В квартирі-музеї Академіка Володимира Чернявського відбувся черговий квартирник «Під Абсент». Його тема – «Філософія патріотизму». Лектором філософського заходу став відомий письменник Володимир Єшкілєв, а модератором – доцент кафедри Інституту туризму Олександр Новосьолов.
«Наш квартирник – це абсолютно вільна організація, ми неортодоксальні філософи, ми толеруємо всі думки людей, які приносять їх в це середовище. І це наповнення дозволяє нам викристалізовувати якусь золоту середину, яка дає нам гармонію і любов», - по-філософськи розпочав Олександр Новосьолов.
Після символічного розпивання абсенту почалось обговорення.
«Поняття патріотизму є одним з найбільш спекулятивних понять, що виникли за часів існування людства. Саме слово означає «батьківська земля». Про патріотизм як систему мислення можна говорити стосовно новітніх часів, коли, з одного боку, громадянські стосунки витісняють підданство монархам і династіям. а з другого – родоплемінні і етнічні стосунки трансформуються і перетворюються на вірність не родові чи племені а Батьківщині, поняття якої включає в себе не лише сукупність родичів, але й інші складові, зокрема й землю, на якій живуть члени спільноти, мову, якою вони спілкуються, релігію, яку вони сповідують, і дух єдності, який між ними панує», - розпочав Володимир Єшкілєв.
Поряд з поняттям патріотизму актуальності набрало ще одне поняття, яке постійно буде з ним, так би мовити, «конкурувати» у суспільному дискурсі – це поняття націоналізму.
«У нас на Україні патріотизм на профанному рівні здебільшого сприймався як щось настроєве, ситуативне, приналежне до рефлексій типу «вони напали – ми відповідаємо». А націоналізмові, навпаки, віддавалось і віддається більш широке понятійне поле і він вважається стрижневим і фундаментальним форматом, складовою національного буття. В Росії патріотизм більш дискурсивний, тому що там він асоціюється з імперським патріотизмом, що, зрозуміло, дозволяє будувати на його основі відчуття єдності великої наднаціональної Батьківщини – імперії, Радянського Союзу, Російської Федерації. В Україні поняття патріотизму «вимушено» актуалізували у 2014 році, коли виявилося (без іронії, бо для декого це насправді було відкриттям), що від російської агресії Україну захищає не лише титульна нація, що серед захисників виявилися люди багатьох національностей: росіяни, євреї, білоруси та інші… У нас часто-густо під націоналізмом розуміють етнічну його різновидність, а з політичним націоналізмом у нас раніше не складалося. Відповідно, поняття патріотизму опинилось в переліку «другосортних». Патріотизм став сприйматись як «недозрілий націоналізм» і йому було відмовлено у самобутності та можливості самодостатнього існування. Й це у той час, коли Захід, навпаки, сприймає патріотизм як «базовий формат» суспільства, відносячи націоналізм до особливих проявів самобутності. На квартирнику також розглядали феномен сучасного українського патріотизму, що проявився в низці новостворених політичних партій, що заявили себе як патріотичні», - сказав Володимир Єшкілєв.
«У нас в Україні існує проблема того, що наша національна самобутність досі визначається за етнічно-родовими ознаками, на відміну від, скажімо, Західної Європи, де національна самобутність є поняттям політичним і культурним. У нас виникла проблема яким поняттям маркувати політичний і культурний бік національної самобутності. І от виник український патріотизм як певне слово-канва, яким позначається спільне відчуття приналежності до України. Власне, першим кроком до постання реального патріотизму-як-маркеру стали волонтерський рух чотирнадцятого року та формування добровольчих батальйонів поза етнічною ознакою (як багатонаціональних з’єднань). Останнім політичним проявом такої ідентифікації стала поява низки партій, які себе позиціонують як патріотичні об’єднання. Наприклад, партія «УКРОП», в назві котрої присутнє слово «патріот». Лідери цієї партії чітко підкреслюють, що той варіант націоналізму, який вони сповідують, має переважно політичну, а не етнічну основу. До партій подібного типу, яких класична політологія описує як «республіканські» та «консервативні», входять люди різних національностей і їх об’єднує патріотичне відчуття, патріотична настанова і патріотична рефлексія до її ворогів, в даному випадку зовнішнього ворога, який здійснює агресію проти нашої держави», - зауважив Володимир Єшкілєв.
