Колись я визначив для себе роль Дельоза саме в створенні концепції «подія—явище», потім звісно, окреслив важливість Цілого з комбінацій малого, форм з деталей, імен та дієслова.. але завжди було бажання все прищепити до умовного єдиного центру.
Можна сказати, канонічного, бо канон зрештою закарбований в геномі й розкривається в відповідних умовах та алгоритмах. Це нам також розказали й показали, але ми це прожили.
Отже, як потрібно насправді Проживати, створювати природні чи штучні платформи, чи просто жити наповну, профільтровуючи усі рівні й підрівні буття, й так наближаючи довгоочікуваний фінал..?
Чи уникнути ієрархічності умовної, бо ієрархія є соціопсихопатичною матрицею й її довго створювали носії Божої любові та мудрості. Зрештою, розумним людям любов не потрібна, вона лишень пригальмовує буденну в'язкість й генеалогічно спотворює будь—яку суть перебування тут й зараз...