Останнім революціонером у світі був, мабуть, Че. Тобто Ернесто Че Гевара. Бо справжній революціонер - це не той, хто скидає диктаторів, міняє політичні режими і руйнує старі соціальні системи. Справжній революціонер - це той, хто здатний створити ні більше, ні менше - нову стилістику. Ніхто до ладу не знає, що таке стиль, але всі інтуїтивно відчувають, що стильно, а що не стильно.
На превеликий жаль, а може бути і на превелике щастя, сьогодні в світі, і особливо в Україні, немає «стилістів духу». Немає людей, настільки внутрішньо стильних, щоб шалено хотілося наслідувати їх манери мислення, їх манери руху, їх манери любити і ненавидіти, жити і вмирати, манери посміхатися, курити сигари і носити набакир берети.
Тому революції закінчилися. Забудьте! Є надійна, хоча й нудна, еволюція, яку роблять похмурі клерки Брюсселя, підступні «пісмейкери» Вашингтона, розв'язні магнати «Газпрому», ну і наші - недалекі, але хитрі і злодійкуваті політики.
Швидше за все, не буде вже ніяких погромів і барикад, навіть проти олігархічної вседозволеності, багатства і беззаконня. Ніхто не буде штурмувати філії «Приватбанку» або націоналізувати 7-й кілометр.
По-перше, повторюся, для цього немає лідера. А революція без лідера - все одно, що секс без партнера.
По-друге, є Інтернет. А Інтернет сьогодні - це не просто опіум, а героїн вищого очищення для мережевого народу. Ця та альтернативна та аж ніяк не віртуальна реальність, куди реально можна втекти від несправедливості великого світу, де можна заникатись, обрости душевними друзями, завантажитися новими ідеями і жити-поживати інформаційного добра наживати.
По-третє, був Майдан - найпотужніше щеплення від революції. Ті, хто обожнює Майдан і ті, хто його ненавидить, не зрозуміли головного - що революції не робляться на майданах, на сценах та на концертних підмостках. Вони робляться на вулицях, на барикадах і в темних провулках ...
Тоді що ж робити? Змиритися з «їх» вічним правлінням, вічною несправедливістю і вічним хамством? Аж ніяк! Справа в тому, що ми не помітили, як світ перевернувся - «базис» і «надбудова» помінялися місцями. Сьогодні сильна ідея може стати сильнішою за прокатний стан. Відповідно, розум може стати сильнішим влади, Рано чи пізно воля до освіченості переможе волю до влади. Проте є одне «але»: перемогти дракона може тільки лицар, який не мріє стати драконом.
Колись я, здається, перший написав, що Майдан 2004 року був революцією мільйонерів проти мільярдерів. І деякі мільйонери, які перемогли на Майдані, дійсно потім стали мільярдерами: такими ж пихатими, безсердечними і хамовитими як їх попередники.
Щоб перемогти дракона, треба бути лицарем, або, принаймні, думати як лицар, мріяти, як лицар.
Наприклад, зараз на Майдані, при всій симпатії до його морозостійких і завзятих учасників, там стоять не, хай маленькі, але лицарі, а маленькі дракончики. І мріють вони не повалити олігархат, як головного українського дракона, а самим стати такими ж м'ясистими, м'ясоїдними і успішними драконами. Щоб потім спільно «драконити» країну і її полохливих і беззахисних мешканців.
Хоча, може бути, я погарячкував. Щоб перемогти дракона, взагалі-то навіть і не потрібні лицарі. Треба просто залишатися самими собою і не впускати в себе драконяче насіння.
