У червні у Верховній Раді України відбулись Комітетські слухання на тему «Перспективи та шляхи нарощування видобутку вітчизняних нафти та газу для підвищення енергетичної безпеки України».
Ініціатором і організатором цих слухань був Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
Фіртка з цього приводу поспілкувалася із ректором університету, доктором технічних наук, професором, академіком Національної академії наук України Євстахієм Крижанівським.
Отож, далі про енергетичну безпеку України, відкриття науковців ІФНТУНГ, альтернативні джерела енергії, газ по 7 гривень, війну, майбутнє України та як через закони держава відмовилася від нафти для війська, яку дарував університет.
Євстахію Івановичу, ІФНТУНГ був ініціатором слухань у ВРУ. Розкажіть, наскільки сьогодні тема є актуальною і що підштовхнуло до розмови на загальноукраїнському рівні?
- Сьогодні тема енергетичної безпеки є надзвичайно актуальною. Комітетські слухання були присвячені напрацюванню відповідних шляхів видобутку вітчизняних нафти і газу для підвищення енергетичної безпеки. Це дуже і дуже важливо. Чим більше ми будемо мати видобутих власних енергоносіїв, тим менше ми будемо залежати від імпорту з інших держав.
Кожна себе поважаюча держава старається мінімум купляти, а максимум видобувати енергоносіїв. Звичайно, інша справа, якщо такої можливості немає.
Є прийнята програма Сталого розвитку України. Там є декілька підпрограм. Одна із них – забезпечення енергонезалежності.
Що мається на увазі під енергонезалежністю?
- Якщо взяти енергетичний баланс за рік, тобто скільки ми споживаємо енергоресурсів, то у цьому енергетичному балансі нафта і газ за всі роки незалежності перевищують 50%, 45% з яких – це газ.
Якщо брати до прикладу розвинуті держави – Японія і США, то природній газ у їхньому енергетичному балансі не перевищує 23%. Тобто, ми споживали у два рази більше газу. Чому ми це робили? Бо ми перші у Європі почали видобувати газ. У нас була розвинена інфраструктура. І все зараз направлено на споживання газу. Тому нам потрібно зменшувати це. І робити це потрібно за рахунок інших енергоносіїв.
Тому ми і проводимо потужну науково-дослідну роботу – наскільки ми можемо збільшити видобуток власного газу. Почалося все з того, що декілька років тому у Національній академії наук України була створена робоча група, керівництво якою доручили мені, щоб напрацювати концепцію власного видобутку нафти і газу.
Сьогодні ми маємо вже впевненість у тому, що ми можемо, якщо успішно реалізовуватимемо цю концепцію, на 10 років відмовитись від чужого газу.
Який сьогодні потенціал України у цьому напрямку?
- Тут є певні тонкощі. Запаси – це ті речі, які вже доведені розвідкою. Ми ж поки що говоримо про ресурси і вони є надзвичайно великими. У нас є три кити, на яких ми можемо базувати збільшення власного видобутку.
Перший кит - Дніпрово-Донецька западина і Карпатська нафтогазова провінція.
На глибині 7 тисяч метрів є величезні запаси газу і якщо б ми проводили буріння на цих глибинах, то могли б серйозно підсилити енергетичну незалежність.
Є вже якісь конкретні підстави для таких розмов?
- Так. Ми пробурили вже вісім свердловин. Почали ми з нашої області. Ще у 1970-х рр. ми пробурили свердловину «Шевченково-1». Геологія підтверджена. Тобто, ми маємо вже технологію, напрацьовані методики і підготовлених фахівців, певні матеріали. Щодо обладнання, то частину ми можемо виготовляти в себе, а частину потрібно буде закупляти. Це перший кит.
Другий кит – у нас є свердловини, які виведені з експлуатації. Це низькодебітні неперспективні свердловини. Їх близько 8 тисяч.
