Сталося цілком очевидне і очікуване, на з’їзді «Єдіная Росія», 24 вересня, нарешті давно прогнозована рокіровка набула цілком реального змісту і форми: діючий президент РФ Дмитро Медвєдєв очолить список «єдіноросів» і поведе їх здобувати тріумф на чергових виборах до Державної Думи Росії. Здобувши цілком очевидну перемогу (інтрига лише в одному: чи перемога буде величиною у конституційну більшість парламентарів чи менше) Медвєдєв буде обраний Головою Уряду Російської Федерації (за Конституцією РФ – в Росії уряд очолює не прем’єр-міністр, а Голова Уряду РФ). Натомість, діючий Голова уряду Володимир Путін, буде рекомендований і висунутий на черговому грудневому з’їзді «Єдіная Росія» кандидатом у Президенти РФ (Путін є головою партії «Єдіная Росія»). Хто б сподівався, що Путін добровільно віддасть посаду президента удруге, своєму молодшому протеже. Тільки власне Его, турбота про власний імідж та ділову репутацію на Заході, змусила ВВП, чотири роки назад, пожертвувати Медвєдєву чотири роки «транзитного» технічного президентства, заради отримання в недалекому 2012 році наступні 12 років абсолютного володарювання, скоритися вимогам Конституції і не «повєлєвать» відповідного рішення Конституційного суду, про визнання, що «1+1=1», як це мало місце в ганебній новітній історії часів Кучми. Схема Путіна: «наступника - висунув, наступника - засунув», спрацювала.
За Конституцією РФ, президента обирають не більше, а ніж на два терміни поспіль, тривалістю шість(!) років кожний. Тобто, будучи обраним на посаду Президента РФ Володимир Путін, має беззастережні шанси пробути на цій посаді ще дванадцять(!) років поспіль, плюс до восьми років свого першого та другого президентства (05.2000-05.2008 р.р.). Загалом вимальовуються 20 років президентства та чотири з половиною років урядування Путіна (з вересня 1999 р. по травень 2000р., та від травня 2008 р. по травень 2012р.). Путін прийшов у велику політику Росії у 47 річному віці. В чергове стане президентом у 60 років. Дві чергові каденції завершаться у 2024 році, в солідному віці політика, у 72-ох річному віці, як у сьогоднішнього ловеласа і прем’єра Італії Сільвіо Берлусконі. Таким чином, загалом епоха «путінської Росії» охоплюватиме чверть століття. Довше «правив» тільки Сталін, від 1924 (рік смерті Леніна) по 1953 р.р., тобто 29 років поспіль.
Корелюючи ситуацію в Росії, до її вірогідного впливу на Україну, найважливішим є сумна перспектива впливу жорсткого націоналістичного путінського прагматизму, у наших внутрішніх «братерських» стосунках «добросусідства». Чи зможе Україна Януковича вистояти від пресингу великодержавних амбіцій та безмежних ілюзій Росії, щодо України, видається не дуже оптимістичним і обнадійливим.
Основними подразниками у стосунках обох країн традиційно залишаються питання: ціна на газ для українських споживачів, доля всієї ГТС, розмежування державного кордону в Азова-Керченській протоці, завершення встановлення державного кордону між обома країнами, зовнішньополітичні пріоритети України щодо вступу до асоціації з Європейським Союзом, приєднання до Зони вільної торгівлі, а не Митного союзу, євроатлантична інтеграція України, розподіл державної власності в Україні на користь російських «інвесторів»…
Враховуючи, що зимові вибори до Державної Думи та весняні президентські вибори у РФ потребують впровадження традиційних піар-технологій, щодо заволодіння голосами переважно ненажерливого імперсько-шовіністичного електорату Росії, Медвєдєву-Путіну необхідно буде розіграти чергові традиційні «маленькі війни» зі своїми сусідами, з будь-якого приводу, заради отримання електоральної насолоди від блискучої «перемоги» сильних правителів над своїми «заклятими ворогами». «Хліба і видовищ» вимагає російський електорат, в обмін на свою підтримку на виборах! Україна, для такої ролі підходить найкраще. Всі свої виборчі кампанії Росія проводить з використанням традиційного негативного українського фактору. Згадаймо, хоча б провокаційну історію з будівництвом російської дамби до коси Тузла.
Саме, чергові вибори в Росії, найбільшим чином впливають на формування безкомпромісної агресивної позиції Кремля, щодо України, в питанні обговорення перегляду газових угод 2009 року, та зменшення ціни на російський газ для України.
Нас очікує складна зима 2011-2012р.р. «Зимно» буде не тільки в кліматичному, але й в політичному сенсі. Фатальний, для Януковича, збіг усіх сумних обставин припадає на грудень. Саме у грудні відбудуться вибори до Державної Думи Росії, саме у грудні повинен пройти саміт «Україна-ЄС», на якому вирішуватиметься доля вступу України в Асоціацію з ЄС, або ні! Але тоді вже надовго! Щонайменше до чергових президентських виборів 2015 року.
В залежності від вирішення проблеми політичних ув’язнених Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, режимом Януковича в Україні, на захист котрих, окрім Заходу, також стала влада Росії. Саме в грудні, висуватимуть кандидатуру Путіна на посаду президента РФ. Грудень, потребуватиме великого об’єму споживання російського газу, за надхмарними тарифами у понад 500 доларів США за 1000 м. куб., у четвертому кварталі ц.р, навіть після ратифікації «Харківських угод», за що несе персональну відповідальність особисто Янукович, і його кліка в уряді та Верховній Раді.
Позитивом, із усього вищенаведеного є лише одне: чітке розуміння і усвідомлення нашої приреченої перспективи, від будь-яких ілюзій, у відверто «братерських» стосунках з Росією, на найближчі 12 років, як мінімум до травня 2024!
Депутат обласної ради,
голова фракції «Батьківщина» Юрій Романюк
