Недавно зустрів двох знайомих - молодих депутатів.
- Йдеш на вибори?
- Йду.
- А той і той йде?
- Не знаю.
- Чув, як того вставили?
- Не чув.
Залишився якийсь неприємний осад. Чомусь прийнято вважати, що потрібно всюди виставляти себе і опускати інших. Інших - вставляти, кидати і опускати - це вже було, це ми вже переживали, це мало свою назву - гопота. Сьогодні просто маємо апгрейд, політичну лайт-версію явища, таке собі гопництво 2.0. І виявляється, саме це чи не основне завдання і заняття представника громади. Насправді важливі питання не вирішуються і блокуються лише з тої причини, що хтось інший – а не ти – може зірвати на цьому політичні дивіденди. І в приципі, «робота» часто зводиться до того, щоб на кожному кроці рвати на собі вишиванку за громаду, і бажано - швидше і завзятіше за інших.
…У 2000 році я працював в організаційному комітеті міжнародної конференції студентської організації AIESEC. Учасники – студенти, представники країн Східної Європи. Запам'ятався єдиний учасник з Грузії. У нього був просто розпач від побаченого:"Як ми від вас відстали. Нашій державі ніколи не наздогнати Україну." Хлопець реально плакав. Україна 2000-го у порівнянні з його державою, була для нього недосяжною мрією.
2011-й рік - поїздка в Грузію. Я відчув, щось подібне, як той грузин в 2000-му в Україні, але вже навпаки. Не справа в тому, що вони роблять все правильно в ЖКХ, освіті, податках і т.д. Мене мучило питання: "Як це взагалі можливо?" Це можливо лише за умови, що корупція зведена до мінімуму, майже до нуля. Але для цього потрібно, щоб "гопникам від політики" суспільство також давало на виборах нуль.
Петро Шкутяк,
