Вінстон Черчілль сказав був якось: «Мені не подобаються собаки, бо вони дивляться на людей знизу вверх; мені не до вподоби коти, бо вони дивляться на людей згори вниз – я люблю свиней, бо в них рівний погляд щодо людей».
І справді, науково доведено, що свині і люди біологічно дуже схожі (навіть деякі життєво-важливі органи свиней використовують як трансплантат), поступаючись у цьому лише – мавпам.
І начебто власних героїв нам спрадавна не бракувало, нехай і не кожен з них за історичними здобутками рівня високочолому англосаксонському вуйкові-рицарю з сигарою в роті. І начебто, начебто, сьогодні не бракує.. – гляньте-но, як люди рвуть на собі сорочки (не вишиванки) і горлянки на сценах – а от не Черчіллі, війнозвитяжні, вони, нєа. «Бо не люблять свиней !» – так і хочеться вигукнути. Їх вони , їхні голови, настромлюють на палі. ЇХ !! ГОЛОВИ !!
А свиня, між іншим, хто забув, вважається нашою національною істотою, своєрідним тотемом на всі дні, і тут, як мовиться, жартам та іронії не місце. Ця тварина дійсно заслуговує на респект, хоча б, як усім відомо, через такі поживні свинину і підшкірний жир, який, всупереч міфам і реальній традиції, теперішні українці чомусь споживають менше за угорців, румунів, поляків і наших «старших братьєв».
Бодай через всеїдність свою свиня заслуговує більше пошани до себе з боку наших рідненьких-національненьких опозиціонерів. Адже «фунтик», з насолодою чи без, а перетравить у собі все, що кинуть хазяїни і ґазди йому під морду в сарайний бокс. В противному разі, імпринтами й патернами – життєво необхідними інстинктами, він притомно розуміє, – що здохне – передчасно. А завчасно відкинути копита для грім-рильця – то не якась фігня – а страшна ганьба, непоправне тавро: товариші по стайні засміють, гірше взагалі би не народжуватися в такому випадку.
Та й своїм покладливим, відстороненим від метушні курятника, м’яким й спокійним, пацифістично-покірним характером свійські свинки аж ніяк не нагадують кровожерних убивць, тільки якщо їм когось невеликого і малорухомого не підкинути.. Та й то не у стані повної ситості. Того, що властиво не піддається хрюканню чи захрюкуванню – їм не з’їсти, їм не перетравити, їм не проср… Безневинні вони істотки, пасивненькі, непосильненькі виконавці волі сокири, ножа і вогнепалки з добрим калібром і зручним прикладом – в разі сутнісного здичавіння, відірваності від людей.
Інша річ, – мавпи. Мавпа – гомінід, часто-густо антропоїд – по-перше, як би, розумніша тварь на порядок, то й на два порядки від парнокопитних ссавців. По-друге, мавпа значно агресивніша тварь, годна добряче поклацати зубами і пошарпати кігтярами жертву чи, як їй здається, агресора, який їй видається слабшим чи більш-менш спільномірним до проявів її непростої, здебільшого мінливої вдачі.
По-третє, вона, до прикладу, орангутанг, маючи довжелезні, загребущі руки, відверто гребує знижуватися зі збіса комфортабельних для неї, висотних, твердо-стовбурних деревць, кочує ними денно владно джунглями, в гордій неприступності для інших, шукаючи в темний час нічліг в щораз іншому дуплі.
По-четверте, якщо це шимпанзе, найінтелектуальніша тварина (після людини, за наукою), то він надзвичайно сприйнятливий і підхожий для встановлення суворої і нерідко брутально жорстокої ієрархії в зграї за манерою – деспот-вожак-альфа-самець-його-наближені – і решта. Для своїх клевретів вожак в групі старається найпоказовіше, аж так, що вони злегка відбирають в решти-слабших все, чого забажають. І навіть самок , що вишикуються раком перед ватагом, виляючи сумлінно причинними місцями. Коли відбувається злягання вищих в зграї мавп, то нижчі часто за таких розкладок – дрочать..
