Минулої неділі, незважаючи на дощову погоду, у Калуській центральній бібліотеці імені Тараса Шевченка зібрався звичний десяток людей середнього та старшого віку.
Практично щотижня тут відбуваються зустрічі з місцевими літераторами або із запрошеними гостями з інших міст, інформує Фіртка з посиланням на КалушФМ.
Цього разу вперше у калуській бібліотеці свої книги загалу презентував калушанин Йосип Салаш. За весь час подібних заходів на вул. Підвальній, 6, він був одним із тих, хто прийшов із найбільшим доробком: приніс вісім виданих книг, про які говорив безперестанку хвилин сорок.
На початку пан Йосип коротенько згадав найважливіші сторінки своєї біографії. Народився Йосип Іванович в останній рік Другої світової у країні, яка цю війну й затіяла, у сім'ї остарбайтерів. Коли йому було менше року, батьки вирішили повернутись додому, а потрапили на виселення. Саме про те, що його батьки пережили в Німеччині, а потім і після повернення в СРСР, йдеться у найважливішій для пана Йосипа книзі – «Відторгнення». Автор писав її 12 років і побудував на спогадах своїх батьків. Нею він планував обмежитись, але опісля видав ще сім і має намір випускати в світ по одній книзі в рік і далі.
У своїх книгах калушанин пише про афганську війну, долю українських заробітчан, українську діаспору тощо. Як стверджує Салаш, усе написане на основі реальних подій, розказаних друзями або десь почутих чи прочитаних. Зокрема, історію про пригоди італійця в Україні автор випадково підслухав, повертаючись додому в дизель-поїзді «Стрий – Івано-Франківськ». Одна жінка розповідала її своїй подрузі. В іншій книзі – «Аргентинське танго» – йдеться про дві калуські сім'ї, які виїжджали на еміграцію в Аргентину, але згодом повернулись на батьківщину.
Йосип Салаш зізнався, що перед тим, як йти на зустріч у бібліотеку, ще раз перечитав усі свої книги і моментами дивувався, як це йому вдалось написати. При цьому він вжив вислів Дюма, що, мовляв, Бог диктував, а він писав. Але, говорячи це, виглядав літератор засмученим. Його смуток пов'язаний із тим, що за свої книги у нього практично немає жодного визнання. Як розповідає пан Салаш, приблизно десять років тому він возив роман «Відторгнення» до Києва у Спілку письменників України. Там книгу взяли і обіцяли прочитати та дати автору якусь відповідь, проте на неї Йосип Іванович чекає й досі. Згодом пан Салаш, взявши свою книгу, відправився у Спілку письменників в Івано-Франківськ і залишив її там почитати тодішньому голові Степану Пушику. Той сказав, що в книзі дуже багато орфографічних помилок. Коли ж Салаш захотів примірник назад, щоб зробити висновки з помилок, виявилось, що Пушик її загубив.
Подавався калушанин і на всеукраїнський конкурс «Коронацію слова», та й там нічого здобути не вдалось. Єдина премія, яка йому дісталась – третя премія на літературному конкурсі Фонду Воляників–Швабінських у 2006-му році.
Насамкінець Йосип Салаш висловив думку про те, що, можливо, і добре, що йому не вдалося стати членом Національної спілки письменників України та здобути інші письменницькі регалії, бо він би заспокоївся, а так у нього є здорова «злість» продовжувати писати. На переконання Салаша, «щасливі люди книжок не пишуть».
