Перше березня 1918 року в Житомирі Мала Рада під головуванням Михайла Грушевського прийняла "Закон про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів", яким запровадила власну валюту, що отримала назву "гривня".
Після проголошення 20 (7) листопада 1917 року Української Народної Республіки (УНР) розпочався активний рух в бік запровадження власних грошових знаків та створення національної фінансової системи, пише Фіртка з посиланням на «Цей день в історії».
Першого січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила "Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР", згідно з яким передбачався випуск Державним банком кредитових білетів, які тимчасово, до накопичення золотого запасу, підкріплювалися державним майном — залізницями, корисними копалинами, лісами, державними монополіями. Нові гроші називали "карбованцями". Пояснюючи такий вибір назви Михайло Грушевський зазначав.
"Центральна Рада ухвалила випуск українських грошей для першого початку в "карбованцях", рівних російським рублям, з огляду на те, що до них звикла українська людність".
Дійсно, ця назва була доволі поширена на теренах Наддніпрянської України, де ще до подій 1917-го, карбованцем селяни називали російський рубль. Вартість українського карбованця у золотому еквіваленті дорівнювала рублю, ціни залишалися незмінними й це виключало необхідність малоосвіченим громадянам перерахування курсу. Перша українська банкнота номіналом "100 крб" з'явилася в обігу 5 січня.
Інтервенція більшовицьких військ і падіння Києва на деякий час відтермінували фінансово-економічні перетворення, завдавши значних руйнувань економічному та господарчому життю країни: за час окупації банки в українських містах втратили майже всі свої золоті та срібні запаси, конфісковані більшовиками. Ними ж були вивезені кліше та матриці, що унеможливило оперативно відновити випуск карбованців. Зважаючи на такі обставини, Рада Народних Міністрів (колишній Генеральний секретаріат) на чолі з Всеволодом Голубовичем поставили завдання міністерству фінансів розробити законопроєкт про нову грошову одиницю.
Першого березня 1918 року в Житомирі в будинку колишнього дворянського зібрання на вулиці Великій Бердичівській, 32 Мала Рада під головуванням голови УЦР Михайла Грушевського прийняла "Закон про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів", яким за основну грошову одиницю була прийнята гривня, що мала містити 8,712 долі (грами) золота, поділялася на 100 шагів, запроваджувалися банкноти номіналом 2, 10, 100, 500 гривень при співвідношенні 2 гривні до 1 карбованця.
Ескіз двогривневої банкноти, виконаний Василем Кричевським, був оздоблений простим геометричним орнаментом. Над іншими банкнотами попрацював Георгій Нарбут. Вони, як і попередні 100 карбованців, вирізнялися вишуканим оформленням. Під час роботи над створенням 10 гривень Нарбут залучив орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, для 100 гривень використав зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів та плодів, для 500 гривень — алегорію "Молода Україна" у вигляді опроміненої дівочої голови у вінку.
Банкноти планувалось друкувати у Берліні та Лейпцигу в німецькій державній друкарні "Reichsdruckerei". Контроль над виконанням даного замовлення було покладено на спеціальну комісію на чолі з радником Міністерства фінансів інженером Євгеном Голіцинським, яка 15 березня 1918 року від'їхала до Німеччини для укладання угоди. Паралельно, в київській друкарні Василя Кульженка створили Експедицію заготовок державних паперів (ЕЗДП), яка контролювала друк банкнот та цінних паперів в Україні.
Під керівництвом Івана Мозалевського розгорнув активну роботу мистецько-гравірувальний відділ, що займався розробкою проєктів поштових марок та грошових знаків. До роботи було залучено майже двадцять фахівців, серед яких були Георгій Нарбут, Григорій Золотов та Василь Кричевський.
Затримка з виготовленням гривень, труднощі з дрібними банкнотами та відсутність достатньої кількості коштовних металів для карбування монети спонукали Народне міністерство фінансів УНР до прийняття 18 квітня 1918 року Закону "Про запровадження розмінних марок в Україні" та введення в обіг розмінних грошових знаків — шагів, що на вигляд нагадували поштові марки, але на відміну від них мали зубкування по периметру, на реверсі — зображення державного герба та напис під ним у чотири ряди:
"Ходить на рівні з дзвінкою монетою".
Розмінні марки мали номінал 10, 20, 30, 40 та 50 шагів.
Етимологія назви "шаг" бере своє коріння з польсько-литовської доби. Провідна роль в тому, що українська розмінна монета (марка) отримала саме таку назву, належить Михайлу Грушевському, котрий неодноразово зазначав, що при розробці української грошової системи необхідно покладатися на історичну традицію. Марки-шаги номіналом 10 і 20 були спроєктовані графіком Антоном Середою, решта — Георгієм Нарбутом.
Всі шаги на аверсі мали напис: "Українська Народна Республіка". Розмінні грошові знаки виготовлялися на грубому папері у Києві в друкарні Василя Кульженка (вул. Пушкінська, 4) та в одеській друкарні Юхима Фесенка (вул. Рішельєвська, 47).
На кінець квітня 1918 року грошова система УНР починала набувати стабільності. Проте, сподівання керівників Української Народної Республіки на швидке виготовлення нової грошової одиниці в Німеччині не справдилася, і гривня була запроваджена в обіг вже за гетьманату Павла Скоропадського в жовтні 1918 року. Це стосувалося і розмінних марок-шагів, що з'явилися в обігу в липні того ж року.
І все ж, попри складні соціально-економічні та політичні умови, в яких перебувала УНР, відповідні урядові структури зуміли налагодити роботу банківської системи, створити Генеральне секретарство, згодом — міністерство фінансів, вперше в українській історії ввести в обіг паперові грошові знаки (карбованці) та запровадити власну валюту — гривню. Подальший розвиток фінансова система України отримала за гетьмана Скоропадського та Директорії УНР.
