Різдво Христове — одне з найвеличніших християнських свят, яке символізує народження Ісуса Христа, Спасителя світу.
Про значення Різдва Христового, журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.
"Різдвяні традиції глибоко вкорінені в українській культурі.
Святкування починається зі Святої Вечері, коли родина збирається за столом, накритим дванадцятьма пісними стравами.
Однією з найважливіших традицій є спів колядок", — розпочинає розмову священник.
Розкажіть, якою є історія народження Ісуса Христа?
Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода. Як твердить євангеліст Матей, на той час вийшов наказ цезаря Августа провести перепис населення по всій Римській імперії. То був найперший перепис, і він проводився тоді, коли Кириній був губернатором Сирії.
Всі люди подалися реєструватися, і кожен пішов до свого рідного міста. Тож Йосиф також вирушив з Назарета Галілейського, де він проживав, до Юдеї, Давидового міста — Вифлеєма, оскільки походив з родини Давидових нащадків. Він узяв зі собою Марію, адже був з нею заручений і вона вже чекала дитину.
З самого початку спостерігаємо людську невдячність, коли люди не прийняли Пресвяту Родину до себе на нічліг, що Спаситель мусів аж народитися у стайні (чи печері), вибравши її за місце свого воплочення, як володар неба і землі.
Для багатьох це стало своєрідним «скандалом». Для прикладу, євреї ще дотепер чекають помилково на небесного Месію, адже не можуть сприйняти такого впокорення Бога. Вони ждали на «надлюдину».
Ісус є історичною постаттю, адже, як відомо, нова ера, в котрій ми живемо, розпочалася від Його народження.
Хоч дата народження Христа не вказана ні в Євангеліях, однак більшість біблеїстів визнають дату народження між 6 і 4 роком до нашої ери: роком, коли помер цар Ірод.
Загальнохристиянською традиційною датою народження Ісуса є 25 грудня. Це дата, яку вперше офіційно колись ствердив папа Юлій у 350 році нашої ери.
Найдавнішим джерелом, як довідуємося, де вказано 25 грудня як дату народження Ісуса, є книга Іполита Римського, написана на початку ІІІ століття.
До речі, Православна та Греко-Католицька Церкви перейшли на новоюліанський календар. Чи вплинула зміна календаря на духовність вірян?
Не думаю. Люди продовжують зберігати різдвяні традиції, скликати родичів. Правда, не всі за столом колядують або ж не завжди охоче беруть діти участь у вертепі.
Та тут є, як на мене, інші причини: секуляризація, диджиталізація та комерціалізація Різдва. Зрештою, всім не вгодиш, але певні речі церковний уряд може змінювати, щоб бути в єдності, наприклад, з цілим католицьким світом.
Чув, що в одній місцевості Закарпаття почали святкувати Христове Різдво 25 грудня замість 7 січня. Опісля дід прийшов до священника зі скаргою, кажучи:
«Я все життя святкував двічі Різдво, і що тепер буду тільки раз?».
Як тоді пояснити людям, що справжнє значення Різдва не залежить від дати його святкування?
Важливий факт, що Ісус дійсно прийшов у цей світ як історична Особа. Точна дата Його народження до кінця не відома: хіба згодом про це довідаємося в потойбіччі.
Господь нас дуже полюбив попри гріхи. Дух Різдва мав би надихати Христових послідовників протягом цілого року до наступних різдвяних святкувань. Як і понад 2 000 років тому, всемогутній Ісус є поміж тими, хто Його радо приймає.
А що символізує свято Різдва для християн?
Зима — найбагатша на свята пора року. До них ми готуємося заздалегідь: очищуємо тіло і душу та віримо в чудеса, котрі зазвичай дарує Христове Різдво, тобто народження обіцяного Спасителя світу, воплоченого Бога.
