Рідня. Києву показали «Націю»

Сакральна поява нашої, так званої, опозиції, власними персонами: Ю.Тимошенко, А.Яценюк, на обласній виставі «Нація» (гастролі проходили у театрі Б.Ступки) може боком вилізти івано-франківському театру… Якщо зважати на специфіку нинішньої — вельми грайливої — і занадто есхатологічної політичної боротьби: „Лупи своїх і чужих, аби усі разом боялись!“

…Трохи розгублений режисер цієї "Нації“, на якого в Києві несподівано впала важка ноша суспільного резонансу, вже в себе вдома, на Галичині, вимушено дає „пояснення“ місцевій владі: мовляв, невинні ми, „вони“ ж самі до нас прийшли, попередньо придбавши квитки за 150 гривень, але ж ми і „Регіони“ до залу запрошували, зокрема Ю.Мірошниченка та інших діячів, однак не прийшли…

…І на підтримку новопризначеного „дисидента“ на захід реактивно летить авторка „Нації“, письменниця М.Матіос. Котрій, як відомо, МВС і прокуратура захоплено вигадують надзвичайно бурхливу „біографію“ (як Й.Бродському колись, лишень у інших історичних „декораціях“). Отже, „все йде за планом“?

Лишень невідомо „ким“ і поготів „для чого“ так дурненько спланованим? Утім, ну її до біса ту завше продажну „політику“, поговоримо ліпше — виключно про „поетику“ (постановки). Свідомо не торкаючись ні її плюсів, а ні мінусів, не зважаючи на компліменти, на „дисидентів“…
В основі вистави декілька відомих новел. Вельми різних за хронометражем та поетичним настроєм. Але об’єднаних внутрішніми артеріями: життя—смерть, людина—історія, село і люди, свої як чужі, чужі як свої.
Доволі різні персонажі — бандерівці і комуністи, гуцули чи румуни (або ж євреї), сільські баби і такі собі міські інквізитори — та що там казати, всі вони, вважайте, ніби пилинки, які підніс до неба скажений вітер історії. Власне, „історії“, яка чимось нагадує пилову бурю. Іноді так кружляє, так лихоносить, що, відразу поет пригадується: „лицом к лицу — лица не увидать“.

Режисер Ростислав Держипільський взяв до інсценізації оповідання „Юр’яна і Довгопол“, „Прощай мене“, „Вставайте, мамко“, де на першому плані — ніби-то побутове. Ніби-то — щоденне. І шалені дні (героїв) пролітають зі свистом (куль) на календарі екватору ХХ століття. Коли Західна Україна „кровоточить“… Кровію саме тих — і своїх, і чужих. Далеких, близьких. А все одно — рідних. Комунар Довгопол залицявся до багатодітної доярки; а її поранений чоловік десь „у лісах“; а сама ненароджене дитя втратила; а потім, коли лиха доля затягла у криваву петлю обох, то у крові своїй вони й об’єднають ті самі любові: адже „кров не має національності“, і від себе додам… ніяк не передбачає „партійної“ приналежності. Вже потім — коли обоє потонуть посеред кривавих сутінків життя, зовсім інші герої, з іншого оповідання, у шепотінні-маренні, будуть очікувати світанок життя нового… Таке життя дійсно стукає грайливим кулачком в дівочому животі; нібито вимагає „перепустки“ до нас, на світ Божий (знав би, бідолашний, що тут чекатиме, то, може, і не стукав би?..). А ці двоє, несамовито закохані, самі ще діти, не посеред раю, звісно, а в череві пекельного „андеґраунду“ (в схроні); вони прощають один одного, прощаються: благословляють іще одне життя… І…

