У вересні на MitOst-фестиваль до Франківська приїхало понад двісті іноземців. UFRA запитала гостей з Берліна, Тбілісі, Єревана, Мінська, Кишинева й Тімішоари, яке враження лишилося в них про місто.
Були сонячні дні, на вулицях – багато людей, тому в мене лишилося дуже живе враження про центр Франківська. Сподобалося, що в центрі можна побачити водночас молоді сім’ї, студентів, вуличних музикантів, намети політичних партій, старших чоловіків, які п’ють каву і старших жінок з онуками.
На мій погляд, центр Франківська є типовим змішанням східноєвропейських впливів із деякими західними. Поруч із бабцями, які продають квіти й городину, бачиш точно такі магазини, які є на пішохідних вулицях Берліна чи Мадрида.
Що особисто мені запам’яталося, так це різноманітні й різнокольорові стійки для велосипедів по всьому місту. І я помітила специфічний напрямок стріт-арту – маленькі створіння в піксельній техніці. Загалом я побачила міське життя як насичене, жваве й світле – але це лише враження трьох днів. Я б хотіла приїхати ще раз і походити бічними вуличками.
Вчора я знайшла прекрасне місце у Франківську, про яке вже написала друзям, – міську лазню. Таку, рожевого кольору, з Нептуном. Я сиділа на майданчику навпроти й курила, розглядаючи будинок. А в лазні був чоловічий день. І от я бачу, як звідти виходить так чимало чоловіків, хтось у простирадлі, хтось у плавках, хто покурити, хто охолонути. І поруч діти бігають, сидять бабусі.
Ось такого відчуття свого місця в місті в мене давно вже немає в Мінську. Це було відчуття з дитинства, коли я почувалася в своєму дворі, як удома. Це все настільки натурально виглядало…
Я не змогла побачити багато в місті, але те, що побачила, мені дуже сподобалося. Приємно здивувала якість їжі. Вона була добра, а я цього не очікувала. Здивувала й мирна атмосфера в час війни. Навіть уночі я почувалася безпечно, ідучи містом.
Важко сказати, що мені не сподобалося. Напевно, надмір реклами, але це проблема не лише Франківська.
Я прогулялася в інші райони міста і побачила, що там не все так гарно, як у центрі. Є місця із зіпсованими дорогами, будинки в не дуже гарному стані.
Мені сподобалося, що багато людей користуються велосипедами, але парковок, здалося, бракує.
Карти міста я не знайшла навіть в готелі, а вона потрібна. Не завадив би й маленький туристичний центр.
Мені запам’яталася пішохідна вулиця, яка плавно переходить у парк, а звідти можна потрапити до Ратуші. Цей зв’язок вулиць, який дозволяє гуляти дві години, не особливо перетинаючись з автомобілями, просто чудовий!
Великі вивіски магазинів та кафе виглядають недоречними в цьому архітектурному середовищі. І особливо рекламний екран поруч із Ратушею.
Гарно, що багато людей приходять до центру міста. В мене лишилося враження, що все життя зосереджене на кількох центральних вулицях. Натомість район Арена Центру видався менш розвиненим. Думаю, варто приділяти увагу не тільки центральним вулицям.
Франківськ має цікаві публічні простори – площі, пішохідні вулиці й архітектурні пам’ятки. Загальне враження – вони наповнені життям, людьми, які ходять по крамницях, проводять час у ресторанах, кафе, на терасах. Деякі об’єкти в місті, такі як фонтан, запрошують до взаємодії та приваблюють людей. Я також помітив знаки творчої урбаністичної активності – парклети. Тобто є ознаки, що урбаністична культура розвивається, і це добре впливає на загальну якість міських просторів та життя в місті.
Далі потрібно розвивати публічні простори, що вже існують, та їхній зв’язок між собою. Але також створювати нові. Ще важливо підтримувати початкові зусилля груп мешканців організовувати творчі події в цих публічних просторах.
Я була у Франківську зі своєю семимісячною донькою, тому не змогла відвідати багато місць у Франківську. Більшу частину часу я провела на вулиці Незалежності. Шукаючи памперси, я помітила, що вулиця, паралельна до Незалежності, просто переповнена аптеками! Зауважила також, що яблука були вдвічі дешевші у бабусь, які продають фрукти й молоко на вулиці. І звісно, повітря – у Франківську його так багато, порівняно з Єреваном, який відомий своїм забруденнням і відсутністю парків.
Івано-Франківськ вразив мене цього разу ще більшою кількістю книгарень, громадських проектів, і, насамперед, розвитком громадського простору. Ми демонстрували фільми в громадському ресторані Urban Space 100, який підтримує дискусійне поле та цікаві проекти в місті. Що означає такий простір для всієї України? Для мене це передовсім знак, що відбуваються докорінні позитивні зміни в суспільстві та в тому, як ми комунікуємо одне з одним, як налагоджуються соціальні зв'язки між нами. Ці зміни, можливо, не завжди видимі, але вони відбуваються з українським суспільством у кращий бік.
Це й знак того, що українці навчились домовлятись. Якщо раніше казали «де два українці – там три гетьмани», то скоро можна буде говорити «де два українці – там дві добрих ідеї і мінімум один втілений спільний проект».
Чільне фото: Groundhopping Merseburg. Також використані фото lab604, marin gatellier, paulo araujo, Pieter van Marion, Richard Tanton