Різдво правдивого Месії має здійснитись у люблячих серцях і свідомості всіх християн. Цей празник є одним із величних у цілому християнському світі. Він викликає почуття врочистості, піднесеності, подиву. На нього, звісно, з нетерпінням чекають як старші, так і найменші.
Душа кожного наповнюється якоюсь небуденною радістю, котра міцно з’єднується з веселістю інших, омиваючи і оновлюючи душу, втомлену від їдких пригнічень життєвих реалій. Символом народження Ісуса є також прикрашена зелена ялинка — різдвяне дерево.
Поділіться, як правильно підготуватися до святкування Різдва, щоб воно стало не лише зовнішнім, але й внутрішнім святом?
Найперше слід з усіма примиритися. У час передріздвяного посту (адвенту з латинської мови) знайти час для тиші, в котрій промовляє Господь. Також очистити свою душу у тайні сповіді (але вона не прив’язана лиш до посту, бо ми постійно грішимо).
Добре ще взяти участь у реколекціях, тобто духовно відновитися, й не забути за добру християнську книгу, зокрема за читання чи слухання св. Писання.
«Адвент — це інтенсивне приготування до рішучого прийняття Того, хто вже прийшов, хто прийде і хто постійно приходить» (св. понтифік Іван Павло II).
Які головні духовні цінності Різдва мають бути в центрі уваги?
Христове Різдво — джерело перемоги над нашими різними страхами. Особливо тепер, коли вирує в Україні війна з московитами, лунають часто тривоги та чуємо щодня про загибель наших громадян.
Суть Різдва не в блискучих гірляндах, лампадках чи свічках, а в тому, щоб мати очі, котрі могли б бачити на землі всемогутнього Господа.
Важливо не відійти від головних християнських цінностей, про котрі теж нам нагадує народження Спасителя. Існує, до речі, одна легенда, котру я перекладав раніше з англійської, про африканського хлопця, на ім’я Еммануель, який завжди ставив питання.
Одного разу він запитав: «Якою мовою говорить Бог?». Ніхто не міг йому відповісти. Він подорожував по всій його країні, щоб знайти потрібну відповідь, але її не отримав. У кінці він відправився в далекі землі, щоб знайти цю відповідь.
Протягом довгого часу він не мав успіху. Нарешті однієї ночі прийшов у село під назвою Вифлеєм, і тому, що там не було місця в місцевому готелі, він вийшов поза його межі у пошуках притулку на ніч. Хлопець прийшов до печери, виявивши, що вона була повністю зайнята незвичною парою та дитиною. Він збирався вже піти геть, однак молода мама сказала: «Ласкаво просимо, Еммануель, ми чекали на тебе».
Хлопчина був вражений, що жінка знала його ім’я. Він був ще більш здивований, коли вона далі сказала: «Довгий час ти був у пошуках по всьому світу, щоб дізнатися, котрою мовою говорить Бог. Ну, тепер твоя подорож закінчилась. У цей вечір ти можеш бачити своїми очима, що це за мова: Господь спілкується мовою любові, що виражається в обміні, розумінні, милосерді і в цілковитій прихильності».
Чому сьогодні важливо зберігати традиції, пов’язані з Різдвом?
Хоч чимало різдвяних обрядів раніше мали цілком інший зміст, тобто позахристиянський чи язичницький, у наш час мають інше розуміння. Тут не йдеться про якесь поєднання, а швидше бачимо своєрідну інкультурацію, надання тим символічним речам саме християнського значення, адже Христос народився. Є етнологія і є теологія.
Коляда — це гарна і важлива християнська та українська традиція, котра несе в собі і передає всім поколінням Христову віру й українську культуру. Тому треба витягнути наші колядники чи завантажити на смартфон з Інтернету, пригадати та вивчати нові колядки з віншуваннями.
.jpg)
А поділіться особистими спогадами або традиціями, пов’язаними з Різдвом?
Частина мого дитинства, крім Сходу України, минула в Карпатах, на Сколівщині. Там, як відомо, Різдво святкують на повну силу.