Також письменник проаналізував спекуляції щодо «українського фашизму» .
«З різноманітних форматів національного самоусвідомлення на Прикарпатті й досі домінуючими є кілька версій етнічного націоналізму, що передбачає головним чинником єднання нації кровну та генетичну спорідненість. Цей тип націоналізму для Європи є достатньо архаїчним та провінційним, але ми не можемо ототожнювати його з фашизмом чи з нацизмом, бо є, принаймні, два моменти, які не дозволяють робити таке ототожнення. Перше, це відсутність в політичних програмах і політичних виступах лідерів місцевих етнічних націоналістів таких пунктів як очищення території від представників інших народів і націй. Тобто відсутні офіційні заклики до етнічних чисток, які є головною ознакою фашистських практик. І друге, це відсутність в цих програмах закликів до національної та расової сегрегації, тобто до створення, скажімо, ресторанів чи кафе, де було б написано «тільки для українців» або ж до обмеження неукраїнців у їхніх громадянських правах (недопущення до виборів, обмеження у виборі професії у придбанні землі або ж нерухомості тощо). Відповідно, поки ми не зустрічаємось з подібними офіційними маніфестаціями, ми, на мою думку, не маємо підстав маркувати місцеві версії етнічного націоналізму «фашизмом» або «нацизмом»», - відмітив письменник.
Володимир Єшкілєв охарактеризував Західну Україну, як частину країни, де превалює традиційний, умовно консервативний містечково-сільський триб життя, а Схід України, як простір індентифікаційної невизначеності, де проукраїнські настрої, під впливом економічних та соціальних негараздів, можуть відносно швидко перейти в настрої проросійські.
«Етнічний націоналізм історично це є рефлексія, яка притаманна націям де превалює містечково-сільський триб життя. Нації, які вже урбанізовані й де перспективні національні ідеї формуються в межах мегаполісів, вже перейшли стадію етнічного маркування свого буття. Етнічний націоналізм у великих містах «не працює», бо велике місто є багатонаціональною спільнотою, організованою не за кланово-родовим, а за професійним (цеховим) принципом. Тому успіх окремої людини чи команди у великому місті формується не за родовою сімейною приналежністю, а за рахунок професійних якостей. У теперішньому Франківську паралельно існують два способи досягання успіху: і професійний і кланово-родовий. Наш місцевий політикум формується з одного боку шляхами кланової сімейності, а з іншого боку – професійними досягненнями окремих людей, незалежно від їх родинної, територіальної чи національної приналежності (за принципом – «не має значення колір кота, головне, щоби він ловив миші»). Україна це не лише Західна Україна, де єдиним урбаністично самодостатнім містом є Львів. Якщо говорити про Східну і Центральну Україну, де є справжні мегаполіси, то ми розуміємо, що українізувати ці міста, базуючись на родоплемінному націоналізмі неможливо. Схід і Південь України не підтримують формату етнічного українського націоналізму, хоча з усіх версій українського націоналізму він є найрозвинутішим, найсформованішим і, воленс-ноленс, домінуючим. Політичний націоналізм, як повноцінний дискурс в нас й досі не сформований. В нього немає «старого пантеону» героїв (хоча є «новий пантеон» - Небесна сотня, що склалась з людей різних націй), поки що немає переліку суспільно авторитетних теоретиків і мислителів, і лише формується широка соціальна база. Якщо український політичний націоналізм (патріотизм) не «сконденсується» в найближчі роки у широке соціальне явище, то Схід і Південь України будуть, радше за все, втрачені», - зазначив Володимир Єшкілєв.
