Валентин Москвін: Дякую долі, що був частиною «Прикарпаття» та «Дніпра»

8 січня, відсвяткував свої 50 відомий український футболіст Валентин Москвін, вихованець івано-франківського «Прикарпаття». «Репортер» поговорив з ювіляром про футбол і багато іншого…

 

— Валентине, як з’явився футбол у вашому житті?
Народився я в Івано-Франківську. Батько — військовослужбовець, мати —  вчитель іноземних мов. Жили в центрі міста. Батьки були вимогливі, але це не позбавляло мене з раннього дитинства багато грати з хлопцями у футбол. Здається, десь у першому класі нашу гру бачив Юрій Семенович Шайкін. Він потім підійшов до мене та запросив на тодішній стадіон «Спартак», де знаходилась дитяча футбольна школа. Саме з того часу, можна вважати, футбол став невід’ємною частиною мого життя.

 

— Кажуть, що у тренера Шайкіна були найважчі тренування серед усіх груп у футбольній школі того часу?
Мабуть, так воно і було. Були й такі тренування, після яких сил вистачало лише дістатись додому. Але це не заважало добре вчитися у школі №3: в атестаті мав лише дві четвірки — з фізики та хімії, решта — 5). Зараз можу лише подякувати наполегливості та вимогливості нашого тренера.

— Так сталося, що ви останній із вихованців франківського футболу потрапляли до складу юнацьких і молодіжних збірних СРСР…
— У 14 років мене почали залучати до юнацької збірної УРСР, яка складалася з гравців 1968 р.н. Команда  успішно виступала на всесоюзних турнірах: Кубок «Надії» і Кубок «Юності». В 1985 році запросили до союзної юнацької збірної, за яку тоді виступали Юрій Калитвинцев, Ігор Коливанов, Ігор Добровольський і Дмитро Харін. Команда тоді підібралась добротна, ставала переможцем та призером різних міжнародних турнірів, зокрема Меморіалу Гранаткіна у Ленінграді в 1986 році. У фіналі ми там переграли навіть збірну ФРН, за яку виступали майбутні чемпіони світу Олівер Біргофф та Андреас Меллер.


На фото: юнацька збірна CРСР  – переможець меморіалу імені Гранаткіна. Валентин Москвін – нижній ряд, четвертий зліва

 

— В одному з інтерв’ю ви казали, що з дитинства мріяли грати за івано-франківський «Спартак». Коли збулася ця мрія?
— Так, справді. «Спартак» тоді грав у першій союзній лізі, матчі якої збирали багато вболівальників на місцевому стадіоні. Враження ті матчі залишали незабутнє.

В 1984 році мене вперше запросили на тренування команди майстрів «Прикарпаття», яка тоді виступала у другій лізі. Команду  тренували Юрій Дячук-Ставицький і Борис Россихін. Пам’ятаю одне з тренувань у парку Шевченка — там, де гірка. Завдання було — не лише викарабкатися на неї найшвидше, а ще й зробити це якомога більше разів. Я дуже здивувався, коли виконав завдання першим серед усіх гравців команди майстрів. Ось тут і пригадалися тренування Юрія Семеновича (посміхається).

У футболці «Прикарпаття» вперше вийшов на поле у наступному сезоні, в матчі з тернопільською «Нивою». На жаль, ми тоді програли. У своєму другому матчі я навіть відзначився забитим м’ячем, але команду знову спіткала невдача. Програли житомирянам. Програли і третій матч — команді Ірпеня. Отже, дебют у команді, за яку мріяв грати з дитинства, щодо результату видався катастрофічним.


Одне з перших фото у футболці “Прикарпаття”. В атаці – Валентин Москвін

 

— Та загалом за «Прикарпаття» ви провели чотири сезони, один з яких припав на 1987 рік — коли команда виборола третє місце у другій лізі.
— На мою думку, та команда була чи не найсильнішою за складом в історії «Прикарпаття». Ярослав Думанський, Ігор та Микола Юрченки, Сергій Турянський, Ігор Мельничук… Чи не найкращі свої сезони у футболці «Прикарпаття» провели Андрій Чикало, Петро Мельник та Аркадій Баталов. Як би то сказати, команда була — бомба! Вважаю, що в тому сезоні Івано-Франківськ міг повернутись до першої союзної ліги — як за змістом гри, так і за результатом.

 

На жаль, тоді зіткнулися з ганебним явищем у радянському футболі, коли місця, які команди мали посісти за підсумками сезону, інколи вирішувались у Києві чи Москві, а не на футбольному полі. Переможцем стала сімферопольська «Таврія», в якої на той час інфраструктура була кращою, ніж в Івано-Франківську, бо в нас уже розпочалася реконструкція стадіону.