…І нарешті третій сюжет у мереживі. Сім’я вечеря коло хати, вечірня зіронька встає, дочка вечерять подає, а мати… Лишень матері у цій історії передбачена трагічна роль. Велику родину несподівано „замовили“ до Сибіру. І щоби не виривати з корінням усю сім’ю із рідного грунту, та матір і вдає із себе мертву: лягає у домовину. І ледве „гості дорогі“ (вони таки змилостивилися над великою ріднею під час „похорону“) за поріг — а мати більше і не встануть з труни...
Лейтмотивом між трьома сценічними етюдами протікає колоритний і скорботний монолог сільської бабці (з оповідання „Не плачте за мною ніколи!“). Бо ж у закутку сценмайданчика для неї вже облаштовують чи то домовину, чи колиску? (У виставі ці образи проростають один в одному.) Бабуся, здається, на той світ зібралась, а все ж — весела, грайлива. Смерть незворотню вона сприймає не як „кінець“ всього сущого, а ніби-то початок чогось нового, ще не баченого… Її голосіння та наставляння — ніби завчасна епітафія на могилі — створюють важливий для вистави композиційний „шов“. Який голочкою-ниточкою прошиває структуру постановки, її філософію. Через демонстративне прощання, гуморне очікування смерті — до… народження життя нового… Поки туманного. Але все ж таки воно спалахне… Десь там — у іншому животі жіночому… Коли міріади таких от „вогників“ — життів — містеріальним хороводом і з’являться на сцені. У вигляді старовинних ляльок-мотанок (з ганчір’я, ниток). Розміром — з людину! Їх пісні та молитви — заворожують і пригнічують. Занурюють в гіпнотичний транс. Буцімто це не ляльки зовсім, а „посланці“ — з інших світів. І їх потойбічна місія, а також завдання земне — бути ПОСЕРЕДНИКАМИ між світом живих, простором мертвих і аурою тих, хто поки не народився…

Таке „роздвоєння“ — в структурі вистави, — коли „на кордоні“ життя-смерті вартують не люди, а ляльки („людиська хижі“, за словами Лесі Українки, стали перевертнями, натягли на себе чортові маски лицемірства, самоїдства, братовбивства) відчутно доповнює побутову мозаїку історій М.Матіос. Надає їм метафізичного осяяння. І ще — язичницького колориту.

Крізь ляльку-мотанку (ця метафора, до речі, і визначила ідеологію, а також форму вистави) нібито крізь вушко голки проходять — нитки-нитки-нитки… життя-життя-життя… Котрі, здійснивши печальне коло свого руху, то спалахують, то гаснуть. То міцно зав’язуються у вузол історії, то обриваються — миттєво. Потягнеш за якусь ниточку у такій от ляльці-мотанці — і, здається, все? Нитки-життя або ж життя-нитки, сплетені в один клубок, у єдину РІДНЮ, вдивляються вологими очима через риштування товарняка, який тягне їх на каторгу…
Інші очі – вже на світлинах — у фіналі вистави, коли викладають „козирну карту“ постановки. Це… сучасні обличчя-обличчя-обличчя українців. Із заходу, зі сходу. Обличчя великої нації. Обличчя рідні.

Велику сцену-аеродром під час камерної вистави наповнює „струм“ трагічної інтимності. Оскільки розповідь — не про всіх, тут, скоріш, про кожного. Хоча постановку, на мій погляд, краще сприймати все ж таки в оригіналі, на рідній сцені, коли актори й глядачі у „колі“ одного сценпростору; і ледве сценічне коло з вагонними риштуваннями рушить з місця, ніби той потяг з платформи, здається, і земля тікає з-під твоїх ніг…

Під час символічної і надпобутової вистави, вочевидь, може постати питання: чия ж то рука постійно тягне нитки з „клубка“: життя за життям, долю за долею? Червоні? Білі? Блакитні? Або ж помаранчеві?

У виставі не існує резонерської відповіді на такі запитання. І немає ніякого натяку виключно на Небо (з киванням на Нього).

На подібні „питання“ нехай відповідають ті, хто не на небі, а поки що — на землі. Чужі і свої, далекі і близькі. Одне слово — РІДНЯ. За єдиним столом. У спільному напівзруйнованому «ляльковому» домі, пише Дзеркало тижня.

 

14


29.01.2011 2616 0
Коментарі (0)

09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

332
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

654
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

1938
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3415
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1252
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

1258

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

1398

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

400

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1054

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1220
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24183
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

432
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2590
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

472
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1425
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

622
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

15289
01.07.2025

Плакати Нікіти Тітова надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається. Художник прагне, аби про героїзм українців знали в усьому світі.  

421
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

1127 1
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

557
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

460
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

541