У Долині занепадає саліна, яку після пожежі відбудували у 1904 році. Тим часом, будівля є архітектурною пам'яткою.
— Стан будівель сьогодні в дуже жалюгідному стані. Хоча останнім часом і ведуться розмови про відновлення комплексу, створення тут бальнеологічного курорту, проте час і стихії продовжують руйнувати те, що вціліло, — розповідає представник Регіональної фундації “Карпатські стежки” Василь Фіцак, інформують Вікна.
Відкриттям соляних джерел в околицях Долини деякі науковці вважають 979 рік. Перші письмові згадки про промисел датуються 1474 роком. Згадка про солеваріння в Долині є в документі, яким в 1525 році король Зигмунт І, поновлюючи місту Магдебурзьке право, установив ярмарки і дозволив міщанам виробляти сіль в таких кількостях і якості, як в Коломиї, і продавати її жителям тих земель, які віддавна її споживали, без шкоди для коломийської ропи, ((М. Бєлінський ”Старовинна Польща”, Варшава, 1884 р. т. 2, стор. 616).
У своїй монографії Ф. П’єстрак відзначає, що з привілеїв короля Зигмунта І (1537 рік) тодішні соляні родовища становили королівську власність, але королі також дозволяли виварювати сіль й приватним особам.
Таким чином, промисел розвивався і вже на початку 19 ст. Долинська солеварня була великим підприємством, на якому працювало 82 робітники: сторожі, гайдуки, водники, ковалі, виварювальники, боднарі.
Воду на саліну було проведено водогоном з озера, труби були дерев’яними. В 1898 році велика пожежа знищила комплекс, а 1904-го відбулось відкриття нової солеварні, руїни якої збереглись до нашого часу.