Сьогодні ми маємо технології, які говорять, що ми можемо відновити у них видобуток. Методи буріння і експлуатації, які використовувались раніше, не дозволяли брати зі свердловини більше, ніж 34%. Якщо ми маємо нові технології – ми вміємо переходити на горизонтальне буріння. Наша технологія сьогодні дозволяє відійти на понад 400 м. від місця буріння. До речі, канадці, відійшли від вертикальної свердловини на 4 км. Вони сьогодні лідери у світі за горизонтальним буріння. Але ідея і початки його – закладалися саме у нас.
Ліквідувати безслідно свердловини не можливо. У світі цього ніхто не робить. Їх експлуатують максимально скільки можна, а якщо вони абсолютно не перспективні, то проводять переінтерпретацію і переводять у термальний режим експлуатації – видобувають теплову енергію.
Це ще один перспективний напрямок за яким ми працюємо і який може бути реалізований.
Тому є запаси, є технологія. Провели перевірку на 10 свердловинах, які вже не використовувались, і вдалося відновити видобуток нафти.
Ще є так звані «сухі свердловини». Колись була зроблена помилка – в СРСР платили не за кількість видобутої нафти, а за кількість зроблених свердловин. Спеціальним розчином задавлювали свердловини і пізніше їх не можна було використати. Але за це ніхто не переживав, бо освоювали нові.
І зараз, в тому числі, буде набагато дешевше, десь на 30%, якщо ми будемо використовувати вже готові вертикальні свердловини для горизонтального буріння в них, ніж буритимемо нові. Тут є великий резерв.
І третій кит – шельф Чорного моря. Ми вже 30 років працюємо на шельфі. На жаль, все те, що ми будували в районі Криму, у зв’язку з анексією, захоплене росіянами. Але є певні родовища, які знаходяться в територіальних водах України.
І навіть якщо світ, у силу якихось неможливих причин, визнає цю анексію, то буде розподіл морської території . Зараз Одеське нафтогазове родовище захоплене росіянами. Я про це писав прем’єр-міністру і виступав перед серйозними аудиторіями, чому ми не ставимо претензії у судовому порядку, щоб нам звільнили цю території. Сьогодні так звані «вишки Бойка» захоплені Росією, хоча вони пробурені нами, нашими установками. Технологічна труба лежить до Криму і цей газ, 15, млрд.кубів газу в рік, забирають у Крим.
Ми можемо родовище забрати до себе. Ми, спільно з Інститутом електрозварювання ім. Патона і Університетом кораблебудування ім.Макарова, маємо розроблений метод транспортування кораблями стиснутого природного газу.
Величезні ресурси нафти і газу є біля острова Зміїний. Ми втримали після розподілу 1999 року велику кількість ефективних газоплощ. І це ще одна наша пропозиція – вода не глибока, технології ми знаємо, потрібно тільки починати роботу.
На цьому всьому і базується наш власний видобуток газу і це все ми вирішили винести на парламентські слухання.
Так само є питання і по ГТС України. Сьогодні вона завантажена трохи більше половини. Тому режими її експлуатації потребують корекції. Це питання ми також піднімали на засіданні комітету.
У слуханнях була велика зацікавленість. Були і представники профільного міністерства, НАНУ, Національного університету ім. Т. Шевченка, НАК «Нафтогаз» і дочірніх компаній. Тобто, було багато фахівців. Це добре, що ці питання розглянули на такому рівні.
Зараз маємо ухвалу. Нас підтримують. Ми внесли пропозиції щодо змін у законах і нам обіцяють, що вони будуть прийняті, щоб зрушити з місця цю справу.
Що було прийнято в ухвалі і які подальші кроки?
- Найперше, це зміни до законів. Без відповідного закону ми не можемо рухатися вперед. Існуючі закони нам десь обмежували рух. Зараз є багато таких речей, які просто тримають нас за руки.
