У Януковича мало часу. Він, можливо, й хотів би спершу пересвідчитися, що може отримати від кожного сусіда, але ті обоє вимагають тіснішої інтеграції. А Москва ще й сприймає невизначеність України як поступку. Проблема в тому, що президент імовірно керується не настроями в суспільстві, все ще переважно проєвропейськими, а інтересами олігархів. Про це пише Нейл Баклі у британській The Financial Times.
На питання під час конференції цього місяця, з ким Україна воліє інтегруватися – Європейським Союзом чи Росією, президент Віктор Янукович загадково відповів українським прислів’ям: «Чоботи дорогу знають».
Місце обговорення було підхожим: Лівадійський палац у Ялті, де в 1945 році Черчілль, Рузвельт і Сталін покраяли між собою Європу. Шість десятиліть по тому Україна лежить затиснута між гравітаційними центрами Москви та ЄС.
Після того, як Помаранчева революція в 2004-му привела до влади прозахідного Віктора Ющенка, питання курсу України здавалося вирішеним. Її метою стало членство в НАТО і ЄС. Але обрання в лютому орієнтованого на Москву пана Януковича, переможеного кандидата 2004-го, який відновив економічну дружбу з Росією, знову відкрило питання української долі.
Це питання стає руба в середу, коли до Києва приїздить російський прем’єр Владімір Путін, щоб поговорити про ціни на газ та інші сфери, які можуть зблизити країни. Воно буде актуальним і на місцевих виборах у неділю – під час важливої проміжної перевірки як популярності пана Януковича, так і заяв опозиції, ніби його коаліція спробує вплинути на результати.
Правду кажучи, європейські амбіції України викликали сумніви ще до обрання пана Януковича. Хаотичне помаранчеве врядування змусило багатьох українців розчаруватися в «демократії». А залишки ілюзій серед населення зникли тому, що ЄС не спромігся дати Україні реалістичну перспективу членства, – хоча, згідно з опитуваннями, чимало громадян, особливо в Західній Україні, й далі підтримують європейську інтеграцію.
У Ялті пан Янукович запевняв, що «європейський вибір» його країни лишається «незмінним пріоритетом», разом з тим потрібно й відбудовувати зв’язки з Росією.
Президент, здається, хоче побачити, що можна отримати від кожної сторони. Але і ЄС, і Росія зараз пропонують Україні значно глибшу інтеграцію. Тому їй усе одно доведеться зробити вибір.
Росія напирає дедалі більше. Рішуче налаштований полегшити тягар на економіку України, яка базується на важкій промисловості й сильно постраждала від минулорічної глобальної рецесії, пан Янукович домовився у квітні про знижку на російський газ. За це він на 25 років подовжив для Росії оренду українського порту Севастополя, де розміщується її Чорноморський флот. Судячи з усього, на найближче майбутнє це виключає приєднання України до НАТО. І заодно розпалює апетити Кремля.
ЄС, хоч і не пропонує членства, принаймні веде з Україною переговори про зону вільної торгівлі.
Чиновники ЄС кажуть, що вихід на 500-мільйонний внутрішній ринок є дуже принадною перспективою. Угода про вільну торгівлю змусить Україну прийняти прозоре інвестиційне законодавство та модернізувати промисловість. Це може зашкодити її негайним інтересам, але матиме довгострокову вигоду.
Проєвропейські економісти радять прислухатися до пропозицій ЄС, а не Росії. Привабливість Росії в основному полягає в дешевій енергії, здатній потішити застарілий та неефективний промисловий сектор України.
На думку московських офіційних осіб, радянська індустрія України, як-от авіаційні та космічні технології, може відродитися лише завдяки співпраці з давніми російськими сестринськими компаніями.
Утім, вибір України не обмежується економікою. Важливо також, якою вона хоче бути країною. Тісніша інтеграція з ЄС означає прийняття європейських цінностей зі сфери демократії та свободи слова – але не «керованої демократії» в російському стилі, до якої тяжіє пан Янукович.
Аналітики припускають, що багаті прибічники президента – в Україні олігархи проявляють значно більшу ініціативу, ніж у Росії – ставляться до інтеграції з ЄС не з таким ентузіазмом, як стверджують. Вони, пояснює один колишній інсайдер із політики, воліють експлуатувати непрозоре політичне та законодавче середовище, аби робити «швидкі гроші».
Через те пан Янукович, який, щоб не втратити підтримку, зобов’язаний стабілізувати економіку, може почуватися так, ніби не має іншого вибору, як тільки добиватися допомоги від Москви. Але оскільки його поступки, схоже, лише стимулюють більші вимоги, йому слід згадати ще одне прислів’я, часто повторюване серед росіян: «Апетит приходить під час їжі».
Нейл Баклі, The Financial Times (Велика Британія)
