрахунками, був останнім, забитим у чемпіонатах СРСР, бо коли я забивав «Пахтакору», то матч у Москві між «Спартаком» і запорізьким Металургом» уже завершися.

 

— А в чемпіонаті незалежної України ви здобували нагороди чемпіонату?
— Так, у першому сезоні «Дніпро» виборов бронзу, а через рік лише за додатковими показниками поступився київському «Динамо» у боротьбі за золото.

Далі мені випало пограти один сезон в Ізраїлі, після чого повернувся в України. Прикро, але на той момент мені вже добряче дошкуляли травми.

У 1997 році я повернувся до Івано-Франківська, де провів два матчі за фарм-клуб вищолігового «Прикарпаття», тисменицький «Хутровик» і був змушений закінчити грати.

 

— Чим зайнялись по завершенню кар’єри футболіста?
— Спочатку спробував себе в арбітражі футбольних матчі, але дуже скоро зрозумів, що це не моє. Працював у команді першої ліги ФК «Спартак» Івано-Франківськ, куди мене свого часу запросив Ігор Юрченко.

Потім, на запрошення Йосипа Бербеця, пішов у місцеву СДЮСШОР, де працюю і нині.

 

— То який, на вашу думку, теперішній стан дитячо-юнацького футболу в Україні?
— Про України говорити не буду. Відзначу лише те, що робиться у нас в області. В першу чергу бракує полів. Якщо з футбольним інвентарем ще більш-менш нормально, то поля — найболючіше питання. Якщо кажуть, що на піску підготувати висококласного футболіста можуть тільки в Бразилії, то я сумніваюсь. У тій ж Бразилії, якісних полів для дитячо-юнацького футболу мабуть більше, ніж в Україні.

По друге, є велика проблема переходу юних футболістів із юнацького футболу в дорослий. Так, хлопці 17-19 років після закінчення футбольних шкіл не можуть повноцінно влитися та закріпитись у професійних командах. Тішить, що вдалося створити в Івано-Франківську команду другої ліги, в якій 18 із 24 заявлених футболістів — вихованці нашої школи. Вважаю, що школа «Прикарпаття» була й залишається найкращою в області, це видно по результатах роботи тренерів і здобутках вихованцівпротягом тривалого часу.

Також до проблем можна віднести те, що більшість уродженців Прикарпаття віддає перевагу навчанню футболу у Львові, Чернівцях та Стрию, ніж у школах нашої області.

 

— Що б ви нині порадили молодим?
— Можу сказати, що я свої мрії у футболі реалізував. Можливо, оглядаючись назад, напевно, можна було щось змінити, виправити якісь помилки, повестися по-іншому в певних ситуаціях, але шкодувати про щось — ні, не шкодую. Безумовно, наразі майже всі мріють стати чемпіонами Європи, світу, виграти Лігу Чемпіонів, грати у «Барселоні» чи Реалі»…

На жаль, це дано одиницям або декільком десяткам футболістів у цілому світі. Я переконаний, що на Прикарпатті є талановиті юні футболісти, яким треба створити всі умови. Вірю, що саме вони та стабільна ситуація в країни сприятимуть тому, щоб до Івано-Франківська повернувся справжній футбол, який ми втратили в останні роки.


09.01.2018 5756 0
Коментарі (0)

15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

3440
07.06.2026
Тетяна Ткаченко

До повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати її. Для цього поїхав до Німеччини заробити кошти на обладнання. Після початку великої війни повернувся в Україну.  

1954
04.06.2026

Відповідний законопроєкт №15284 уже зареєстрований у Верховній Раді та визначає чіткі правила руху, вікові обмеження і відповідальність за порушення. На цьому тлі в Івано-Франківську вже діють власні підходи до регулювання руху самокатів.

2221
01.06.2026
Вікторія Матіїв

«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Мт. 6:21) — ці слова Наталя Бакум присвячує своєму чоловікові, захиснику Івану Бакуму, який загинув під час ракетного обстрілу у 2023 році.  

5309
29.05.2026
Тетяна Дармограй

Попри повномасштабну війну, корупційні схеми в Україні продовжують працювати — у міськрадах, державних органах та навіть структурах, які мають боротися з економічними злочинами.

21069
23.05.2026
Вікторія Матіїв

Про те, як сьогодні виглядає епідеміологічна ситуація на Прикарпатті, які інфекції фіксують найчастіше та як їм запобігти, розповів лікар-інфекціоніст, кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Івано-Франківського національного медичного університету Андрій Процик в інтерв'ю журналістці Фіртки.

3010

Зараз, під час випробовувань війни, в нас є одна головна правда, а скільки їх з’явиться, тих «правд», по її завершенні?

671

Безперечно, релігійні переконання є особистою справою кожної людини. Проте, коли йдеться про знаменитостей рівня голлівудських зірок, чия популярність сягає глобальних масштабів, це набуває й певного суспільного значення.

841

Китайці мислять образами (ієрогліфами). Їх мислення більше образне, аніж логічне (як це є, зокрема, в європейських народів з їх логічним звуковим письмом). Тому для розуміння китайців потрібно більше звертати уваги на символізм.

1619

Рахманська країна мусить бути невідомо де, але не на земній кулі, бо на ній в принципі не може бути такого місця, де б гуцулові було краще, ніж у себе: поміж цих ґрунів і кичер, гірських річок і озер, толок і царинок, смерекових хат і полонин.

1601
15.06.2026

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

15474
10.06.2026

Сніданок — це основа вашого дня. Саме від першого прийому їжі залежить рівень енергії, концентрація та настрій. Але не кожен сніданок справді працює на вас.  

8908
05.06.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

4026
15.06.2026

Учасники зустрічі молитимуться за мир, духовне зцілення, а також вшанують пам’ять померлих членів Апостольства. 

685
11.06.2026

У ніч з 12 на 13 червня в Марійському духовному центрі «Погоня» проведуть традиційні нічні чування.

649
06.06.2026

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

4946
02.06.2026

У День Зіслання Святого Духа, першого червня, в Яворові на Косівщині відзначили престольне свято храму Святої Трійці та 100-річчя з часу спорудження нинішньої святині.

4176
15.06.2026

Акторка Івано-Франківського драмтеатру Мирослава Полатайко зізнається, що в дитинстві не мріяла про сцену та не любила виступати перед публікою. Попри це, родинні традиції, підтримка близьких і наполеглива праця допомогли їй знайти своє покликання та полюбити акторську професію.

4272 1
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

409
05.06.2026

Після «історичного» указу про дозвіл на проведення параду 9 травня в Москві — історичний відкритий лист Володимира Зеленського Путіну.

1481
20.05.2026

За оцінками аналітиків, після нетривалого зростання внаслідок роздутого оборонного замовлення економіка РФ уперлася в глухий кут.  

1423
12.05.2026

11 травня 2026 року, між фракціями «Зелені — Рожевий список», «Соціал-демократична партія Німеччини» та «Вільні демократи — Вільні виборці» у міськраді Мюнхена відбулося підписання коаліційного договору, що позначає нову віху в мюнхенській та німецькій політичній історії, а також важливий урок для повоєнної України.   

2170