Існує теорія п’яти стадій проживання горя, класифікацію яких розробила психологиня Елізабет Кюблер-Росс.
Згідно з дослідженням психологині, перша стадія проживання горя – заперечення. Тобто, людина дізнається про смерть близького – й відчуває шок та не вірить в те, що трапилось. Наступний спосіб психіки захиститись – гнів. Людина злиться й обурюється, бо не може щось змінити. Вона може гніватись на будь-кого: на інших людей, на Бога, на померлого.
Третя стадія – компроміс. Людина намагається домовитись зі світом, аби змінити невідворотність смерті. Четверта – депресія. Розуміння того, що людини вже немає, а разом з нею зник і сенс життя. П’ята стадія – прийняття. Вона передбачає відновлення й пошук способів, як жити далі.
Втім, останнім часом психологи виділяють дещо індивідуальний підхід до переживання втрати – і ці стадії можуть бути не в тій послідовності, в якій зазначає авторка дослідження. Також потрібно враховувати, що дехто одну зі стадій проживає довше, а хтось швидше. Буває й так, що людина може повертатись до тієї стадії, яку вже нібито пройшла.
«Втрата близьких завше буде болісною, бо людям притаманно вболівати. Переживати – це частина нашого повсякденного життя. Залежно від обставин втрати, різні й відчуття та переживання.
Близька людина може вмирати поволі, маючи важку недугу, і це, на мою думку, дещо стишує біль рідних і налаштовує їх на передбачуване очікування втрати. Іноді молитва за цих обставин може бути молитвою за припинення страждань і Божу ласку у вигляді кончини. Натомість несподівана, неочікувана, раптова смерть – річ зовсім інша, тому й реакція буде іншою.
Усвідомлення смертності кожної людини й того, що втрат зазнає кожна родина, віра в Бога та Його обітниці щодо безсмертя душі, вічного життя та тілесного воскресіння, Царства небесного та небесної домівки віруючих, молитва, відвідини церкви, ба навіть праця – все це додає сил пережити втрату й жити далі», – пояснює о. Тарас Коковський.
Зі свого боку душпастир наполягає, що не треба думати, що ваша втрата й біль найбільші та найстрашніші. Поруч з нами є багато людей, які щодня зазнають втрат, часом більших від наших. Також не потрібно замикатися в собі й ставити хрест на власному житті, вважаючи його втраченим.
«У вдови чи вдівця можуть бути діти або онуки, які потребують опіки. Окрім цього, я застерігаю усіх від того, щоб «вгамовувати біль» алкоголем чи наркотиками, заподіюючи непоправної шкоди своєму здоров’ю.
Віра, молитва, Слово Боже, одновірці та добрі приятелі – ті ліки, які дійсно допомагають», – зауважує о. Тарас.
Отець Тарас каже, що треба намагатися бути помічним для людини, яка горює, й виявляти турботу, чи то словом, чи то потішанням, чи то молитвою, а часом й матеріально.
«Якщо людина після втрати самотня, то варто пропонувати своє товариство, молитися з нею, читати й слухати Слово Боже. Людина повинна знати, що поруч є хтось, хто готовий прийти на допомогу при потребі.
Інколи втішним для людини будуть також відвідини разом з нею місця поховання померлого».
Кажуть, час лікує будь-які рани, проте є ті, хто після втрати одягається в чорне назавжди. Так чи інакше, час сприяє зціленню, адже ті випробування, що вчора здавались нездоланними, сьогодні вже в минулому. Пам’ять про близьку людину житиме вічно, а тому потрібно не намагатись забути померлого, а залікувати рани, навчившись жити з цим болем.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