Візьмемо, до прикладу, наш університет. У нас є наукова лабораторія. Для того, щоб проводити апробацію різних результатів лабораторних досліджень, виконаних в університеті, їх потрібно перевіряти у промислах. Але це не так просто, нас туди пустити не хочуть.
Тому ми маємо ліцензії на окремі свердловини в Долинському районі, де ми маємо право проводити дослідно-промислову перевірку. Ці свердловини є малодебітними – вони були виведені з експлуатації. На них ми пробуємо ті технології, про які я говорив вище. У результаті ми отримуємо нафту. Цю нафту збираємо у відповідні ємності. Відповідно до закону «Про нафту і газ» цю продукцію ми зобов’язані продавати тільки через аукціон. За два роки ми приймали участь в усіх аукціонах, але в Україні працює тільки один нафтопереробний завод і, фактично, ця нафта нікому не потрібна. І це біда. Для того, щоб кудись її реалізовувати, ми вирішили подарувати її на користь військ. Тобто, держава мала взяти, віддати заводу, нехай він переробить її, і віддасть на користь війська. Мова йшла про 80 тонн нафти. З цього було б 60 тонн світлих нафтопродуктів. І це безкоштовно. Але рішення не пройшло. Мовляв, нема механізмів.
Цю нафту можна реалізовувати і для інших підприємств, зокрема для виробництва бітуму. У нас немає доріг, але ми не маємо права продати її. Зараз у нас вже заповнені майже всі ємності і ми мусимо зупинити відповідні роботи, спеціально запарафінити труби, бо ми не маємо куди подіти нафту. І таких парадоксальних стримуючих факторів у нас багато.
Відповідні зміни ми заклали у поправки до закону.
Тобто, ще раз підкреслю, напрацювання і технології є. Просто керівництво галузі не завжди розуміє, бо у нас багато сьогодні неспеціалістів керує в галузі.
Що після наших слухань буде прийнято, то буде прийнято. Ми працюватимемо далі. І вже давно є пропозиція, щоб винести дані питання на засідання РНБО.
Щодо Івано-Франківської області. Який ресурсний потенціал у нас?
- Наша область давно могла б бути вже енергонезалежною. У нас є серйозні запаси. Ми навіть вже нічого не говоримо про сланцевий газ, а говоримо про природний газ, нафту і ті технології, які вже віками використовуються.
Ви не перший рік займаєтеся дослідженнями. Чому раніше не піднімалися дані питання? Простіше було купувати газ закордоном?
- Дійсно, ми про це говоримо давно. Ми видобували найбільше в 1970-х роках. Тоді видобували 76 млн.куб.м. газу. Зараз десь 18.
Ми довели, що газу вилучається десь 95%. За розробку високоефективних технологій видобування транспортування газу у 2006 році група наших авторів отримала державну нагороду у сфері науки і техніки.
Може навіть і добре, що коли був відкритий Сибір, у нас було припинено видобування. Якщо б ми були використовували інтенсивні технології, то до цього часу надра були б виснажені. А зараз таки щось ще залишилося.
Був дешевий сибірський газ. Колись я чув таку цифру, що вартість 1000 м.куб.газу на гирлі свердловини 1 долар. То зрозуміла річ, що побудувавши таку ГТС, можна було побудувати відповідну політику. Тому, власний видобуток не був нагальним.
У нас була мета заявити про те, що ми можемо збільшити власний видобуток і бути енергонезалежними, то зовнішній ринок мав зреагувати і знизити ціну. І така реакція була – ціну на газ було знижено до 250 доларів. І тоді нам просто сказали припинити всі дослідження. Нас влаштовує ця ціна і нічого не потрібно чіпати.
Це була така загальна політика, а зараз ми відчули, особливо з цією війною, що ми не можемо розраховувати на нашого північного сусіда.
Але ми дослідження не припиняли і нам зараз не соромно про них говорити.