Перед Святим Вечором я з покійним дідом Федором ішов до близького гірського потічка вмити спершу лице та руки, потім аж сідали до столу з молитвою та колядою. Це була певна містика.
Пригадую теж, що до різдвяного вертепу ми колись починали готуватися приблизно від свята Миколая — 19 грудня, або й швидше.
Винаймали на весь час якусь хату, де майже щовечора проходили репетиції. Вчили слова сценарію, колядки, все повторювали тощо. Старші навчали молодших.
За головного обирали того, хто знав багато колядок чи мав авторитет. Самі шили та лагодили собі одяг, головні убори, різні атрибути. Бувало, що у такому товаристві зустрічали спільно й весело Новий рік.
На саме Христове Різдво після благословення священника у храмі вирушали по людських домівках аж до ранку наступного дня.
Радували і односельчан, і приїжджих гостей, бажаючи всім здоров’я та багатства, за що нам щедро віддячувалися. Місцеві жителі не раз зустрічали колядників із запаленою на вікні свічкою.
Часом ми використовували кантичку, тобто рукописний збірничок різдвяних колядок чи пісень, у котрих вихваляють народженого Спасителя світу, а потім теж — господаря дому, господиню та їхніх дітей.
У кого були маленькі діти, ми часто співали колядку «Спи, Ісусе, спи».
Частину зібраних коштів ми давали потім на церкву в селі, частину — господарям за оренду хати і ще лишали щось собі. За свою першу коляду я, наприклад, купив собі зимові шкіряні рукавиці.
Я щоразу був мудрецем (царем). Пригадую, що раз, як мудреці входили зі сіней до однієї хати, то моя корона зачепилася за шторку над дверима, і я ввійшов без неї. Виглядало трохи смішно. Прийшлося швидко її одягнути знову поверх шапки.
Які, на вашу думку, найпоширеніші помилки у сприйнятті чи святкуванні Різдва сьогодні?
На жаль, сьогодні Різдво у більшості перетворилося просто в добре свято, сповнене казкової магії, чудових подарунків, домашніх застіль. Важливо зустрічати різдвяні свята з чистим серцем, щоб у ньому міг народитися Ісус.
Як висловився раніше німецький мислитель і поет-містик Анґелус Сілезіус:
«Навіть якби Христос тисячу разів народився у Вифлеємі, ніщо тобі не допоможе, якщо Він не народиться в тобі».
Різдво без Христа сумне та пусте, бо без прослави Його таємничого народження все під сонцем втрачає свій сенс. Це день народження Ісуса, про що багато хто забув, особливо християни в рамках практичного атеїзму.
Якби це виглядало, коли б нас запросив хтось на день народження, а ми прийшли і про нього навіть не згадали?
Дуже дивно чи парадоксально. Читав, що раніше в одній зі шкіл Англії у класі серед дітей провели опитування, що таке, мовляв, Різдво. Більшість учнів відповіли, що це день народження міфічного Санти Клауса.
Я вже бачив раніше, на жаль, у Канаді, як часто люди святкують Різдво без Христа, називаючи різдвяний час банально «зимовими канікулами». Це якось не по-християнськи: справжнє Різдво — це не Санта, олені й подарунки.
Збережімо Ісуса в Різдві, щоб у майбутньому не було соромно, як зустрінемося з Ним тет-а-тет.
А чи заохочують священники парафіян брати участь у різдвяних богослужіннях?
Так. Найперше запрошуємо на своїх парафіях у різний спосіб, через сторінки храмів у соціальних мережах тощо, організацію передріздвяних реколекцій тощо.
Декотрі «захожани», що мають поверхову віру, йдуть до храму все одно лиш на Різдво як і на Пасху.
Як Різдво може допомогти людям віднайти мир у душі в часи тривог і викликів?
