|
Що ж буде далі? На цьому величезному острові понищиться життя? Робінзон Крузо (а в нього був цілком реальний прототип) на маленькому острівці вижив, а ми загинемо? Тобто сорок шість мільйонів людей, маючи 600 тис. кв. км. території, прекрасні чорноземи, чималі запаси питної води, багато корисних копалин, досить розвинену індустрію, опустять руки і будуть чекати на смерть? Ніколи в це не повірю!
Ну, нехай недостатньо нафти та газу. Та є вугілля, торф, можна знайти ще якісь альтернативні джерела енергії. Переконаний, тоді б українці урешті-решт позбулися тих виробництв, які потребують багато електроенергії, і перейшли б на маловитратні. Змушено загострився б розум вчених та інженерів, винахідникам була б нарешті відкрита зелена вулиця. А їх чимало.
Але якщо послухати багатьох наших політиків, то без закордону ми неминуче загинемо, чи будемо скніти у жахливих злиднях. При цьому вимовляється одна й та ж фраза: «Все цивілізоване людство...» Та чхати «робінзонам» на все цивілізоване людство, якщо йдеться про елементарне виживання!..
Ті, що посилаються на досвід цивілізованого людства, ніби не розуміють: у нас все не як у людей. Якби було по-людськи, у нас і соціалізм виглядав би як шведський чи, у крайньому разі, як сучасний китайський.
За останні роки побудували б щось значно більш пристойне й на шляху до капіталізму. А головною помилкою на шляху до ринкової економіки, вважаю, було те, що ми не вилучили з органів управління нещодавніх комуністів, які терміново перефарбувалися на демократів. Справа не в тому, що вони раніш займали протилежні політичні позиції, справа не в класовій помсті, а в тому, що ці люди вже в попередній соціальній формації довели свою нездатність керувати країною.
Їхня бездарність - феноменальна. Але вони жваво захопили всі ключові державні посади, влізли в бізнесові структури, особливо ті, що давали надшвидкий прибуток. Людям нової формації не залишилося місця. В усякому разі вони опинилися в меншості.
На чому ж створювалися наші «швидкі» капітали? Ось як визначав цю ситуацію авторитетний український економіст Веніамін Сікора: «...наші багатії, котрі швидко стали надбагатіями, здобули свій капітал «позаекономічним», не капіталістичним шляхом. Збагачувалися використовуючи різницю кредитних курсів у Росії та Україні при впровадженні купоно-карбованців, спекулювали з використанням розбіжностей на внутрішньому і зовнішньому ринках цін на нафту, на продажу металів державних підприємств, на трастових аферах. Тобто державна економіка відверто працювала на певних приватних осіб. Причинами збагачення 75% українських багатіїв були шахрайство та авантюризм, привілеї, успадковані від радянської влади, унікальна жадоба і аморальність...»
Всі ці капітали, як правило, були пов'язані не з розвитком вітчизняноговиробництва, а з експортом-імпортом. Тому вони, їхні лобісти в усіх гілках влади та куплена ними преса одностайно наполегливо вбивають людям у голови думки, що без закордону нам ніяк не прожити. Є між ними і різниця, яка пояснюється характером їхнього бізнесу: одні волають про західний кордон, а другі про східний.
Але хто сказав, що капіталізм не можна побудувати в окремо взятій країні?
Безумовно, можна. І значно легше, уявіть собі, ніж соціалізм. До того ж приклад такого будівництва вже є. Після повної руйнації народного господарства під час громадянської війни міні-капіталізм у вигляді НЕПу не тільки швидко нагодував народ, а й створив економічні підвалини для майбутнього сталінського кривавого стрибка до індустріалізації країни. Цікава річ: соціалізм видирався з економічних негараздів, не гребуючи зв'язками з закордоном, а от маленький вітчизняний капіталізмик повністю обійшовся без таких зв'язків і небагато від цього втратив.
Я це до того, що не слід боятися залякувань лобістів нашої могутньої компрадорської буржуазії. Не вірте їм! Як писав блискучий одесит Ілля Ільф: «Легковірні французи вірять, що можна замерзнути на смерть при температурі 1 градус морозу. І замерзають.»
