Українські парламентарії завжди на видноті – їхні обличчя не сходять з екранів вітчизняних телевізорів, а голоси завзято лунають із радіоприймачів. Але своїми впевненими промовами та авторитетною позицією кожен народний обранець завдячує групі зовсім не публічних людей.
Саме вони «підносять патрони» своєму начальнику і частенько допомагають йому вийти з колотнеч. Проте, як не дивно, їхні прізвища нардепи «світити» чомусь не хочуть і здебільшого тримають у таємниці від преси та виборців.
Армія «невидимого» фронту
За Законом України «Про статус народного депутата України» кожен нардеп може мати до 31 помічника. Виходячи зі штатної чисельності парламентаріїв, кількість їхніх сподвижників може досягати 13950 осіб, тобто еквівалентна приблизно 10-ти військовим частинам – майже справжня армія. А раніше (у парламенті 3-го скликання) кількість «громадських» помічників взагалі була необмеженою. Тоді в окремих нардепів кількість «слуг» досягала і 150-ти осіб.
На чотирьох помічників-консультантів (за бажанням народний депутат може мати їх і менше) поширюється дія Закону України «Про державну службу». Таким працівникам присвоюють ранг державного службовця (не вище, ніж сьомий) четвертої категорії та прикріплюють до кадрового та фінансового обслуговування апарату Верховної Ради. Окрім «державних» помічників, на службі у нардепа є ще так звані «штатники» – консультанти, яких також прикріплюють до апарату Верховної Ради, але статусу держслужбовця не надають. Часто парламентарій приймає їх на роботу тимчасово, наприклад, на час підготовки конкретного законопроекту, аби потім мати можливість офіційно розрахуватися з особою.
Кількість помічників, які працюють на громадських засадах, теж визначає нардеп і їх кількість коливається. Зазвичай, це активні люди, члени політичної сили чи просто політичні однодумці депутата, як правило, з різних регіонів України. Вони потрібні нардепу, аби у різних куточках держави мати інформацію «з перших уст», а не з офіційних джерел. Цікавий той факт, що «громадські» помічники працюють безоплатно.
А от для утримання усіх інших членів патронатної служби нардепу щомісяця виділяють 20 тисяч гривень (тобто 240 тисяч на рік) незалежно від кількості помічників, а вже сам пан вирішує, скільки і кому дати, позаяк на консультантів законодавство про працю не поширюється. За його бажанням, число їх може змінюватися, зарплата урізатися або збільшуватися.
Щодо міри нардепівської щедрості, то кілька років тому, за неофіційною інформацією, що поширювалася в парламентських кулуарах, найбільш «хлібними» вважалися посади помічників «регіоналів», найменш – комуністів. Сьогодні стан речей трохи змінився, адже винагорода помічника почала залежати не стільки від політичної сили, як від самого народного обранця.
Вустами помічника
Як ми зазначали, помічники нардепів – зазвичай особи не надто публічні і найчастіше тримаються «в тіні» свого шефа. До прикладу, штатний помічник-держслужбовець народного депутата Дмитра Шлемка Анатолій Дронь, який, крім того, є ще й депутатом Івано-Франківської обласної ради, про свою парламентську роботу говорити не любить, проте на невелике інтерв’ю все ж погодився.
«З Дмитром Шлемком ми почали працювати у 2006 році, тобто відколи він є народним депутатом, – розповідає Анатолій Дронь. – З мого досвіду можу сказати, що ця, як і будь-яка інша, робота має свої плюси та мінуси».
До прикладу, по тому, як поводиться помічник, судять і про депутата.
«У разі затримання, не дай Бог, арешту, притягнення до кримінальної відповідальності помічника правоохоронними органами, останні зобов'язані негайно повідомити про це народному депутату».
Зарплатня, порівняно з іншими «київськими», не надто висока, переконує Анатолій Дронь. А от обов’язків не бракує, рятує лише чіткий розпорядок роботи.
Екс-помічниця нардепа двох попередніх скликань Зіновія Шкутяка Ольга Цяпута «світитися» теж не любить, а інтерв’ю за 20 років державної служби, каже, дає лише вдруге.
«Із Зіновієм Васильовичем ми почали працювати ще у 1984-му, – розповідає пані Ольга. – За освітою я звичайний інженер – хімік-технолог і 9 років пропрацювала на заводі ТОС, де і познайомилась зі Шкутяком».
За словами Ольги Цяпути, обов’язки у Верховній Раді в неї були не тільки «законодавчі» та «політичні», а й «житейські».
«Коли влітку 2012 року депутати, в тому числі і Зіновій Шкутяк, оголосили голодування проти «мовного» закону, я їм і воду носила, і новини розповідала, і всіляко підтримувала, хоча цього у законодавстві й не прописано».
