Візьмемо за правду популярну нині шнягу буцім то українські жінки є прадавньою основою нації, що тисячоліттями (від доби пресловутого Трипілля) відбирала та інтегрувала в себе якісний маскулінний матеріал – чоловіків-зайд з прийшлих народів-окупантів.
Така от картинка, котру, зрештою, підтверджують найновітніші висновки німецьких генетиків. Химери окупацій проносились над українськими степами, залишаючи в лонах місцевих жінок іноземне сім’я. Діти від цих «посівів» зростали під ментальним впливом матерів, ставали переважно українцями. Й так з віку в вік. Підсумкова мішанина є теперішньою сучукрнацією. Якщо так, то самі собою напрошуються певні висновки.
Висновок перший: в українській історії виникає «мегачинник», невід’ємний фактор національного життя – Окупант. Це не просто «лівий пасажир»: зайда, гнобитель, ворог. Це фундаментальний онтологічний «присутній». Без нього нікуди. Ось чому на третьому десятилітті незалежності ми звідусіль чуємо про якихось окупантів, про якусь окупацію.
Україна та Окупант – нероздільна пара. Незнищенна діалектична зв’язка, не гірша за «інь-ян». Вся українська історія є таким собі «метаісторичним шлюбом» між її складовими. Все, що називається українством має за матір Неньку, а за тата – Окупанта. Все, що створено в Україні несе на собі зриму печатку цього шлюбу. В кожній українській споруді (окрім викопного трипільського міста), в кожному українському творі (окрім трипільських пісень, яких не знаємо) мешкає дух Окупанта. Іноді пацавато мешкає, а іноді – дуже доречно і з неабияким смаком.
Парадоксально, що цей дух є одночасно і духом «означеного чужого» і духом пасивного спротиву «чужому». Власне у цій, ще не дослідженій вітчизняними філософами, дихотомії знаходиться основа тої знаменитої (на рівні національного «шіболету») зрадливої двоїстості, якою уражене і конкретне і масове свідоме в Україні.
Окупант у нас є буттєвим рушієм, джерелом динаміки. Без нього нація засинає, занурюється в дурний сон самопоїдання, у месіанські марення та мазохістські спогади. Без Окупанта згасає процес самоусвідомлення. Саме у протиставленні Окупанту виникало й виникає усе українське політичне позиціонування. Без присутності Окупанта «по замовчуванню» українські політики нагло дрібніють і не мають що сказати.
Кожний українській політик може сказати, перефразовуючи знаменитого сіракузького інженера: «Дайте мені Окупанта і я переверну усю Україну».
Практична вся, за малими винятками, українська креативність має за джерело таке собі «хімічне весілля» тубільного і принесеного Окупантом.
Блискучий приклад – українська література останніх двох століть, яка на 95% є мистецтвом означення присутності Окупанта та пошуком способів і методів його подолання. Від «Енеїди» Івана Котляревського та «Розритої могили» Тараса Шевченка до «Чорного ворона» Василя Шкляра Окупант підноситься й домінує над фабулою як бекграундовий Головний герой літературних творів. Без нього щезає пафос літературних творів, блякнуть характери персонажів, розмиваються мотивації й навіть кохання якої-небудь Марічки до якого-небудь Івана перетворюється на банальні «шмарклі-сльози», про які нецікаво читати.
Окупант – це потужне «ян», що безугавно запліднює українське «інь». А також вічне самовиправдання для безграничного, вкоріненого у тисячоліття, українського консерватизму питомо жіночого типу. Вічне виправдання для «свого домашнього», яке дуже-дуже хоче бути зґвалтованим «чужим імперським», а після зґвалтування фарисейськи реве та стогне на кшталт епічного Дніпра.
Якраз тепер ми спостерігаємо звичну для України драму (а хтось скаже – комедію). Наша еліта знову вибирає собі Окупанта у вигляді конкуруючих наднаціональних бюрократій. Коли ж Окупанта буде вибрано, саме він стане наступним об’єктом №1 ненависті та спротиву. Адже насправді в нас вибирають не майбутнє, а лише один із способів «вічного повернення». Куди? Невідомо. Варіанти: до Трипілля, до улюбленої катівні, до хати ґвалтівника, до темної безодні, де «п…ць всім сподіванням».
Головне, аби не осиротіти. Не залишитись без ріднесенького Окупанта.
Володимир Єшкілєв для "Фіртки",
фото: http://www.gazeta.lv/