Якщо ми вирішимо питання енергетичної незалежності, то руки будуть розв’язані в інших проблемних питаннях. Україна матиме серйозний поштовх вперед.
Поговоримо про сланцевий газ. Навколо можливості видобутку його на території Прикарпаття було багато дискусій. Зараз, з війною, ця тема якось загубилася…
- Сланцевий газ – це дуже цікава і складна тема.
Якщо американці почали досліджувати в себе цю тему років десь 25 тому, то вона в них дала серйозний результат у 2008 році.
Велику кількість свого енергоринку вони забезпечували за рахунок транспортування до них зрідженого газу. У них на узбережжі є 101 термінал, який здатний приймати цей газ. Зараз ні один з них не працює – немає потреби, бо є свій сланцевий газ.
Щось подібне прогнозувалося, що мало б бути на наших двох родовищах – на заході України Олеська площа і на сході у Слов’янську. Власне, кажуть, що одна із причин війни, - це щоб не дозволити видобуток.
Серйозність цього питання полягає в тому, що ресурси сланцевого газу в Європі співрозмірні із ресурсами природного газу в Росії. І це для неї серйозна конкуренція.
Для того, щоб зрозуміти, що таке сланцевий газ потрібно у нас було пробурити декілька свердловин. І ви знаєте, хто був проти цього.
Так дійсно, можуть бути серйозні екологічні наслідки, але тільки у тому випадку, якщо це робити із низькою культурою виробництва. Але ризики і небезпеки є завжди. Тому ми ставили питання, щоб провести глибокі дослідження і ми готові були йти на ці речі.
Але коли почалася війна, Україна втратила серйозну інвестиційну привабливість. Для того, щоб прийшов інвестор, має бути стабільність. Тому американці згорнули свою роботу на Україні.
Україна повернеться до питання видобутку сланців?
- Без сумніву. Але я думаю, що ми дамо відповіді на багато питань, коли здійснюватимемо буріння на глибині 7 тис. м. Ми проходитимемо ті пласти і матимемо керн. Нам потрібно створювати свої лабораторії для досліджень. Що мене насторожувало ще тоді - це те, що американці були проти, щоб створювати в Україні відповідні лабораторії по дослідженню керну. Всі відібрані проби мали досліджуватися виключно в їх лабораторіях. Ми тоді вийшли з пропозицією, спільно з Краківською гірничо-видобувною академією, зробити такі лабораторії в Європі – частину в Івано-Франківську, частину в Кракові. Американці цього не хотіли.
Але ті речі, про які ми говоримо – газ і нафта, сьогодні є більш перспективними, ніж сланцевий газ.
Тут менші загрози стосовно негативних результатів. Тут немає небезпеки гідророзриву. У нас культура виробництва могла б бути кращою і тут ми можемо багато натворити. Але американці це роблять акуратно. Це дуже складні процеси. Усе потребує вивчення.
Попри все це, під час розгляду тих питань, там було більше політики, ніж науки?
Звичайно. Зі сторони Росії все було направлено на те, щоб не допустити і на цьому акцентувати увагу.
Чому я підтримував це питання, а я знав зсередини, бо спілкуюся з вченими з Росії, то вони боялися нашого сланцевого газу. Коли вони відчують, що ми близькі до цього, то знизять ціну на газ.
Десь поряд із тими процесами йшла, якась, дозволю собі сказати, інтелектуальна війна – хто кого переграє.
Ми їх перегравали кілька разів. Навіть у тому січні 2009 року, коли реверсом із Богородчан подали газ на Схід. Йде таке собі брязкання мізками.
Але сьогодні вже немає куди відступати – ми змушені забезпечити енергетичну безпеку. Політично ми бачимо, що дружити з Росією вже не можемо.
Пройде декілька років – піде процес відновлення і ми займемо те місце, яке маємо зайняти в Європі. Але я хочу, щоб наш університет своїми розробками у це вніс посильну лепту. Хочемо, щоб Україна посіла належне місце нашими ресурсами і нашим інтелектом.
