Багаторічні нестійкі внутрішньополітичні процеси та суперечливі зовнішньополітичні кроки України, а також аналогічна ситуація в декількох сусідніх країнах, свідчать про поглиблення дестабілізаційних процесів в регіоні, які сприяють утворенню широкомасштабної зони нестабільності у Східній Європі.
В різні історичні періоди на планеті існувало безліч "гарячих точок" і зон політичної нестабільності, як глобального, так і локального масштабу. Їхня важливість для міжнародних відносин була і залишається високою, адже вони є вкрай загрозливим чинником для будь-якої країни та інтегрованого об’єднання, що межує з даною зоною.
Політична нестабільність, як і нестабільність в інших сферах, – це нездатність певної системи працювати в бажаних і заданих умовах, протягом довготривалого періоду.
Сучасна геополітика великою мірою зосереджена довкола проблем міжнародної безпеки, збільшення глобальних та локальних зон нестабільності, вирішення різноманітних територіальних конфліктів і соціально-демографічних негараздів.
Пильна увага експертів-міжнародників до негативних процесів, які можуть виникати в різник куточках планети, не випадкова. Адже, якщо на попередніх історичних етапах наслідки цих процесів розповсюджувались лише на локальному рівні і були актуальними тільки для деяких народів, то тепер – в час глобалізації і взаємозалежності – дія негативних процесів, що можуть відбуватись навіть у віддалених частинах світу, позначається на більшості людства.
Власне саме ця проблема стала підставою перегляду класичного підходу до самої геополітичної науки і причиною переосмислення науковцями її з огляду на глобальну проблематику.
Природа виникнення дестабілізаційних зон складна і багатоманітна, але, як правило, вони виникають на межі зіткнення цілей декількох суб’єктів міжнародних відносин, що мають свої політичні, фінансово-економічні, енергетичні або культурні інтереси.
Крім того, з огляду геополітики, дестабілізаційні зони – це території, які не мають або втратили власну геополітичну ідентичність, а з певних як суб’єктивних так і об’єктивних причин, вагаються між основними геополітичними ідентичностями – Моря чи Суходолу.
Або ж намагаються сконструювати її на ґрунті власного серединного становища, що в класичній геополітиці вважається прибережною землею або територією Римленду.
Специфіка політичної стратегії країн, які належать до цієї території, зазвичай полягає в тому, щоб вміло балансувати і використовувати у власних цілях протиріччя та антагоністичні позиції двох інших геополітичних полюсів.
Але головний недолік такої політики в тому, що вона не є політикою фундаментального розвитку, а лише тактичними кроками в міжнародних відносинах.
Якщо говорити про ситуацію в Україні, то недієздатність її політичної системи, фрагментарність і відсутність стратегії відображається в зацикленості на короткотермінових і вузькосуб’єктивних інтересах, замкненості на внутрішньодержавних інтригах і політичних маніпуляціях.
Власне сама ресурсна база і підхід до формування політики України не ґрунтується на інноваційних методах, які здатні породити якісно іншу політику.
Очевидно, що даний підхід, який використовують політики східноєвропейських країн, не здатен відповісти на сучасні ризики або спрогнозувати ситуацію найближчого майбутнього, адже дана система побудована на принципах минулого.
Крім того політики, що перебувають при владі у цих країнах, навіть не готові зрозуміти сучасності, а в дечому вони її навіть заперечують.
Як правило, це викликано тим, що більшість з них – це люди старого покоління, з консервативно-радянською свідомістю і командно-адміністративною системою вирішення суспільних проблем, які не здатні адаптуватись до нових викликів і не спроможні адекватно діяти в сучасних умовах.
Крім цього, ця політична номенклатура перебуває за межами міжнародного політичного дискурсу і перебуває на маргінесі світових процесів, а країни дестабілазаційної зони позбавлені міжнародної суб’єктності.
Класик американської геополітики Бжезинський в останній своїй праці "Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної сили" даній проблематиці присвячує окремий розділ. Автор перераховує країни, що, на його думку, є найбільш геополітично вразливими, і які мають нестійку внутрішньополітичну ситуацію, що загрожує політичній ситуації в регіоні і навіть цілому континенту.
До таких країн він відносить: Україну, Грузію, Білорусь, Афганістан, Пакистан, Ізраїль і Близький Схід, Тайвань та Південну Корею. До даного переліку доречно було б зарахувати Молдову з невизнаним Придністров’ям, а також низку країн Південної Америки, які чомусь випадають з аналізу американського геостратега.
В попередніх своїх працях Бжезинський вводить в геополітичну термінологію поняття "Світові Балкани" або "Глобальні Балкани" для позначення найбільшої на даний час зони нестабільності на планеті.
Даний термін, як пише Бжезинський, має позначати геополітичну подібність між традиційними Балканами ХІХ-ХХ століть і нестабільним регіоном, який в широких межах розтягнувся з Заходу на Схід – від Синаю, Індії і Китаю, а з Півночі на Південь – від кордонів Росії і до берегів Індійського океану.
Зосередженість науковців та фахівців з геополітики на дослідженні процесів у Південно-Східній частині Азії не випадкова, адже конфлікти у Євразії викликають найбільшу стурбованість, які через свою специфіку з кінця ХХ століття стали центральною проблемою міжнародної безпеки.
Це викликано тим, що південно-східна Євразія є плацдармом небезпечних етнічних і релігійних війн між державами, осередком низки екстремістських режимів, які намагаються заволодіти зброєю масово знищення, а також зосередженням більш ніж половини населення світу і близько трьох чвертей усіх бідних на планеті.
 |
| "Світові Балкани" за Бжезинським |
В той же час, якщо порівняти показники актуальних на даний час міжнародних індексів (Corruption Perceptions Index, Democracy Index, Index of Economic Freedom, Human Development Index, Failed States Index), побачимо, що цей регіон є найбільшою зоною соціального неблагополуччя, головним генератором демографічного вибуху на планеті, найважливішим джерелом міграційних процесів, які призводять до інтенсивної міжнародної напруженості, а також потенційно вибухонебезпечною етнічною "бомбою уповільненої дії".