Треба визнати, що ми як і ті легковірні французи… Нас залякували, залякують і будуть залякувати зменшенням іноземних інвестицій. Але лякатися не варто. По-перше, з огляду на НЕП це не так вже й жахливо. По-друге, наша виконавча влада нещодавно заявила, що більшість наших СП (а це у нас головна форма інвестування) насправді не є спільними підприємствами, а тільки роблять такий вигляд, щоб скористуватися податковими та митними пільгами. Тобто наші ж вітчизняні експортери-імпортери пропускають свої гроші через іноземні офшорні зони, щоб у вигляді «іноземних» капіталів знову вкласти їх у свої фірми. Оце і є «іноземні інвестиції», втратити які ми так боїмося. Сміх та й годі!..
Тепер у Росії та Україні склалося досить протиприродне становище: існують величезні капітали і існує багатомільйонна армія майже повністю зжебрачених громадян. Між ними - прірва.
А яке в цьому аспекті становище в інших країнах? Ну, хоча б у тих же Сполучених Штатах Америки... Там теж не такі вже прості взаємини між надбагатими і відносними бідняками. Але між ними лежить величезний континент під назвою «середній клас». Саме капітали цього континенту визначають економічне життя США, бо вони в десятки разів перевищують всі капітали надбагатіїв. Саме вони є гарантом стабільності американської економіки. Саме потреби середнього, багатомільйонного класу народжують справжній попит, на задоволення якого працює американська економіка. Це є і справжнім підґрунтям американської демократії, фундаментом поваги до середнього громадянина, який не тільки потенційний виборець, а й потенційний покупець.
У нас же середнього класу практично нема. Радянський середній клас - інженери, службовці, науковці, просвітяни, працівники мистецтв - практично зжебрачені вщент. Новий так і не створився. Якщо й надалі розвиватимемося як у минулі роки, то прірва між надбагатими та бідними невблаганно зростатиме, що неминуче призведе до економічної та соціальної катастрофи.
Вгамувати жадобу наших олігархів практично неможливо. Як на них можна вплинути, якщо більшість своїх капіталів вони тримають у іноземних банках? За одними (офіційними) джерелами - це 15 млрд. дол., за іншими – десь 30. Не дивно, що з такими ресурсами вони мають величезний вплив на Верховну Раду та виконавчу владу. Їм практично належать майже всі засоби масової інформації.
Але навряд чи це врятує їх від гніву зжебрачених народних має. І справа тут не в наших кишенькових чи опереткових партіях. Бо донині спірне питання: більшовики викликали жовтневу революцію 1917 року чи тільки її очолили? Але вже точно вони не мали жодного відношення до революції 1905 року. Та вона відбулась. І була досить нищівною і кривавою.
Чи є альтернатива повстанню? Історія підказує, що є. Той же голодомор... Олігархам він не страшний. Закінчиться цей народ, пересядуть на інший.
Сучасних комуністів важко назвати патріотами держави. Але олігархи ще менші патріоти. Немає нічого більш інтернаціонального, як довели класики марксизму, ніж капітал.
Ви чули про національних капіталістів, які б опікувалися питанням розвитку вітчизняної літератури, мистецтва, кінематографу? Я про таких не чув. Якщо і є такі, то вони не настільки багаті, щоб бути спроможними робити справді серйозні меценатські акції. А немає національної культури, то й не потрібна українська мова.
Компрадорську буржуазію українська культура абсолютно не цікавить. Держава нею не опікується теж, бо, як нам постійно казали, грошей немає. Як позаяк і на все інше. Мимоволі виникає слушне запитання: а на що вони є? Недофінансовуються армія, освіта, охорона здоров‘я та інші життєво важливі ділянки нашого життя. Все з‘їдає хижа армія наших бюрократів, яка в порівнянні з радянськими часами зросла в 2,4 рази. Однак у планові часи чиновники і справді всім керували, а тепер лише хапають хабарі. Тепер з цим почали боротися, та особливих успіхів не видно…
Мене можуть запитати: «А чим кращим був наш соціалізм, коли в крамницях майже нічого не було? Але на все, що я перелічив вище, грошей якось вистачало. Я не кажу про якість і спрямованість тодішньої культури (між іншим, сучасна не краща). Констатую одне: вона чітко щорічно фінансувалася. Як і багато інших галузей, що життєво необхідні.
