Голова Адміністрації Президента – посада з обмеженими адміністративними функціями, проте з надзвичайно широким політичним впливом.
Людина, що офіційно лише керує офісом Президента, насправді є однією з найближчих його довірених осіб. Як сталося, що посада глави АП набула такого значення? Цей процес спробувало продемонструвати у своїй інфографіці «Слово і Діло».
Першим секретарем АПУ (так за часів президентства Леоніда Кравчука називалася ця посада) був Микола Хоменко. Його повноваження тоді визначалися так: «Глава Адміністрації Президента України здійснює загальне керівництво Адміністрацією, координує діяльність усіх її структурних підрозділів, постійних представників Президента України, розподіляє обов'язки між Першими заступниками та заступниками Глави Адміністрації, затверджує положення про структурні підрозділи Адміністрації».
Першою по-справжньому одіозною персоною на цій посаді став Дмитро Табачник, котрий очолював АПУ за часів президентства Кучми (з 1994 по 1996 рік). Саме йому вдалося перетворити цю посаду на одну з найвпливовіших у країні, сконцентрувати у своїх руках право на «доступ до тіла» президента. У той період у народі побутували жарти про «ДімоКратію» та Кучму, що «працює президентом в адміністрації Табачника».
Ще один впливовий глава АП часів Кучми, Євген Кушнарьов, як подейкують, сприяв звільненню з посади прем’єра Павла Лазаренка і відкриттю проти нього кримінальної справи.
Увійшов в історію як впливовий політик і Володимир Литвин. Саме за час його роботи Адміністрація ветувала чимало законів, ініціювала Всеукраїнський референдум щодо розширення повноважень Глави держави, активно впливала на розклад сил у парламенті і т. д.
Не менших успіхів досяг і Віктор Медведчук, для якого робота на Кучму стала трампліном в українській політиці. Будучи непопулярним, але дуже впливовим політиком, йому й досі вдається бути потрібним будь-якій владі. А почалося все з того, що він, будучи главою АП, долучився до написання змін до Конституції, активно поширював «темники» для ЗМІ та закріпив проросійський курс у політиці країни (і як тут не згадатии його кумівство з Путіним?).Це не кажучи про вже згадуваний «доступ до тіла» президента.
До одіозних глав АП належить і Віктор Балога, котрий очолював Секретаріат Президента за Ющенка та став його політичною опорою. Потім були Віра Ульянченко, Сергій Льовочкін, Андрій Клюєв. Кожен із них відзначився чимось своїм (Ульянченко, по суті, керувала «Нашою Україною, Льовочкін лобіював інтереси підприємств, афілійованих із Фірташем, Клюєв відповідав за придушення протестів під час Євромайдану), проте всі вони користувалися практично необмеженою владою.
Основною ж функцією Бориса Ложкіна, як подейкують, було посередництво між Президентом та групами впливу в українській політиці.
Нагадаємо, 29 серпня головою Адміністрації Президента був призначений Ігор Райнін. До цього моменту він очолював Харківську обласну державну адміністрацію. На цій посаді Райнін став найуспішнішим губернатором України, виконавши 80% власних обіцянок.