А про те, що пішла в політику, пані Ольга каже, що не жалкує, хоча робота і невдячна. Проте «права рука» колишнього міського голови і нардепа зазначає, що їй пощастило, що працювала саме з Зіновієм Шкутяком, бо «керівник керівнику різниця». А були у парламенті навіть такі випадки, коли депутат звільняв свого «слугу» за допомогою «смс».
Спецперевірка
Ще один цікавий факт. Перед тим, як вступити на державну службу, усі помічники, згідно з указом Президента від минулого року, повинні пройти особливий ритуал – процедуру спецперевірки – комплексне вивчення інформації про особу, яка бажає стати державним службовцем. Вона включає перевірку щодо судимості, громадянства, доходів, наявності корпоративних прав, освіти, стану здоров’я та інших відомостей про особу.
Станом на сьогодні, спецперевірка парламентських помічників не завершена і, за прогнозами самих парламентаріїв, може розтягнутися аж до березня-квітня. Тож про те, скільки у кого буде помічників, поки достеменно невідомо жодному народному депутату.
А щодо нардепів попереднього скликання, то, до прикладу, в «нашоукраїнця» Зіновія Шкутяка було 27 помічників, з яких у штаті п’ятеро, у «бютівця» Дмитра Шлемка – 30, з яких у штаті теж лише 5 помічників. «Нашоукраїнець» Роман Ткач на роботу взяв 23 консультанти, з яких семеро були прикріплені до апарату ВР. «Нашоукраїнця» Миколу Круця консультувало лише 9 осіб, з яких у штат екс-нардеп записав п’ятьох. А «регіонали» Ігор Зварич та Василь Чуднов мали відповідно 17 (з них 6 штатних) та 30 (у штаті 5) помічників.
А от у мільйонера Ріната Ахметова у штаті був лише один помічник, а «громадських» взагалі не було, у екс-спікера Володимира Литвина загалом було лише шестеро консультантів – четверо «штатних» і двійко «громадських», а у чинного спікера Володимира Рибака – 23 (4 у штаті та 19 на громадських засадах). У головного комуніста країни Петра Симоненка – 28, з яких 7 штатних, в опозиціонера Арсенія Яценюка – 15, з яких прикріплені до апарату Верховної Ради тільки троє. В Олега Ляшка – 25, з яких у штаті 12, у чинного міністра соцполітики Наталі Королевської – два десятки, 9 з яких записані у штат, а у команді Віктора Януковича-молодшого, сина глави держави – 16 «бійців», з яких у штаті лише двоє.
Як вибирали своїх помічників нардепи від Прикарпаття
«Фронтовик» Володимир Шкварилюк каже, що помічників підбирає всього за двома критеріями – професійність та приналежність до політичної сили. Останнє – принципово.
«Колєг, братів, кумів, сватів у помічниках у мене немає – це виключено, – переконує нардеп. – А щодо спеціалізації, то відштовхуюсь від того, що зараз я є секретарем у бюджетному комітеті, тому в першу чергу мій помічник повинен мати економічну освіту і розумітися, що до чого у бюджеті».
А на посаду його громадського помічника, переконує Володимир Шкварилюк, може претендувати будь-яка молода амбітна людина. Головне, щоб політичні погляди співпадали.
За словами нардепа, поки потреби у 31-му помічнику він не має, загалом у нього буде лише дев’ятеро помічників: 4 – держслужбовці і 5 – громадських» у різних регіонах України, зокрема у Донецьку.
Молодий депутат-«ударівець» Роман Чернега при відборі помічників ставку зробив на досвід.
«Більшість моїх помічників-консультантів вже мають досвід роботи у Верховній Раді, – каже Роман Чернега. – При їх виборі я звертав увагу на те, як вони раніше справлялися на посадах, який досвід вони мають у підготовці законопроектів. Ну і, звичайно, це люди, яким я безумовно довіряю».
На державну службу народний обранець поки планує взяти 4 помічники – досвідчених юристів та економістів. А у лави «громадських» помічників народний обранець братиме в першу чергу партійних активістів, переважно вихідців з Прикарпаття.
Самовисуванця Юрія Дерев’янка консультуватимуть у його депутатській діяльності теж в першу чергу фахові економісти та юристи.
«По-перше – це люди, які будуть надавати реальну допомогу в моїй депутатській діяльності, по-друге – це люди з активною громадською позицією і по-третє – це українці, громадяни, патріоти».
Загалом Юрій Дерев’янко планує мати максимальну кількість помічників – 31. Більшість із них, за словами нардепа, працюватиме на його виборчому окрузі, у численних громадських приймальнях і забезпечуватимуть контакт нардепа з його електоратом.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ, ЗК