Чути байки про занепад у зв‘язку з відсутністю своїх енергоносіїв я більшене можу. Ця версія неспроможна щось пояснити. По-перше, Росія все це має, а йдучи тим же приблизно шляхом, що й ми, не так вже і процвітає. По-друге, Німеччина, Франція, Швейцарія, Австрія, та багато інших розвинених країн не мають своїх ані нафти, ані газу, але процвітають. (У всякому разі процвітали до останніх кризових подій.)
Таке процвітання, ми спостерігаємо як у багатьох капіталістичних країнах, так і в соціалістичному Китаї. Так що справа навіть не в соціальному ладі, а в розумних головах. І в національно-державній спрямованості народів країн, що прийшли до процвітання.
Тепер про наші стосунки з зовнішнім світом.
Всі балачки російських газет про нецікавість для Росії близьких стосунків з Україною є брехнею.
Незалежно від того, що має і чого не має Україна (якби і взагалі нічого немала б), вона потрібна Росії в стратегічному, геополітичному аспекті. Україна якраз лежить під м'яким «піджевіттям» Росії. Без України та дуже уразлива при виникненні міжнародних конфліктів. А небезпека конфліктів завжди існує. Практика довела, що світ не може бути монополярним. Це протиприродно. І обов'язково виникне якась протидія сучасному американському гегемонізму. В цій протидії обов'язково буде фігурувати Росія, незалежно від того, який в ній буде панувати соціально-економічний і політичний лад. При цьому може виникнути союз Росії з Китаєм, і європейська єдність з російським тилом, і союз Росії з мусульманським світом. У протидії США таке може виникнути автоматично. Світ обов'язково знову стане біполярним.
Здавалося б роль України в цьому протистоянні - безперечна. Але поки, окрім Росії, вона не цікавить нікого. Ми для Заходу, ані сильний союзник, ані сильний суперник. Їх турбує тільки закриття наших небезпечних АЕС. Азакривши їх, вони про нас просто забудуть. Бо в економічному та військовому плані ми повне ніщо.
Економічної цікавості у них до нас теж немає. Деякий час щось таке спостерігалося, але невдовзі минуло. Захід дивився на нас, як циган на своїх дітей: «Не знаю що простіше: помити вас чи наробити нових?». Наші знамениті чорноземи? Вони і без них поки не знають, що робити зі своїми продуктами сільського господарства. Наші корисні копалини можуть зацікавити окремі фірми, а не якісь держави вцілому. Морські курорти? Не смішіть! Такого у них як лайна. Трудові резерви? У них самих нема куди людей діти. Зрозуміло, використовують нашу робочу силу, але виключно через те, що вона дуже дешева. Давайте хоч раз у житті подивимося правді в очі! Який сенс замилювати їх самим собі?
Виходить, окрім Росії, ми нікому не потрібні?
Чому ж? Потрібні! Собі. І доки це не усвідомимо, нічого путнього не буде.
Тільки зменшення імпорту до мінімуму, тільки повна орієнтація на вітчизняного товаровиробника зможе нас врятувати. Треба максимально замкнути в межах України переважну більшість виробничих циклів. Нічого страшного не буде, якщо люди будуть їздити на наших автомобілях, одягатися не у Пако Рабана та Штальмана, а у Вороніна та Вікторії Гресь і таке інше. Купувати закордоном треба не готові товари, а технології.
Треба категорично заборонити вивіз капіталів за кордон, якими б санкціями нам не погрожував довколишній світ.
Більше того: необхідно всіма офіційними і позаофіційними способами повернути в Україну те, що вивезено. Тільки тоді я зрозумію сенс існування такої структури як СБУ. Тепер це організація, головною метою якої є забезпечення інтересів найвищих посадових осіб і своїх персональних інтересів. А якщо зможуть повернути гроші - честь їм і хвала, стануть справжніми героями.
Надзвичайно хочеться поставити ту філософему, з якої я почав цю статтю, перед нашим Президентом: «Якщо Україна раптово стане островом, єдиною сушею, що населена, вона загине?»
Сподіваюсь, що він, добряче подумавши скаже: «Ні»
Сподіваюсь…
Олександр Муратов, політолог, письменник, кінорежисер, |
Уявіть собі, що сталася фантастична катастрофа: невідомо чому земля обвалилася по кордонах України і її поглинув океан.