Частково подібні процеси простежуються і в нестабільних зонах локального значення, наприклад, в східноєвропейській, хоча вони є не такими критичними у своїх масштабах та в дечому відмінними за показниками.
Варто зазначити, що, як це не парадоксально, але єдиного і чіткого визначення поняття "Східна Європа" та країн, що до неї входять немає. Воно мало як політичне, так і географічне значення, що актуалізувалось протягом історії і зазнавало певних змін.
Саме поняття має географічну природу, але в період "холодної війни" воно мало політичне значення з негативним забарвленням. Східною Європою позначали європейські країни, що входили до зони впливу СРСР, а її західний кордон закінчувався Берлінською стіною.
Вже після розпаду Радянського Союзу поняття знову отримало географічний зміст, яким позначали країни, що не увійшли до Європейського Союзу.
На цій семантичній зміні поняття "Східна Європа" досить яскраво прослідковується геополітичне зіткнення інтересів і протистояння в Європі двох найбільших блоків – США та Радянського Союзу.
Дана картина нагадує "санітарний кордон" з групи лімітрофних країн між Європою та Радянським Союзом, що був утворений після Версальської конференції, і який мав стримувати проникнення більшовизму в європейські країни.
Власне, на даний час східноєвропейські країни – це ті країни, які в тій чи іншій мірі досі перебувають під впливом російських інтересів.
 |
| Східноєвропейська зона нестабільності |
Крім схожих негативних тенденцій зі "Світовими Балканами" східноєвропейська зона нестабільності має низку своїх особливостей. Зокрема, на відміну від інших "гарячих точок", східноєвропейська зона нестабільності включає в себе не одну, а низку країн, кожна з яких має власні кризові тенденції.
Вже тепер ситуація виглядає не зовсім оптимістично: багаторічний авторитарний режим у Білорусі, зовнішньополітичні вагання і поширення авторитарних тенденцій в Україні, заморожений конфлікт між Молдовою і Придністров’ям, нещодавній збройний конфлікт між Грузією та Росією в Південній Осетії.
Шалений рівень корупції та бюрократії, централізація економіки і зарегульованість приватного сектору, ріст соціальної нерівності, криміналізація державної політики, зниження рівня свободи слова, тощо.
Демографічна ситуація в країнах східноєвропейської зони є негативною протягом багатьох років, що позначається високою смертністю та низьким рівнем народжуваності.
Крім того, в останньому звіті Ради з міжнародних відносин (CFR) Глобальний моніторинг управління (Global Governance Monitor), зазначається, що Україна є одним з основних вузлів в трафіку торгівлі людей для проституції та примусової праці.
Країни східноєвропейської зони нестабільності за індексом недієздатності, який проводить Фонд Миру, вже багато років поспіль посідають низькі позиції.
Усі ці фактори в перерахованих країнах свідчать про те, що суспільно-політична ситуація є загрозливою, а її довготривалість – про неспроможність місцевих еліт осмислити рівень ризиків і застосувати адекватну політику для вирішення перерахованих проблем.
Варто також наголосити, що дестабілізаційні процеси в Східній Європі зумовлені не лише радянським минулим, або є наслідком діяльності зовнішніх акторів, вони підживлюються і внутрішніми суб’єктами, які зацікавлені в збереженні даних процесів.
Для місцевої політичної еліти нестабільне становище є зручною і ефективною технологією, яка дає можливість маніпулювати суспільними настроями і забезпечує необхідну політичну підтримку.
Довготривале невирішення кризових процесів як в східноєвропейській зоні нестабільності в цілому, так і в окремих країнах, породжує загрозу серйозного силового конфлікту, який може породити хаос.
Хоча сам регіон є важливим для балансу сил в Європі.
"Наразі Східна Європа заявила про своє право розглядатися як надзвичайно важливий регіон. Вона пропонує потенційно широкі ринки для західних товарів та послуг, – наголошує в своїй праці Бжезинський. – Деякі Східноєвропейські країни, приміром Польща й Україна, завдяки своїм розмірам, розташуванню, економічному та військовому потенціалу можуть мати істотний вплив на баланс влади в Європі".
Очевидно, що те становище, яке склалося в країнах Східної Європи, є кризовим та загрозливим, як для громадян даних країн, так і для міжнародної спільноти. Для виходу з даного положення необхідний стратегічний суб’єкт, який здатен на втілення повноцінної модернізації, реформування в соціальній, політичній, економічній і енергетичній сфері.
На жаль такого суб’єкта в країнах Східної Європи наразі немає, що призводить до нестратегічних кроків у міжнародній політиці, які ще більше посилюють негативну ситуацію.
З іншого боку, внутрішня нестабільність східноєвропейського регіону є магнітом для великих геополітичних гравців, притягуючи їхнє втручання і перетворюючи на арену суперництва.
Тому, щоб самостійно вирішувати власні проблеми, східноєвропейські країни мають нарешті чітко визначити власну ідентичність, а політичні еліти досягти консенсусу в плануванні подальшого політичного розвитку і сконцентрувати зусилля для вирішення деструктивних тенденцій.
З геополітичного огляду, країни східноєвропейської дестабілізаційної зони мають нарешті припинити невдалі експерименти і пошуки особливого шляху розвитку, а використовувати досвід країн сусідів, що мали подібну історії, але вдало здійснили модернізаційний стрибок.
Олександр Саліженко, для УП
