З 17 по 24 травня в Івано-Франківську триватиме новий актуальний фестиваль «Час театру». Театральна критикиня Ірина Чужинова для UFRA відзначає п’ять найцікавіших подій фестивалю. Аби не жалкувати, що пропустили варту уваги подію, пропонуємо скористатися її підказками.
Фестиваль «Час театру» започаткований Театром імені І. Франка за підтримки обласної, муніципальної влади та Прикарпатського університету. Цього року до міста завітають вісім нових спектаклів із Львова, Києва, Чернівців і Тернополя. Дев’ятою стане остання прем’єра господарів форуму – «Енеїда» за поемою Івана Котляревського. Саме ці спектаклі – усі за національною драматургією – і створять свій «український контекст»: так визначили організатори мотто нинішнього фесту.
«Це голос наш, це пісня, це душа…»
«Концерт для голосу і виконавця» – так вигадливо визначений формат моноспектаклю «Квітка-невіста» львівського художньо-дослідницького центру «Слово і голос». Автор і головна дійова особа вистави – актриса, співачка Наталка Половинка. Сказати про неї «унікальна» чи «таємнича» – не сказати нічого.
Наталка чи не єдина на всю Україну, хто володіє магією ритуального співу. Зачувши її лиш раз, не забудеш ніколи. Диво народження звуку, витворення світла із пісні – це, мабуть, найменше, що можна обіцяти тим, хто завітає на цей спектакль.
І ще неодмінно слід нагадати: Наталка – та людина, завдяки якій так звучать івано-франківські актори у «Солодкій Дарусі» та «Нації». Її сакральні знання про слово і голос, звук і пісню вже давно стали невід’ємною частиною театрального життя Івано-Франківська. Адже чудо завжди існує поруч, навіть якщо не всі про це здогадуються.
«Мина Мазайло»
«Це ви серйозно, чи по-українському?»
До Івано-Франківська приїде найкраща комедія ХХ століття – «Мина Мазайло» Миколи Куліша у виконанні Тернопільського театру імені Т. Шевченка. Головному герою обридає бути вічно приниженим українцем, і він змінює «малоросійське» прізвище Мазайло на «пристойне» Мазєнін. Російський суфікс, на його думку, несе із собою купу вигод та відчиняє двері у вищі кабінети влади. Та зрештою, це відомо ще зі школи.
А от що не відомо – як Миколі Кулішу сто років тому вдалося вгадати, про що ми будемо думати сьогодні? Як вдалося придумати таку Тьотю Мотю – просто-таки персонаж із ДНР і ЛНР, – яка переконана, що «прілічнєй біть ізнасілованой, чєм українізірованой»? Як знав драматург, що не зникнуть і Дядьки Тараси, в яких і кури по-українські балакають, а вишиванка є єдиним виміром національного?
Чим завершиться спектакль – не відомо. Кожний режисер фантазує на свій лад. Але точно відомо, що буде смішно. Можливо, навіть страшно смішно.
«Ми з вами десь зустрічалися…»
Запевняю, такої «Лісової пісні» Лесі Українки і «Наталки Полтавки» Івана Котляревського ви ще не бачили. Й не побачите, якщо пропустите. Перший спектакль поставив Андрій Приходько у Львівському театрі імені Леся Курбаса і довів усім, що Леся писала «не для дітей». Історія в цій «Лісовій пісні» про те, як гине цивілізація, як деградує суспільство, саме того не помічаючи. Нащо про таке сумне? – запитаєте ви. Але якщо театр інколи не буде серйозним, навряд чи взагалі є у ньому сенс.
«ДІVКА» – це мюзикл з маркуванням made in Ukraine від одного із найскандальніших режисерів України Олексія Коломійцева. Хтось вважає його театральним «нащадком» одіозного і геніального Андрія Жолдака, хтось заперечує його експерименти із формою і змістом. Аби розібратися самому, а не послуговуватися чутками, варто завітати на цей спектакль. До речі, знання класичного тексту «Наталки Полтавки» лиш заважатиме – від неї мало що лишилося у цьому вельми експресивному видовиську.
«ДІVКА»
Баба Пріся та всі, всі, всі…
«Сталкери» – свіжий театральний хіт від модного столичного режисера Стаса Жиркова і за сумісництвом наймолодшого художнього керівника державного театру. П’єсу написав український сучасний драматург Павло Ар’є, який завдяки організаторам фестивалю, опинився у дуже незлій компанії – Котляревський, Шевченко, Леся Українка. Всі ознаки того, що і Павла скоро будемо називати класиком та вивчати за хрестоматією.
У головній ролі у «Сталкерах» – актриса Київського академічного Молодого театру Ірма Вітовська, яка в Івано-Франківську особливих рекомендацій та епітетів не потребує. Скажу лиш, що Ірма віртуозно грає втричі старшу за себе Бабу Прісю. Напевно, актриса знає якийсь секрет, бо виходить не фальшиво і за душу бере.
У чому ж фішка спектаклю? У тому, що все співпало: п’єса, актори, режисерський стиль. Вийшла вистава про нас з вами, які зависли десь між «совком» та Європою, які весь час мріють втекти із «зони». Але куди ж тут тікати, якщо і народився, і виріс, і любиш цю землю і цю країну? У «Сталкерах» саме про цю нічим не пояснювану любов і про «аварійний вихід» із будь-якої критичної ситуації.
«Сталкери»
Ви хочете про це поговорити?
Раптом комусь обридне дивитися – можна прийти й послухати розумних людей, які будуть говорити на різні теми. Зустрічі почнуться 19 травня та відбуватимуться щодня о 12.00 та о 15.00 на камерній сцені театру. Вхід вільний і бажаний. Формат зустрічей – вільні розмови, тож можна і долучитися, і запитати, чи, навпаки, відповісти. Серед гостей – відомі актори і театрознавці, журналісти та науковці.
Словом, «Час театру» буде всіляким – але аж ніяк не нудним. І пам’ятаймо: згаяного «часу» і конем не наздоженеш…
Фото надані прес-службою театру «Золоті ворота», а також Івано-Франківського академічного театру ім.І.Франка