І по-п’яте, мавпа володіє – власною рідною мовою, – досить ємним, як здавалося б для мавпи, арсеналом символічних звуків і жестів, котрі покликані їй забезпечити 3 основні життєві умови, і не більше, і не менше: знайти їжу, попередити про небезпеку, добитися прихильності сексуального партнера (як цю «тривимірність» підступно культурно-цивілізаційний шар замаскував!). А спроби навчити мавпу мови гомо сапієнс, так і не увінчалися понині успіхом – структура мозку, попри колосальний набір спільних генів, істотно різниться. А від себе додав би – з «ненаукової» точки зору – душа у мавпи нелюдська, коли вона і є у неї. Яка там українська мавпі !?.. Яка там російська, навіть у переважаючому на певному ареалі форматі «гоп-стоп-шо-га-га», чи будь-яка, крім її родимої !??.. Вгамуйтеся – ЛЮДИ.
Все частіше звучить у професійних колах зоологів, етологів, віднедавна, що мавпи ще й здатні сумувати за вмерлими родичами. Та цей цікавий аспект, феномен мавпознавства, належить, швидше, до верифікацій майбутнього, аніж злободенного сьогодення.
Тому, ІМХО,чи не доцільніше б було спостерігати значно довше, ніж день, нанизані мавпячі голови замість свинячих ?..Тим самим «мисливці за головами» довели б собі та іншим, що вони справді мисливці, і то неабиякі, та й не заземлені винятково в нинішній Карпатській свійській фауні, де подібним героєм може стати і 14-й шпінгалет з тупою сокирою, і 85-річний дідусь з гострим ножищем. Бо різниця між мавпою і свинею, не лишень вищезгадана, колосальна. Відповідно – і винагорода для себе і народу ?
А, ІМХО, найдоречніше і найбажаніше, було б фоткатися на тлі людських голів і будиночка ?.. Чим це не підтвердження, нехай і дещо специфічне, тези і майже догмату про «божественне» походження людини від мавпи ?!.. Ну не йму віри тій горе-опозиції, що соромиться чи боїться величатися дарвіністами, відхрещується верткими засобами від природного відбору і еволюції !!.. Але це, мабуть, теж із розряду того, що належить до верифікацій майбутнього. От тільки би відплив наукових мізків остаточно не зазнав апофеозу, анабіозу.
Отож, годі в оффлайнах і онлайнах знущатися зі свиней по-свинськи , а рішуче перейти до голів Карпатських з прикладкою «при» макак - сімейства мартишок, лісостепових і степових шимпанзе і орангутангів, і горили з золотої клітки контрастного зоопарку, вага якої нескромно лише розростається, замки і вертикальні металічні прути якої неспинно тугішають, яка відкликається на паганяло «Гарант» ?.. ..І бабуїнів з «білих домів», що відображаються на споконвіку зелених Карпатських просторах не небесною блакиттю ?..
Так чи інакше, з тими чи іншими, а, здається, мудрохижий пітон Каа вже гіпнотично вистроює бандер-логів на свій лад. До-речі, бандер-логи – нічого не мають спільного з Бандерою, однак не видається стовідсотково, що не з бандерівцями. Сучасними. Декотрими.
Ліричний підступ (P.S.) Деяким панам і панєнкам, деяких політичних сил, як то НУНС, партіям Яценюка і Тягнибока, не завадило б під час своїх ораторгій біля адміністрацій і рад – як мінімум двічі до крові вкуситися за язик, а потім харкнути не в юрбу, не в народ, а перед лицем юрби-народу собі під ноги, а краще – на ноги, оптимально – бороду. А вже потім з чистішим сумлінням кусати за «язык». Це дехто-вони і це дехто-їх-начальники-партійні публічно закликали всіх «щирих українців» принципово утриматися на виборах 2010 від голосування за всяких напівгалахічних, напівгалактичних інтриганок «дам із камеліями» плюс «феків з гопами», самозрозуміло. І це дехто-вони-і-їх гонорово тишком нейтралізувалися після першого туру виборів. Тепер пробуйте, панове, своїми язиками витягти цвяхи з домовини (не факт, що…) української мови половини України. Марудна справа, правда ? Гляди і ними можна,навпаки, додати тиску цвяшкам.. Безумовно, якби перемогла тоді дама з косою, а не фек з гопом, внутрішньо ситуація в країні не була б кардинально іншою, можливо, навіть в певних ланках – гіршою. Зате – двістіпудово – не було б цього гавняцького закончіного закончіка. І не тому, що дама з косою так палко плекає, леліє і кохає мову. Але то вже справа минулого, яка не потребує зайвий раз верифікацій і псевдоеволюцій. Хіба що…(?)