Тим не менше, населення України зараз у складній ситуації із різким здорощенням енергоносіїв. Що для нашої області є найкращою альтернативою дорогому тепер блакитному паливу? Що використовувати – сонячну енергію, енергію вітру, чи переходити на твердопаливні котли?
Потрібно використовувати все, але мудро. Не вдарятися в щось одне.
У нас на території університету ми використовуємо і гелієві установки для нагріву води в басейні, і генерацію сонячної енергії на виставковому комплексі, і маємо тепловий насос, де використовуємо низькопотенційну енергію землі. Сьогодні завдяки цьому по річному звіту по міністерству освіти наш університет тратить на енергозатрати у два рази менше.
Українці поки що не вміють використовувати те, що їм заважає жити, а воно носить у собі потенціал енергії. У багатьох країнах старі сміттєзвалища вже давно продані і перепродані, адже у процесі розкладу цих решток виділяється газ. У НАН України є серйозні розробки у цьому напрямку.
Зараз у нас в університеті немає біогазової установки, але ми маємо великі території і за літо скошуємо багато трави. Один із наших науковців зараз завершує розрахунки, щоб все сміття і відходи утилізовувати у біогазових установках.
За моїми розрахунками, сільське приватне господарство, яке має дві корови, свині, кури і має приблизно 50 соток городу може забезпечити себе газом. Так живуть країни Прибалтики. Біогазові установки не є дуже дорогими.
Тобто, все чим ми забруднюємо навколишнє середовище можна перетворювати в газ.
А є ще промислова лоза, яку перемелюють, пресують і виготовляють пелети з них. У нас багато вільної землі, де це можна робити. Так живе Європа.
Я в себе вдома використовую три види альтернативних джерел енергетики. У батьківській хаті – генерую сонячну енергію і продаю державі, маю тепловий насос. А в себе вдома тут – маю сонячний колектор, який забезпечує нас теплою водою. Газ зараз використовую тільки для приготування їжі. Взимку гріємося газом вже в залежності від того, як держава пропише правила. Маємо ще і твердопаливний котел, запас пелет, генератор, який працює в автоматичному режимі.
А загалом, має бути державна програма, яка має доводити до людей, щоб вони розуміли усі ці процеси.
Але, скоріш за все, що все опирається у вартість цих установок для альтернативних джерел. Так. Але є окремі державні програми, де може бути підтримка.
До речі в нас в університеті ми вже почали робити «SciensCity» по енергонезалежності. На території нашого університету є котельня, яку ми колись побудували. І коли в «Теплокомуненерго» почали зростати тарифи, а до нас енергії приходило не багато, через втрати з теплотраси і невелику потужність котлів, ми від неї відмовилися і поставили на кожному нашому корпусі індивідуальну котельню. Хоча були плани її вдосконалювати, бо маємо власний газ, і могли б забезпечувати цілий мікрорайон теплом. А коли ми відключилися від них – то і вся котельня перестала бути потрібна.
Хочемо зробити там лабораторію, залишити старий котел, щоб бачили, як воно було раніше, розставити нові стенди, лабораторні установки і будемо від школярів і до дорослого населення проводити навчання і пропагування енергоощадних технологій. Сподіваємося, що може домовимося з міською владою. Хоча, поки що дуже важко.
У нас є такий науковець, який навіть прорахував, що із старих віконних рам можна зробити колектор, який даватиме тепло. І він це пробуватиме у нас.
У Загвізді маємо бурову установку, хочемо там пробурити свердловини і використовувати термальні води.
Тому розвивати альтернативні джерела енергії потрібно. Слава Богу, що вже на території нашої області є дві сонячні енергостанції.
Думаю, що за декілька років наш університет стане тим полігоном, де ми демонструватимемо, як можна стати енергонезалежними.