На фото: “Прикарпаття” на відкритті футбольного сезону на стадіоні «Кристал»  

 

— Як гравця юнацької збірної СРСР вас запрошували й інші клуби?
— В 1986 році я навіть побував у київському «Динамо». Саме в цей час у Києві грали дублери «Динамо» та московського «Спартака» у Києві. На матчі я був не один, а з Олександром Чубаровим. Вразив стартовий склад киян — в них на поле вийшли чемпіони СРСР, володарі Кубку Кубків УЄФА Вадим Євтушенко, Іван Яремчук, Олексій  Михайличенко, інші.

На той момент я хотів грати у футбол, а не чекати свого часу. Тому згодом прийняв пропозицію «Дніпра», який проводив політику омолодження складу. Я потім ані секунди не шкодував про своє рішення. Мені пощастило грати поряд із такими зірками, як Володимир Лютий, Вадим Тищенко, Едуард Сон, Євген Шахов, Микола Кудрицький та іншими, грати під керівництвом Євгена Кучеревського.

 

— Як випливає із історії, ви забили останній м’яч не лише у складі «Дніпра», але й загалом — серед усіх українських команд у чемпіонаті СРСР.
— Дуже добре пам’ятаю той матч з «Пахтакором» у Дніпропетровську. Я забив на 89 хвилині, коли ми програвали ташкенцям з рахунком 1:3. Забитий м’яч став підсумком сезону, в якому ми посіли дев’яте місце в останньому чемпіонаті СРСР. Хоча серед дублерів ми здобули остання золото Союзу.

Один статист із Дніпра колись розповідав мені, що той гол, за його підрахунками, був останнім, забитим у чемпіонатах СРСР, бо коли я забивав «Пахтакору», то матч у Москві між «Спартаком» і запорізьким Металургом» уже завершися.

 

— А в чемпіонаті незалежної України ви здобували нагороди чемпіонату?
— Так, у першому сезоні «Дніпро» виборов бронзу, а через рік лише за додатковими показниками поступився київському «Динамо» у боротьбі за золото.

Далі мені випало пограти один сезон в Ізраїлі, після чого повернувся в України. Прикро, але на той момент мені вже добряче дошкуляли травми.

У 1997 році я повернувся до Івано-Франківська, де провів два матчі за фарм-клуб вищолігового «Прикарпаття», тисменицький «Хутровик» і був змушений закінчити грати.

 

— Чим зайнялись по завершенню кар’єри футболіста?
— Спочатку спробував себе в арбітражі футбольних матчі, але дуже скоро зрозумів, що це не моє. Працював у команді першої ліги ФК «Спартак» Івано-Франківськ, куди мене свого часу запросив Ігор Юрченко.

Потім, на запрошення Йосипа Бербеця, пішов у місцеву СДЮСШОР, де працюю і нині.

 

— То який, на вашу думку, теперішній стан дитячо-юнацького футболу в Україні?
— Про України говорити не буду. Відзначу лише те, що робиться у нас в області. В першу чергу бракує полів. Якщо з футбольним інвентарем ще більш-менш нормально, то поля — найболючіше питання. Якщо кажуть, що на піску підготувати висококласного футболіста можуть тільки в Бразилії, то я сумніваюсь. У тій ж Бразилії, якісних полів для дитячо-юнацького футболу мабуть більше, ніж в Україні.

По друге, є велика проблема переходу юних футболістів із юнацького футболу в дорослий. Так, хлопці 17-19 років після закінчення футбольних шкіл не можуть повноцінно влитися та закріпитись у професійних командах. Тішить, що вдалося створити в Івано-Франківську команду другої ліги, в якій 18 із 24 заявлених футболістів — вихованці нашої школи. Вважаю, що школа «Прикарпаття» була й залишається найкращою в області, це видно по результатах роботи тренерів і здобутках вихованцівпротягом тривалого часу.

Також до проблем можна віднести те, що більшість уродженців Прикарпаття віддає перевагу навчанню футболу у Львові, Чернівцях та Стрию, ніж у школах нашої області.

 

— Що б ви нині порадили молодим?
— Можу сказати, що я свої мрії у футболі реалізував. Можливо, оглядаючись назад, напевно, можна було щось змінити, виправити якісь помилки, повестися по-іншому в певних ситуаціях, але шкодувати про щось — ні, не шкодую. Безумовно, наразі майже всі мріють стати чемпіонами Європи, світу, виграти Лігу Чемпіонів, грати у «Барселоні» чи Реалі»…

На жаль, це дано одиницям або декільком десяткам футболістів у цілому світі. Я переконаний, що на Прикарпатті є талановиті юні футболісти, яким треба створити всі умови. Вірю, що саме вони та стабільна ситуація в країни сприятимуть тому, щоб до Івано-Франківська повернувся справжній футбол, який ми втратили в останні роки.


09.01.2018 5289 0
Коментарі (0)

09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1185
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

938
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1050
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7079
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1714
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2482

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

268

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

558

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1587

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

840
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1062
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

554
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

913
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1227
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

792
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1352 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

938
09.09.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

37278 1
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1028
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1275
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

772
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

2986 13