У питаннях енергозабезпечення ми стикаємося з проблемою відсутності професіоналів та поверхневим знанням основних понять цієї галузі.
А це, відповідно, непрофесійне роз’яснення, висвітлення та вирішення самої проблеми.
Це стосується, наприклад, термінів енергоємність та енергоефективність. Перший – це складова енергії на виготовлення 1 одиниці, а другий – виготовлення деталі з якнайменшим вкладенням енергії. Така ж ситуація з енергоощадністю та раціональним використанням електроенергії. У контексті останньої можна привести приклад Німеччини з обов’язковою наявністю вікон у санвузлах, що є не лише природною вентиляцією, а й джерелом освітлення.
Важливим питанням, яке слід підіймати – це заміщення енергоресурсів, які у нас є традиційні та відновлювальні.
А може ми зможемо забезпечити країну сонячною енергією, заставивши її сонячними батареями? Звісно, що ні. Навіщо ж тоді нам АЕС чи газ? Тому ми повинні знати, що у нас є, у якій кількості і що ми можемо замістити.
Усім діям, на мій погляд, повинна передувати роз’яснювальна робота, особливо у час протистояння з РФ, яка є найбільшим постачальником електроносіїв в Україну. Ознайомлення повинно відбуватися не лише на рівні Міністерств, а й для персічних громадян, що вже згодом дасть свої результати. Для цього слід залучати телебачення, радіо, інтернет-мережу та інші видання.
У нас є АЕС, ТЕС, ГЕС, то чому ж не підрахувати, що і в якій кількості є на балансі?
У різних поколінь свій світогляд. Моє покоління виросло на тому, що 1 кВт коштував 2 коп., коли ціна пачки сірників сягала 1 коп. Ось вам і порівняння. Тому наші діти повинні виховуватись з розумінням того, що більшість енергоресурсів не є відновними, вони назавжди втрачаються. Так, ми отримуємо комфорт у побуті, але цим самим наносимо непоправних втрат навколишньому середовищу.
Помилковою є надія на державу і віра в те, що в цьому напрямку щось вирішується. Це неправда. Україна підписала “Європейську енергетичну хартію”, за якою в період до 2020 року повинна замістити 10 % від кількості виробленої електроенергії на енергію, яка виробляється з відновлювальних джерел. Насьогодні ми виконали максимум 1 % від загальної кількості, тобто 9 % ми повинні виробити за 5 років. Це нереально, тому не треба себе дурити.
Відомо, що в Івано-Франківську була розроблена програма енергоефективності, розписана на роки, із термінами та бюджетом, але зроблено не достатньо. І саме тому, щоб чимось прикритися відбувається заміна понять. Нам говорять про утеплення фасадів. Добре, але це дає мізерний ефект, адже опалювальний сезон триває всього 5 міс, а решту часу ми споживаємо кВт – це використання світла, електроприладів, води та водовідведення. А найгірше те, що на ці заходи ми беремо кредитні ресурси, тобто, ми нічого не досягаєм, гроші витрачені, а ще потрібно повернути відсоток. Тому до цього питання слід підходити комплексно, інакше воно не дасть результатів.
Комплексний підхід має базуватися на потужній аналітичній роботі. Після широкого, глибинного аналізу можна буде розробити план заходів і тоді вже ми отримаємо стратегію.
Ні для кого не секрет, що наші комунальні підприємства мають дуже багато втрат. Є втрати води, які можуть обліковуватися чи ні, але на той куб води, що втрачається, витрачена енергія. Є витрати на освітлення вулиць. З метою економії світла вимикаються подекуди цілі райони. Та такі заходи призводять до збільшення хуліганства і навіть людських втрат. А хіба може яка-небудь економія зрівнятися з вартістю людського життя? Тому простіше було б просто змінити прилади освітлення на ті, що споживатимуть менше електроенергії.
Усі заходи, безумовно, потрібно розпочати з бюджетної сфери. Владні структури повинні показувати приклад, починаючи з себе. І провести енергоаудит хоча б об’єктів державної власності.
У приватній сфері все трохи інакше, адже кожен дбайливіше підходить до проблеми, яка відчутно б'є по гаманцю. Є хороший приклад Польщі, де у рамках держпрограми громадянам продавали енергоощадні лампи “Філіпс”на 50% дешевше, але їх не можна було вивозити за кордон. І вже через 2 роки споживання електроенергії приватними помешканнями зменшилось на 30%.
Але наші громадяни дуже часто натикаються на так звану стіну під назвою “державна влада”, яка зводить будь-які інтенції підприємливих людей в глухий кут. І тут приходить розуміння різниці між підприємливою людиною та чиновником. Підприємлива людина працює на результат, а чиновник на час, тобто з понеділка по п’ятницю і до 18.00.
Як бачимо, це замкнуте коло містить багато питань, які потребують нагального вирішення. І тепер стає зрозуміло, чи є таки світло в кінці тунелю…
Тарас Виноградник