Із загостренням економічної ситуації в Україні для населення різко зросли тарифи на газ. 7 грн. за кубометр є дійсно реальною на сьогодні ціною?
Питання тарифів для населення – це дуже складне, але дуже важливе. Коли ми слухаємо цифри, які викладає Юля Володимирівна, то вона каже, що це забагато. Коли говорить прем’єр-міністр, то він каже, що це правильно. Напевно, істина десь по середині. Але я думаю, що це зависокі тарифи і наш обиватель в наших економічних умовах цього витягнути не може. І це не правильно. Те, що підвищувати вартість потрібно, щоб ми цінили це, то це так. Але не можна за один рік скинути всі затрати на людей і думати, що вони окупляться. Нам потрібно максимально економити. Світ давно вже економить. І,звичайно ж, розвивати ті технології, про які я вже говорив.
Як працюється університету при цій владі, у порівнянні з попередніми?
Команда так грає, як суперник дозволяє. Ми завжди мусимо налаштовуватися на те, щоб в силу реальних обставин, продовжувати виконання наших завдань.
Теперішнє керівництво нашого міністерства – це прогресивні люди, які орієнтуються на Європу і працювати з ними приємно. Але у них складні умови роботи через ситуацію в країні.
Щодо попередніх команд, то так якось сталося, що я з усіма міністрами працював. Мене зараховував на посаду перший міністр освіти незалежної України.
Дуже серозний міністр попав на перший Майдан – Василь Кремінь. Ми тоді приймали активну участь. Я знав, що міністр знає і знав, що він нас не здасть.
Міністр Табачник якось так придивлявся до нас. Але ми не відчували якогось особливого тиску. Можливо тому, що ми у своїй площині досліджень є єдині і тут завжди є певний інтерес. Серйозна енергетична програма почалася ще при тій команді і нас навіть десь підтримували. Хоча були ситуації, коли нам ледь не закрили факультет Державної служби, бо наші науковці дозволяли собі об’єктивні оцінки відносно президентської влади, а це багатьом не подобалося. На один посібник мені були представлені серйозні претензії і навіть заявили про те, що будуть анульовувати ліцензію на спеціальність. Якось в процесі певних переконань, той гнів був зменшений.
Тобто, було по-різному: були проблеми, але і була серйозна підтримка.
Скільки ІФНТУНГ випустив цього року студентів і наскільки вони затребувані на ринку праці сьогодні?
Десь випустили в межах 1100 – 1200 випускників. У попередні роки ми мали відсоток працевлаштування на рівні 48 – 56%. Хоча ці цифри не завжди є коректними. Але в переважній більшості всі себе знаходять. На біржу і на ринок наших йде мало.
Багато знаходять себе в тих компаніях, які працюють в сфері нафтовидобутку в Україні, багато в європейських.
В ІФНТУНГ діє програма по спільних дипломах для випускників із Краківською гірничо-металургійною академією. Скільки студентів вже отримали такі дипломи?
Наша співпраця почалася ще в 1993 році. Тоді вони були такі ж багаті, як ми. Тепер їхній бюджет десь біля 1 млрд. доларів. Наш бюджет я називати не буду. Ми започаткували таку програму, що вони можуть фінансово підтримувати наших студентів. На магістерському рівні наші студенти отримують європейські дипломи. Десь вже 90 студентів. Це цікава програма.
Цього року ми отримаємо на практику перших десять студентів із Великобританії. Два роки тому я був в університеті Ковентрі – це потужний заклад і ми з ними започаткували співпрацю. Вже наших троє працівників були у них на стажуванні. Ми підписали програму подвійних дипломів.
До нас їхні студенти приїдуть, бо вони знають, що у нас є серйозне обладнання.
Маємо непогану співпрацю із Німеччиною, Францією, Румунією.
Тобто, крок за кроком ми реалізовуємо програму євроінтеграції України на рівні освіти і науки.
Як університет почувається на рівні закордонних вишів, з якими співпрацює?