Спаситель прийшов у цей світ, аби всіх (бідних і багатих) піднести до рівня Божих дітей, подарувавши автентичну свободу. Він – найбільший дар з небес для людства.
Щоб віднайти спокій у душі, важливо стати десь перед різдвяною шопкою й поринути в роздуми. Добре мати теж її вдома, де в центрі є новонароджений Христос.
Як відомо, створення різдвяної шопки започаткував саме св. Франциск з Асижу, який жив у ХІІ-ХІІI ст. Він задумав ставити кожного року в часі Різдва убогі ясла, щоб у такий оригінальний спосіб люди могли себе почувати наче у Вифлеємі.
Коли вони одного разу завітали у храм на нічну богослужбу, то з приємним подивом зауважили різдвяну сцену, тобто ясла з Ісусом, Марією та Йосифом. Там також були справжні живі тварини, котрих туди привів святець. Тварини були його друзями, отже, йому було нескладно зробити такий цікавий вертеп, що реалістично змальовував народження Спасителя людського роду.
Найпершу шопку святий Франциск встановив із благословення тодішнього Римського Папи Гонорія ІІІ у Греччо, що в Італії. Це сталося у 1223 р. з метою перенести наголос у святкуванні Різдва Спасителя зі світського матеріалізму й подарунків на вшанування Ісуса Христа.
Далі через століття різдвяні шопки мали місце у всіх церквах Італії, звідки ця традиція була перенесена на цілу Європу, далі − у країни Північної Америки.
Дізнаємося теж, що в нашій Україні шопки стали популярними передусім у західних областях, адже традиції їх встановлення там було успадковано від колишньої приналежності до польської держави.
Різдвяна шопка на фоні дзвінких колядок запрошує кожного християнина задуматися над глибинним сенсом воплочення Божого Сина, що прийшов у цей грішний світ зі спасінням.
.jpg)
Що б Ви побажали тим, хто втратив віру або перебуває у пошуках духовного сенсу?
Віра — Божий дар. Господь дарує його теж, коли ми дивимося на Нього всім серцем. Безцінну віру розвиваємо насамперед у Христовій Церкві, беручи регулярно участь у святих таїнствах. Віра допомагає нам здолати різні життєві випробування. Нехай серця багатьох стануть символічно вифлеємськими яслами. Поставмо на перше місце в житті воплоченого Спасителя світу, і все в нас наладиться.
Коли ми живемо по-поганськи чи по-напівпоганськи, то слід, подібно до мудреців, зустрітися з Ісусом, змінитися, і ця переміна буде, направду, для Нього найціннішим даром, навіть від найбільших світових багатств.
Дещо жартівливе. Якось раніше під час навчання в Університеті Альберти (Канада) ми мали як студенти так звану різдвяну вечірку. І от в час вікторини, подарунків тощо були теж різні питання, особливо щодо Різдва в минулому. Теж прозвучало впору: які дари три мудреці принесли до новонародженого дитятка Ісуса?
З численних студентів, з різноманітних держав, один однокурсник із Саудівської Аравії, мусульманин, відповів, що, мовляв, вони тоді принесли попкорн.
Для того, щоби не бути християнами формально, ми повинні Спасителя пізнати.
«Ніщо не бажане, якщо не пізнане», — казали мудро давні римляни.
Тварини пізнали Месію, як стверджує пророк Ісая, проте їхнє пізнання є примітивним і відмінним від людського. Пізнання починається насамперед з любові.
Сьогодні яскрава зоря надії світить скрізь, а не лише над місцем народження Спасителя світу ̶ Вифлеємом. Нам потрібно лише одного свідомого акту волі, щоб вона нас провадила до мети — Христа.
Не потрібно вирушати кудись у далечінь: Спаситель стоїть при дверях наших сердець і тихо стукає.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Проща за українських воїнів: паломники молилися на Ясній Горі в Гошеві
Сьомий в історії УГКЦ. Єпископ з Тернопільщини став кардиналом Ватикану (ФОТО)
