Коли заговорять українською й наші "українські" ситі олігархи?..
Дехто з націонал-утопістів радіє з того, що нині в паспорті відсутня графа "національність" і говорить про так званий український "плавильний котел національностей".
Так от, ніколи раніше, і в наш час також, правило "плавильного котла" – "асиміляція" – в Україні не працювало на користь консолідації української нації. Воно працювало й працює лише на користь проімперських антиукраїнських сил. Саме вони, для того щоб розвалити державу й розколоти націю, пропонують утопічну тезу про безнаціональне громадянське суспільство.
Громадянське, нібито безнаціональне суспільство, аморфна політична українська нація – усе це дуже гарні слова.
А що ми маємо нині реально? А реально виходить нібито безнаціональне громадянське суспільство й українська політична нація – але чомусь із російським обличчям, з російською мовою й культурою. І в результаті так званої "переплавки" звісно, виходять етнічні росіяни.
Асиміляція – уподібнення – процес, у ході якого етнічна, расова, соціальна, конфесійна чи інша меншість сприймає цінності, норми поведінки, культуру більшості. Процес етнічної асиміляції найбільш інтенсивно й швидко здійснюється в суспільствах, де відбувається розсіювання іноземних мігрантів в однорідному суспільстві з міцними й сталими економічними, політичними й культурними зв'язками.
У колоніальній, уярмленій Україні за минулі століття було проведено штучну асиміляцію населення шляхом цілеспрямованої державної асиміляторської політики, скерованої на руйнацію етносоціальних систем. Зокрема, шляхом колонізації, політичної диктату, економічної експансії, створення штучного культурно-мовного домінування російського, штучних переселень і насильницьких депортацій, міжнаціональних шлюбів, фізичного винищення населення голодом, фізичного знищення інтелектуалів, створення наднаціональних квазіспільнот – "радянський народ", "слов'янська раса", "русскій мір" тощо.
В Україні меншість домінує.
У всіх країнах асимілюються емігранти, у нас навпаки – корінне населення. У всіх країнах асимілюється меншість, у нас навпаки – більшість на користь меншості. У нас, до речі, не можна мігрантів чи їхніх нащадків назвати мігрантами, не дай бог вказати їх національне походження, – усіх їх треба називати українцями.
Хоча насправді абсолютна більшість мігрантів немає жодних ознак українців, і головне – навіть не прагне їх набути.
В Україні політична нація лише формується. І за всіма законами цивілізованого суспільства, мала би формуватися на засадах української етнічної нації, навколо ядра, яке має становити корінне населення. Тільки тоді ми будемо мати справді українську Україну.
Постколоніальна Україна відноситься до країн, у яких етнічна асиміляція мігрантів і емігрантів, інтеграція їх в українське суспільство, відбувається найповільніше.
У нас мігранти, представники колишньої панівної нації утворюють замкнені національні, мовні, територіальні об'єднання, що мають міцні розгалужені зв'язки з етнічною батьківщиною. Це дозволяє тривалий час відособлювати значну частину населення від переважаючої більшості, протиставляти мігрантів і їх нащадків корінному населенню, дестабілізувати політичну й економічну ситуацію, гальмувати розвиток країни, що утворилася на уламках імперії.
А чи проводить постколоніальна Україна політику розсіювання іноземних мігрантів хоча б стосовно китайців, в'єтнамців, корейців, індусів та інших, котрі нещодавно приїхали на постійне місце проживання в Україну й отримали громадянство? Чи стають вони за духом українцями? – Ні. Вони в Україні інтегруються в російськомовне, російськокультурне суспільство.
До речі, пригадуєте як двадцять років тому, у Прибалтиці представники "інтерфронтів" говорили, що проблема національного відродження й мови лежить в економічній площині. Мовляв, дайте людям високий рівень життя, і заможні, ситі мігранти, що опинилися в Латвії чи Естонії, автоматично заговорять місцевими мовами.
Пройшло двадцять років, але чомусь у країнах Прибалтики, які стали порівняно ситими й заможними, поборники "русского міра" так і не заговорили національними мовами цих країн. Як не заговорили українською й наші "українські" ситі олігархи…
Російський націоналіст Петро Столипін казав: "Народ, який не має національної самосвідомості, стає гноєм, на якому виростають інші нації".
Нажаль, українці протягом століть виступали й виступають донорами інших націй та генераторами чужих культур.
Отож, нині в Україні працює "плавильний котел національностей". Але чи потрібен нам такий "плавильний котел національностей", у якому в результаті "переплавки" виходить незрозуміло хто?
Сергій Стефанко, спеціально для УП