Щодо наукових результатів, то чуємося дуже добре, а в можливостях, особливо експериментальних – слабше. І причина тут кошти – якщо ректор польського університету має на наукові дослідження в рік 300 млн.доларів, то ми маємо – 5-6 млн. грн. Різниця відчувається, правда?
Але ми будували співпрацю таким чином, що наші аспіранти мають право працювати на їхньому обладнанні в них.
Мені вдалося провести через атестаційну колегію, що, при такій міжнародній співпраці, у аспіранта може бути два наукових керівники – один наш, а один із за кордону.
У нас серйозна базова – фундаментальна підготовка. Закордоном навпаки – практична сторона. От англійці хочуть з нами співпрацювати саме тому, що у них слабо розвинута фундаментальна сторона.
Тема участі в АТО є актуальною і для ВНЗ, бо багато мобілізовують і викладачів. Скільки викладачів з вашого університету зараз воюють на сході?
- Не більше десяти. Частина з них зараз повернеться у зв’язку із введенням нового закону. У нас є близько 200 військовозобов’язаних, але всього 21, який не має вченого звання і наукового ступеню. Тобто, згідно нового закону, від нас може бути призваних тільки біля 20 чоловіків. Але зараз воюють кандидати наук і воюють дуже успішно.
Завдання мобілізації дуже не просте для військових комісарів. Хоча наші хлопці, до їхньої честі, не робили ніяких спроб ухилення – отримали повістку, пішли на комісію, пішли в АТО. У нас навіть докторанта призвали за два тижні до того, як він мав захищати докторську дисертацію.
Наших використовують, головним чином, як військових інженерів за їхніми спеціальностями.
Як думаєте, коли наступить мир?
- Я можу сказати тільки, що б я хотів. Я хочу, щоб війна припинилася сьогодні.
Я часто моделюю ситуації, але коли ми вийдемо з цього конфлікту, я не можу сказати. Мені десь зрозуміло, яку переслідує мету Росія і її президент. Путін не хоче допустити Україну у той світовий прогресивний процес – ЄС, НАТО. Він на своїй демагогічний основі здобуває собі рейтинг.
Шкода, що так вийшло. Я серед росіян маю багато колег-науковців, які далеко не розділяють ці погляди. Але вони бояться про це говорити. Ми майже не спілкуємося з ними.
Свого часу я в Москві захищав обидві дисертації – одну у 1980-му іншу – у 1990-му., якраз перед розпадом СРСР. Тому відчував там відповідний тиск і тоді.
Але це не відворотно. Це закони розвитку суспільства. Україна має великий потенціал, українці отримали багато серйозних наукових результатів у різних галузях. Єдине, що Україна не мала таких великих особистостей, які б мали велике міжнародне визнання, щоб зробити якісний крок для держави. Тоді ми б швидше вийшли з цієї ситуації.
Завжди порівнюю з Польщею. Поляки мали дві особистості – Папу Римського Івана Павла ІІ і геополітика Збігнєва Бжезинського.
Серед українців є серйозні постаті, але все рівно не такого рівня. Хоча представники нашої діаспори багато роблять для пропагування України закордоном.
Тому думаю, що пройде якийсь час і все стане на свої місця. Дуже шкода, що тепер свою незалежність треба здобувати кров’ю. Україну чекає добре майбутнє і має спрацювати те, що пов’язано з ресурсами, землею і геополітичним положенням.
Шкода, що багато людей зневірюються і ми втрачаємо багато спеціалістів, які емігрують на захід. Ті, які їдуть від нас, я відчуваю, що при певній потребі вони готові повернутися і ми матимемо серйозне підсилення нашими випускниками, які сьогодні працюють у провідних світових компаніях.
Про них ми отримуємо позитивні відгуки, що свідчить про те, що університет дає ґрунтовну підготовку нашим випускникам.
Розмовляла Марія Лутчин
